Викладаємо тексти пісень які крутяться у вас в голові!
Я почну!
Мандри - Не спи, моя рідна земля
Я тобі скажу, де квітне дивний сад, Де срібляста ніч тремтить у темних водах. У далекий край лежить нелегкий шлях, Доки хижа ніч кружля по колу.
Не спи, моя рідна земля! Прокинься, моя Україно! Відкрий свої очі у світлі далеких зірок! Це дивляться з темних небес Загиблі поети й герої - Всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє.
Тільки два шляхи... Один веде у пекло. Інший шлях веде Тебе туди, де світ. Щоб знайти цей шлях, Послухай своє серце - Твоє серце знає, Як його знайти!
Не спи, моя рідна земля! Прокинься, моя Україно! Відкрий свої очі у світлі далеких зірок! Це дивляться з темних небес Загиблі поети й герої - Всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє.
Я тобі повім про мрію золоту, Що палким вогнем горить в моєму серці. Про щасливий край, про радісних людей, Де життя кидає виклик смерти.
Не спи, моя рідна земля! Прокинься, моя Україно! Відкрий свої очі у світлі далеких зірок! Це дивляться з темних небес Загиблі поети й герої - Всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє.
Не спи, моя рідна земля! Прокинься, моя Україно! Відкрий свої очі у світлі далеких зірок. Це дивляться з темних небес загиблі поети й герої - всі ті, хто так вірив у світле майбутнє твоє.
У мене багато що "крутиться"... Наприклад кєйфую від "Грона акації" у виконанні Світлани Мирводи, світлі ностальгічні почуття викликає "Фотограф" Матвійчука, або історія "карпатського кохання" з суто східняцким "білгородо-воронезьким" гумором:
Українське танго Слова та музика: Роман Савицький
Гуцулка Ксеня
<1> Темна нiчка гори вкрила, Полонину всю залила, А в нiй постать снiжно-бiла, - Гуцул Ксеню в нiй пiзнав. Вiн дивився в очi синi, Тихо спершись на соснинi, I слова нiжнi любовнi, Вiн до неї промовляв:
<приспів>
"Гуцулко Ксеню, Я тобi на трембiтi, Лиш однiй в цiлiм свiтi Розкажу про любов. Душа страждає, Звук трембiти лунає, А що серце кохає, Бо гаряче, мов жар".
<2> Вже пройшло гаряче лiто, Гуцул iншу любив скрито, А гуцулку чорноброву Вiн в останню нiч прощав. Черемошу грали хвилi, Сумували очi синi, Тiльки вiтер на соснинi Сумно пiсню вигравав:
<приспів> "Гуцулко Ксеню, Я тобi на трембiтi, Лиш однiй в цiлiм свiтi Розкажу про любов. Душа страждає, Звук трембiти лунає, А що серце кохає, Бо гаряче, мов жар
Сумний Святий вечір в сорок шостім році, По всій нашій Україні плач на кожнім кроці.
Дякую, шановний друже! Живе пам'ять в народі! Навіть на Сході, навіть по Луганщині-Донеччині-Харківщині...
Гадаю наш шановний MAG колись знайде час-сили-натхнення, щоб зробити якусь "кнопічку" аби мати можливість показати своє ставлення до окремих дописів. Я вітаю Ваш допис оплесками!
Як фанат Світлани Мирводи, хочу всім повідомити, що наша золотоголоса пташка зараз летить аж на Сахалін, її запросила місцева українська громада. Про її перебування на острові сподіваюсь дізнатись з сайту газети http://sovsakh.ru/, E-mail-s якої: sovsakh@sakhalin.ru та ra.vostok@sakhalin.ru
Також дивитесь http://who-is-who.com.ua/bookmaket/volin/21/146/4.html
Отак виглядає С.Мирвода на сайті http://www.nbuv.gov.ua/new/2006/01_sobornist.html
Немає хліба - співай! Немає хати - ходи, гуляй! Голий, голодний, але свободний! Душа по Смерті попаде в Рай. Не маєш мови – мовчи! Потратив гонор – сиди, дрочи! Лихо Тобі! Не чуєш Кохання – спи, Побачиш солодкі сни.
