Форуми / Мистецтво / Вірші - Портал Українців Одещини

Форуми

Портал Українців Одещини > Форуми :: Культура > Мистецтво		<< Попередня тема \| Наступна тема >>
Вірші

Перехід на сторінку: 1 2 3
Модератори: MAG

Автор

Додав

MAG

Повідомлень: 665

Тут пропоную викладати ваші улюблені вірші, і просто вірші які вам подобаються!!

Я почну!
Цей вірш знайшов на якомусь сайті і він мені дуже сподобався!

Я розмовляти починав російською:
Була евакуація, війна.
Російська школа, потім вуз російський,
Мені була мов рідною вона.
В десятому коліні українець,
Двомовність власну я тоді сприймав
Як щось природне,
як культури рівень,
І запитань собі не задавав,
Чому батьки чим далі, тим частіше
Спілкуються російською, і нас
До неї навертають, мов чистіша
Вона від рідної. І ще не раз
Я бачив закопиленії губи,
Зневаги холод в погляді відкрив
Тоді, коли закохано і любо
Я рідною співав і говорив.
Отут і я задумався: допоки
Нас матимуть за другорядний люд?
Співучу мову, ніжну і високу,
Сприймати будуть як словесний бруд.
Ми не самі дійшли до цього стану,
Нас зневажали ще з царя Петра,
Культуру нашу нищено і гнано,
Для них ми - бидло,
здібне лиш орать.
Де ж наша гідність,
скривджений мій брате,
Чи мало ми здолали перешкод?
Навчимось рідне слово шанувати.
Прекрасну мову має мій народ!

Віталій Іващенко

09.11.07 - 14:27

Східняк

Місцезнаходження:: Донецьк
Повідомлень: 162

А цей вірш я знайшов у книжці, що мені подарував Автор, багатогранна та високоосвічена людина.

Я - УКРАИНЕЦ

Я — украинец до седьмых колен,
Прапрадед мой шелками шит на Сечи
И ни чужбина, ни турецкий плен
Его казацкой не лишили речи.
Мне этот клад передавал отец
И мама с молоком передавала,
И пил я нежность из родных сердец,
А их любовь стихом во мне звучала.
Но закружило — на моей щеке
И на душе тропу торили годы,
Я стих на украинском языке
Уж не пою, и не в угоду моде.
Порастерял, как воду из горсти,
Тот клад, что сохранил в неволе прадед, —
Не знаю языка, сказать по правде,
Простите, сыновья, и дочь, прости.

Прости мене, пра... прадіде — козаче,
Прости мене, мій споконвічний краю,
За те, що на чужинській мові плачу,
Об тім, що мови рідної не знаю.

Коротенько про Автора:

Володимир Шовкошитний народився 16 липня 1956 року в селі Світанок, неподалік тисячолітнього міста Переяслав-Хмельницького. За освітою — технік-геофізик, інженер-атомник. Працював геологом в кавказьких горах і в далекосхідній тайзі, робітником та інженером на Чорнобильській атомній станції. Під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС очолював групу ліквідації в хімічному цеху, працюючи на найскладніших ділянках четвертого та третього блоків станції.
З вересня 1987 року професійно займається літературною діяльністю. Пише поезію, прозу, драму, літературну критику, співавтор сценаріїв трьох повнометражних документальних фільмів - "Поріг" (1988), "Просвітлої дороги свічка чорна" (1990) та "Трагедія і надія" (1996). Автор чотирьох збірок поезії, повістей, оповідань, член Спілки письменників України.
З 1990 по 1994 рік — депутат Верховної Ради України, секретар Чорнобильської комісії українського парламенту. Перший і незмінний президент спочатку Всесоюзної, а тепер Міжнародної організації "Союз Чорнобиль", що об'єднує понад півтора мільйона членів у 22 країнах світу.

23.12.07 - 14:29

MAG

Повідомлень: 665

Східняк, дякую за цей вірш - дуже глибокий вірш, як на мене!

23.12.07 - 15:13

Східняк

Місцезнаходження:: Донецьк
Повідомлень: 162

Друже, з Вашої подачі, мене занесло на шедру ниву, покриту перекладами нашого геніального перекладача Миколи Лукаша. Ось, наприклад:

Шіллер, Фрідріх (1759-1805)

Прощання Гектора

Андромаха

Чом ти рвешся, Гекторе, до бою,
Де Ахілл, роз'ятрений журбою,
За Патрокла мститься ворогам?
Як тебе огорне мла Ереба,
Хто навчить синка твого, як треба
Спис метать і спів складать богам?

Гектор

Жінко-любко, не вдавайся в тугу!
Щоб зломити недруга потугу,
За вітчизну стану я грудьми.
За святині, за кохану Трою
Я впаду, як подоба герою,
I зійду без жалю в царство тьми.

