РІДНА МОВА Мова кожного народу Неповторна і — своя; В ній гримлять громи в негоду, В тиші — трелі солов'я.
На своїй природній мові І потоки гомонять; Зелен-клени у діброві По-кленовому шумлять.
Солов'їну, барвінкову, Колосисту — на віки — Українську рідну мову В дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати Буду всюди й повсякчас,— Бо ж єдина — так, як мати,— Мова в кожного із нас! Л. Забашта
НАЙДЗВІНКІШЕ СЛОВО Наче з поля чи з лугівки, У розповні літа Чую голос перепілки З чебреців чи жита. То говорить поле хлібне, Луг, трава щовкова… Найдзвінкіше слово рідне, Найрідніша мова М. Сингаївський
РІДНА МОВА Спитай себе, дитино, хто ти є, І в серці обізветься рідна мова; І в голосі яснім ім’я твоє Просяє, наче зірка світанкова.
З родинного гнізда, немов пташа, Ти полетиш, де світу далечизна, Та в рідній мові буде вся душа І вся твоя дорога, вся Вітчизна.
У просторах, яким немає меж, Не згубишся, як на вітрах полова. Моря перелетиш і не впадеш, Допоки буде в серці рідна мова. Д. Павличко
РІДНА МОВА Як то гарно, любі діти, У вікно вам виглядати! В ньому все: тополі, квіти, Сонце й поле біля хати.
На оте вікно ранкове, Що голівки ваші гріє, Схожа наша рідна мова – Цілий чвіт вона відкриє!
Бережіть її малята, Бо вона – віконце миле, Що колись до нього мати Піднесла вас, посадила… В. Терен
РІДНА МОВА По-своєму кожна Пташина співає, По-своєму кожен Народ розмовляє. У мене й народу мого Українська є мова чудова, Своя, материнська.
По світу її, Як святиню, нестиму Допоки живу, В чистоті берегтиму, З Любов’ю сердечною, Вірністю сина. Ця мова для мене, Як мати, єдина. С. Жупанин
РІДНА МОВА Мово рідна, слово рідне, Хто вас забуває, Той у грудях не серденько, А лиш камінь має.
Як ту мову нам забути, Котрою учила Нас всіх ненька говорити, Ненька наша мила.
У тій мові нам співали, Нам казки казали, У тій мові нам минувшість Нашу відкривали.
От тому плекайте, діти, Рідну свою мову, Вчіться складно говорити Своїм рідним словом. С. Воробкевич
ХТО ЯК ГОВОРИТЬ Все, що живе на світі, Уміє розмовляти. Уміють говорити зайці і зайченята, По-своєму говорять і риби серед моря, І у садочку пташка, і у траві комашка... Говорять навіть квіти з блискучими зірками... — А як говорять діти? — Так, як навчила мама! — Прийми ж, матусю, Слово подяки від дитини За нашу рідну мову, За мову України. Л. Полтава
РІДНА МОВА Сію дитині В серденько ласку. Сійся-родися Ніжне «будь ласка», Вдячне «спасибі», «Вибач» тремтливе, — Слово у серці — Як зернятко в ниві. «Доброго ранку!», «Світлої днини!» — Щедро даруй ти Людям, дитино! Мова барвиста, Мова багата, Рідна і тепла, Як батьківська хата. В. Гринько
РІДНА МОВА Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово, У барвінки зодягайся, моє щире слово. Колосися житом в полі, піснею в оселі, Щоб зростали наші діти мудрі і веселі. Щоб на все життя з тобою ми запам'ятали, Як з колиски дорогої мовоньку кохали. Л. Забашта
РІДНА МОВА Разом із щастям і журбою Зеленим листом шелестить, У небі яснім над водою Нам рідна мова мерехтить.
Це символ мудрості твоєї, Моя Вкраїно. Він горить! Тож мови рідної своєї Не відцураймось ні на мить! К. Коврик
СЛОВО А Вкраїни мова — Мов те сонце дзвінкотюче, Мов те золото блискуче, Вся і давність, і обнова — Українська мова.
Розцвітай же, слово, І в родині, і у школі, Й на заводі, і у полі Пречудесно, пречудово Розцвітай же, слово!