Хто хоче жити, тіка. Тече поволі людей ріка. А Ти, бродяго, Богові дякуй, Що твоя доля не така. Що не такий як усі, Не робиш як твій сусід. Як важаєш, не мовчиш, нe ховаєшся, не спиш, Не чуєш правди, - кричиш!
Тобі закону нема, Твоя країна Тобі – тюрма. Не убий, не кради, а як украв, - не попади: Мораль, з дитинства Тобі знайома. Немає хліба – співай! Немає каси, - ходи, гуляй! Голий, голодний, за те – свободний, Душа по Смерті попаде в Рай!
Ніч нас дивує зірками, Кожен шукає свою, Вічного щастя немає. Хтось заблукає, а хтось Я так хочу, згадає про сонце, Майбутнє своє віднайде.
Де він, мій день, Де мій світанок, Де сонце зійде - Ніч заховає у сні. День мій прийде І розповість мені Відповідь де, на всі питання мої.
Буду вітати я трави, Буду долати мости. В небі світанку всі барви Хтось не побачить, а хтось, Я так хочу, мене привітає, І сонцю назустріч піде.
Де сонце зійде - Ніч заховає у сні. День мій прийде І розповість мені Відповідь де, на всі питання мої.
Не пускай в серце, не пускай Сум ночей пустих, Все минає, що було. Зустрічай, сонце зустрічай. Світанок стирає вчорашнє минуле. Ти не втрачай, віри не втрачай У ранкову мить, Щоб почати все знову. Пам’ятай, тільки пам’ятай, Де сонце встає, там майбутнє твоє. Знаю... Де сонце зійде - Ніч заховає у сні. День мій прийде І розповість мені Відповідь де, на всі питання мої.
Коли війна вривається у двері, Не захистять слова й печатки на папері. Потрібно йти, потрібно брати зброю І право на життя відстояти в горнилі бою...
Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу. І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу. Знову за спинами визволителів Прийшли нові карателі та мучителі... То що ж робити - сидіти склавши руки, Спокійно дивитися на вбивства та муки? Чи, взявши благословення в рідної мами, Почати боротьбу - з новими ворогами?
Поплач за мною мамо, коли я загину. За свою землю, за Україну Поплач за мною сестро, не кажучи нікому, Що я вже ніколи не вернусь додому.
Тече сльоза, прогорнуючи зморшки. І мама молиться - "Хай поживе ще трошки" Вже так давно не бачить сина свого І ще б хоч раз побачити його живого...
Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь! Караюсь, мучусь, але не каюсь! Якщо не я - то хто? Зайве питання... Для нас це не проста війна - це визвольні змагання. Людей женуть на схід, немов худобу, Принижують, щоб знищити людську подобу... І захиститися у цих людей нема ніяких шансів, У них одна надія - на повстанців...
Поплач за мною мамо, коли я загину. За свою землю, за Україну Поплач за мною сестро, не кажучи нікому, Що я вже ніколи не вернусь додому.
Пройдуть роки, земля загоїть рани, Залишаться в живих поодинокі ветерани... А скільки тих, що не прийшли додому, Лежать в своїй землі в могилах невідомих...
Поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо, Що в цій війні з чужими поки що програємо... Хай перемоги наші порівняно малі, Та головне, що наш народ лишився на своїй землі. Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я... Тіла загинуть - житиме ідея... А наші душі тут - в рідних просторах - Волинських лісах, Карпатських горах...
Поплач за мною мамо, коли я загину. За свою землю, за Україну Поплач за мною сестро, не кажучи нікому, Що я вже ніколи не вернусь додому.
Портал Українців Одещини Увага! При копіюванні матеріалів, посилання на Портал обов`язкове. Адміністрація порталу може не розділяти думку авторів і не несе відповідальності за авторські матеріали.