А тут http://www.knyha.com/ukr/catalog/10115/
прочитаєте розлогу статтю про "Фразеологiя перекладiв Миколи Лукаша, Словник-довiдник"

Або ось тут http://referaty.com.ua/ukr/details/8996/
... життя Миколи Лукаша, окрім загадкового дитинства, не буяло гострими сюжетними поворотами. Людина волелюбних поглядів, він, більше завдяки щасливому випадку, не мав відкритих конфліктів із владою, знаючи її костоламну вдачу. Але 1973 року про нього заговорили всі. У зв’язку з висновком Івана Дзюби, автора роботи, котра стала всесвітньо відомою, «Інтернаціоналізм чи русифікація?», М.Лукаш звернувся до українського партійно-державного генералітету з посланням, витриманим у винятково коректному, інтелігентному тоні (що особливо дратувало): «Ласкаво прошу дозволити мені відбувати замість нього ув’язнення…»... Мотивування: у засудженого сім’я, слабке здоров’я, я ж, мовляв, сім’єю не обтяжений, у віці… Що тут почалося! Традиційний на той час спілчанський шабаш призвів до вигнання Лукаша з письменницької спілки. Похмуре мовчання оточує його ім’я та творчість наступні роки. Навколо перекладача утворилася порожнеча, від якої крижаніла душа, — істинно відважних друзів знайшлося не так уже й багато. Але вони були. Допомагали хто чим міг, делікатно підгодовували, передавали гонорари за переклади, виконані Лукашем, але надруковані під чужим ім’ям...
За Лукашем утвердилася репутація людини донкіхотської, дивакуватої...

27.12.07 - 04:28

Східняк

Місцезнаходження:: Донецьк
Повідомлень: 162

Михайло Буряк
Поезії

Над могилою повстанця

Цiлу нiч стогнало серце:-Жити!
Цiлу нiч душi вiд куль пекло.
Та пiд ранок зорi впали в жито
I немов нiчого й не було.
I немов не був ти в цьому свiтi.
Тiльки ж це не правда друже,нi!
З року в рiк букети перших квiтiв,
Нiби свiжi рани на стернi.
З року в рiк,чи холодно,чи жарко
Люди йдуть на мiсце де ти впав,
Щоб пiдняти поминальну чарку
За вiдважних воїнiв УПА.
З року в рiк на цьому поллi - жито,
А iнакше й бути не могло:
Голосом твоїм шепоче:-Жити!
Всiм смертям i недругам назло.

----------* * * ----------
Нiколи не дiзнається цей свiт,
Де у собi знаходили ви силу,
Ходити крадькома десятки лiт
Щовечора на синову могилу.
Нi огорожi,нi хреста на нiй,
Таких горбочкiв навпiл цiле поле,
Iз-за якого,як дитячий змiй,
Щоразу мiсяць випливав спроквола.
Вiн бачив майже все,але не зрадив,
Хоч не один москаль того хотiв.
У небi ще нема людської влади.
Немає i не буде поготiв.
Давно забулись,вiдгримiвши грози,
Та знайте ,мамо,що не вмер ваш син,
Де по землi текли повстанськi сльози,
Гiрчить сьогоднi молодий полин!

Олегу Ольжичу

Може спокiй комусь до лиця,
ти себе не принiс йому в жертву.
Про дорогу пряму i одверту,
не одного списав олiвця.
Скiльки слiз пополито на нiй
i при Корсунi,й при Конотопi.
Чи нове поколiння холопiв
пригадає...В кiмнатi бруднiй
знов п'янiючи вiд анашi,
пiд акорди модерного року
кожен з них вiдступив на пiвкроку
без жалю вiд своєї душi.
Обiрвався ланцюг поколiнь
i колиска упала пiд ноги.
Хтось дiждався таки перемоги?
Хто вiн? Чому ховається в тiнь?

Поцуплено звідсіля: http://oun.zp.ua/index.php?topic=13.0

21.02.08 - 11:20

Олексій

Місцезнаходження:: Одеса - Бугів (окупаційна назва Ільічьовск)
Повідомлень: 194

П'ють елеватори, задихуючись, зерна,
Що Південь злотогрудий дарував.
Ревуть гудки, японський пароплав
Коло норвезького спинив брунатні стерна.
О,місто-паво, міліонная таверно,
У сонці Бог тебе, мов килим, розіслав, -
Впивайся винами, корінністю потрав,
Лови чужую річ, що дивна і майстерна,
Та вічно над тобою погляд верхівців,
Що із Гетьманщини, із крови пімсти й горя
Принесли гіркости завзятої порив,
І край червоних скель, стріляючи в простор'я,
Ясу складали обрію, що сив,
А коні бочились розгніваного моря.