Хай ізнов калина Червоніє, достигає, Всьому світу заявляє: Я — країна Україна — На горі калина! П. Тичина
РІДНА МОВА В РІДНІЙ ШКОЛІ Рідна мова в рідній школі! Що бринить нам чарівніш? Що нам ближче і миліш І дорожче в час недолі? Рідна мова! Рідна мова! Що в єдине нас злила, — Перші матері слова, Перша пісня колискова. Як розлучимось з тобою, Як забудем голос твій І в Вітчизні дорогій Говоритимем чужою?! Краще нам німими стати, Легше гори нам нести, Ніж тебе розіп'ясти, Наша мово, наша мати! Ні! В кім думка прагне слова! Хто в майбутнім хоче жить, Той всім серцем закричить: — В рідній школі — рідна мова! І спасе того в недолі Наша мрія золота, Наше гасло і мета — Рідна мова в рідній школі. О. Олесь
РІДНА МОВА Велична, щедра і прекрасна мова, Прозора й чиста, як гірська вода, — То України мова барвінкова, — Така багата й вічно молода. Вона, як ніжна пісня колискова, Заходить в серце й душу з ранніх літ, Ця мова, наче пташка світанкова, Що гордо лине в свій стрімкий політ. О. Лупій
УКРАЇНСЬКА МОВА Золоте курчатко В золотій торбинці Принесло сьогодні Літери дитинці. А дитина з літер Збудувала слово. І звучить, як пісня, Українська мова. Г. Чубач
РІДНЕ СЛОВО Барвінково, волошково В небі світиться зоря. Починаймо рідне слово Зі сторінки «Кобзаря». Рідне слово любить ненька, І співає: «Люлі-лю». Так любив його Шевченко, Так і я його люблю. А. Камінчик
РІДНА МОВА Буква до букви — І виникло слово. Слово до слова — Звучить рідна мова. І. Січовик
ВСЯ МОЯ РОДИНА Мати, мова, Батьківщина - От і вся моя родина.
Батьківщина, мати, мова - Три цілющих, вічних слова.
Батьківщина, мова, мати - Нас повік не роз'єднати. М. Сингаївський
РІДНА МОВА Велична, щедра і прекрасна мова. Прозора й чиста, як гірська вода, Це України мова барвінкова, Така багата й вічно молода.
Рідна мова, мов гірська вода, Рідна мова вічно молода, Рідна мова, в серці з ранніх літ Гордо лине мова у політ!
Вона, як ніжна пісня колискова, Заходить в серце й думи з ранніх літ, Це мова, наче пташка світанкова, Що гордо лине у політ! Ю. Косинська
УКРАЇНСЬКА МОВА Мово моя українська — Батьківська, материнська, Я тебе знаю не вивчену — Просту, домашню, звичну, Не з-за морів прикликану, Не з словників насмикану. Ти у мене із кореня — Полем мені наговорена, Дзвоном коси прокована, В чистій воді смакована. Болем очей продивлена, Смутком багать продимлена, З хлібом у душу всмоктана, В поті людськім намокнута, З кров'ю моєю змішана. І аж до скону залишена В серці моїм. В. Бичко
ЛИШ ПО-УКРАЇНСЬКИ Українські діти Всім говорять сміло: Свій народ любити — То велике діло.
Лиш по-українськи Любо говорити, І по-українськи Господа молити.
Треба й чужі мови Старанно вивчати, Та з усіх найбільше Рідну шанувати. А. Незнаний
НАША МОВА Мова наша, мова — Мова кольорова, В ній гроза травнева Й тиша вечорова.
Мова наша, мова — Літ минулих повість, Вічно юна мудрість, Сива наша совість.
Я без тебе, мово, Без зерна полова, Соняшник без сонця, Без птахів діброва.
Як вогонь у серці Я несу в майбутнє Невгасиму мову, Слово незабутнє. Ю. Рибчинський
НАША МОВА СОЛОВ'ЇНА Солов'ї розливаються ніжно У зеленім веснянім гаю, Син до матері каже: — Ця пісня Дуже схожа на мову твою.
Посміхається мати до сина: — Пам'ятай, моє миле дитя, Рідна мова завжди солов'їна, Зігріває людей все життя.
Наша мова живе й буде жити, Бо вона, ніби подих весни — Пам'ятай ти завжди про це, сину, Рідне слово теплом огорни. В. Кленц
ЛЮБІТЬ РІДНУ МОВУ Мова — краса спілкування, Мова — як сонце ясне, Мова — то предків надбання, Мова — багатство моє.
Мова — то чиста криниця, Де б'є, мов сльоза, джерело, Мова — це наша світлиця, Вона як добірне зерно.
Мова — державна перлина, Нею завжди дорожіть: Без мови немає країни — Мову, як матір, любіть! Ф. Пантов
ВІРШ ПРО МОВУ На білому світі, На чорній землі Є мова у квітів, Є мова в зорі. Є мова у бджілки, В метелика й клена, В бузкової гілки, В любистку зеленого. Є мова в калини, В дрімучого лісу, У річки й стежини, В осіннього листу. Та тільки тому, Хто цурається Рідної мови, Не промовлять вони Ані слова. А Камінчук
Час – робота душі. Часом пишуться вірші і вірші Без історії, без вороття, лиш підходь і бери, Про любов, про усе назавжди (ці, здається, найгірші) – Безумовно, мовчу. В голові дичавіють вітри. Дичавіють – і серце у грудях то дзвонить, то б’ється, І триває життя, і навіщось ніщо не болить, Я люблю тебе так, що воліла б лишитись без серця, Що воліла б тобі зненастати – зненацька, як мить.
*** коли я містом сонячним іду до банкомату, то серце моє повне радості й жалю. нарешті, все що заробив, я зможу взяти! та доведеться віддавати… віддавати не люблю…
увесь тривожний – у задумі і печалі я далі йду, бо травень жовтий за плечем, а банкомати посміхаються повчально, і сік вишневий із фонтанів, мов ключем.
*** любов – це коли двоє розбирають одне одного на цитати… весна вривається на сусіднє сидіння, зникають паски безпеки, у роті гірко і солодко, як смак шоколаду з цукатами, холод і сум окуповують точки, аптеки і бібліотеки.
власне кажучи, тут усі задоволені всім, а значить, треба мовчки ховати в кишені руки, вдягати важке взуття, сад цвістиме, та рано чи пізно – заплаче. далі йтимеш, збираючи різне сміття.
бо любити – це означає нищити темні очі, застромляти під ребра голки і шукати плями сліпі. це не злочин, напевно, – серйозне збочення, всі паролі і маски, закриті серцеві IP.
ти сидиш і втрачаєш обидва свої роздвоєння, все хороше й погане зникає, лишаєшся на самоті. бо любов – відчуття безкарності скоєного, це найдовший з мостів і найбільший з портів.
коли двоє розбирають одне одного на цитати…. весна вривається на сусіднє сидіння, зникають гроші і цигарки, все тікає, але ми залишаємось зустрічати цю весну, як солдати без зброї. на щастя, в нас є кулаки.
*** Казка моєї бабусі Коли сльози Стають сіллю кам’яною Коли море в животі Стає шахтою Помирають мамонти І народжуються душі нарозхрист Вони обмінюють сміливість на горілку І наймаються на роботу
Зачекай! Ця шахта ковтне тебе Ця красуня з темною шкірою Кам’яна Може, для неї половці різьбили статуї Серед неголених, як шахтарі, степів Зачекай! Вона народить тобі мертве море Її талія не шістдесят А груди обвисли до пояса Не заходь у неї Можеш не повернутися Мов дитина в матері Яка не хоче народжувати Він занурився в неї раз І повернувся зі сльозами в руках – Він занурився в неї – два І повернувся зі сіллю в руках Він занурився в неї – три… І повні руки вуглин Потягнули на дно Підземного моря
Абрикосові дерева розпростерли руки до неба Абрикоси одягнули жовтогарячі каски І тепер, коли їси абрикоси Всередині – вуглина Кінець казки
Портал Українців Одещини Увага! При копіюванні матеріалів, посилання на Портал обов`язкове. Адміністрація порталу може не розділяти думку авторів і не несе відповідальності за авторські матеріали.