(Юрій Липа "Одеса")

26.02.08 - 14:19

did

Місцезнаходження:: м. Іллічівськ (Бугів) Одеської області
Повідомлень: 809

Шановні друзі! Наше місто має цілу низку поетів, окремі з них входять до Спілки письменників України. Але хочу познайомити з віршами мого гарного товариша, з яким ми пройшли разом з початку 90-х років багаторічний шлях політичної боротьби і громадської діяльності - Василем Павленко. Він родом із Радівки Калинівського району, що на Вінниччині. Коли загинув батько, на маминих руках залишилось шестеро дітей меншому два роки, старшому - шістнадцять. Дитинство було голодним в постійній сільській роботі, але вчився легко. Писати почав з 1973 року (як кажуть, "у стіл"), коли вільно думати й дихати було важко. Багато читав і шукав гарну літературу, хоча можливості для цього були обмежені. Писати про те, як гарний зварювальник натхненною іскрою будує комунізм чи травка шепоче до кущика, як пропонували, - не вмів і не хотів. Працює інженером - конструктором на Іллічівському судноремонтному заводі. Видав уже декілька збірок віршів. Пропоную на Ваш суд один із його віршів (до речі, лірики у нього теж є багато):

" Як мало друзів. Ні, як мало тих
Розумних і надійних, наче скеля,
Хто в сумнівах чи в сутінках густих
Дасть захисток, як від дощу - оселя.

Хто в склепі засмальцьованих оском
Від слів фальшивих, наче від ожини,
У серці не затоптує вогонь
Робити щось заради Батьківщини.

Слова, слова, кругом - одні слова.
Високе все, гаряче і горласте,
А щось зробити - нікому. Вставай,
Богдане, ти, чи знову ти, Тарасе!

Бо ми - в екрані телепустоти
І заздрим бомжам на смітті Бродвею.
І самотіють спраглі руки тих
Порядних, хто закоханий в ідею.

Служити Україні! Не собі,
Не власним інтересам, не мамоні.
Служити Україні - як Собі,
Як тягнуть плуга роботящі коні!"...

17.03.08 - 00:11

Василь

Місцезнаходження:: Закарпаття
Повідомлень: 16

Панове, класні вірші! Побільше б таких.

19.03.08 - 15:55

Василь

Місцезнаходження:: Закарпаття
Повідомлень: 16

А ось найновіший вірш українського поета Мойсея Фішбейна.

що там поза овидом жаріє?

Ще роки й дороги до жарінь,
прóхолодь, роса, ранкова рінь,
дівчинко, дитинонько, Маріє,
стрінь ранкові павітри долин,
горніх сотворінь ранкові трелі,
кришталі божистої тарелі,
дим, барліг, оливини, полин,
ще до ніг метелики й блавати,
ще нема димóвища багать,
ще не скоро, дівчинко, благать,
небеса, дитинонько, благати,
ще ягня ступає до води,
ще духмяна тінь торкає губи,
цвіт і зéла, ще немає згуби,
ні моління „ … о, не доведи!”,
ні двигтіння, ні палахкотінь,
ні вогню, що горнеться до тіла,
все довкіл таке, як Ти хотіла,
все довкіл це тільки цвіт і тінь,
кубла і оливини, де жодні
душі не сполохані, дарма,
вже недонавернена юрма
коло нерозверстої безодні,
це яскріння Міста, це жаріє
вічність поза овидом Твоїм,
це Єрушалáїм, це, Маріє,
Єрушá, Маріє, Елогíм.

19.03.08 - 16:00

Василь

Місцезнаходження:: Закарпаття
Повідомлень: 16

Ось найновіший вірш українського поета Мойсея Фішбейна

Що там поза овидом жаріє?

Ще роки й дороги до жарінь,
прóхолодь, роса, ранкова рінь,
дівчинко, дитинонько, Маріє,
стрінь ранкові павітри долин,
горніх сотворінь ранкові трелі,
кришталі божистої тарелі,
дим, барліг, оливини, полин,
ще до ніг метелики й блавати,
ще нема димóвища багать,
ще не скоро, дівчинко, благать,
небеса, дитинонько, благати,
ще ягня ступає до води,
ще духмяна тінь торкає губи,
цвіт і зéла, ще немає згуби,
ні моління „ … о, не доведи!”,
ні двигтіння, ні палахкотінь,
ні вогню, що горнеться до тіла,
все довкіл таке, як Ти хотіла,
все довкіл це тільки цвіт і тінь,
кубла і оливини, де жодні
душі не сполохані, дарма,
вже недонавернена юрма
коло нерозверстої безодні,
це яскріння Міста, це жаріє
вічність поза овидом Твоїм,
це Єрушалáїм, це, Маріє,
Єрушá, Маріє, Елогíм.

19.03.08 - 16:03

Перехід на сторінку: 1 2 3
Перейти:

Ласкаво просимо

Он-лайн

Гостей: 3
Користувачів:
На цій сторінці:
Користувачів: 13957
Новачок: XHrpzWYoV

No connect

Наша кнопка

Портал Українців Одещини
Увага! При копіюванні матеріалів, посилання на Портал обов`язкове.
Адміністрація порталу може не розділяти думку авторів і не несе відповідальності за авторські матеріали.