Місцезнаходження:: Одеса - Бугів (окупаційна назва Ільічьовск) Повідомлень: 194
"Не дивлячись на тісноту аудиторій"... Чи можна так висловитися?
Поданий вище вираз — типовий зразок того різновиду псевдомови, який дістав згірдну назву «суржик». Слово «суржик» давно відоме в сільськогосподарській лексиці в Україні. Так називали мішанину зерна — жита, пшениці, ячменю, вівса, а також борошно (низької якости) із цього зерна. Згодом слово «суржик» набуло метафоричного значення та стало вживатися для позначення безнадійно скаліченої української мови, по суті, суміші української та російської мов. Очевидно, цей термін можна поширити й на інші «суміші», зокрема української та англійської мов. «Не дивлячись» у наведеному вище вислові — це буквальний переклад російського прийменника «несмотря (на)». По-українському треба тут вживати вислів «незважаючи на» або лексеми «попри», «всупереч»: «незважаючи на тісноту аудиторії!», «попри тісноту аудиторії!», «всупереч тісноті аудиторій». А є ж ще такий поетизм, як «всупір» (з дещо іншими конотаціями). Ось як звучить уривок знаменитого вірша «Іf»» Дж. Р. Кіплінґа у перекладі В. Стуса:
Коли ти бережеш залізний спокій всупір загальній паніці й клятьбі, коли наперекір хулі жорстокій між невірів ти віриш сам собі...
До таких самих суржикових слів та висловів, як «не дивлячись на (щось)», належать, зокрема: «більше місяця» замість «понад місяць»; «пожміть один одному руки» зам. «подайте один одному руки»; «вели себе» зам. «поводилися»; «ми пашемо» зам. «ми оремо»; «ви практично здорові» зам. «ви (повністю, цілком) здорові»; «ви повідомите нам» зам. «ви повідомите нас» «підняти вище світових цін» зам. «підняти понад світові ціни»; «у відповідності до» зам. «відповідно»; «платіжний» зам. «виплатний»; «сповняти» зам. «виконувати»: «в наміренні» зам. «з наміром»; «ведучий» зам. «провідний»: «ближчим часом» зам. «найближчим часом»; «взвод» зам. «чота»; «в цілому» зам. «загалом»; «жалоба» зам. «скарга»; «приймати міри» зам. «застосову вати заходи», «вживати заходів»; «в якості свідка» зам. «як свідок», «у ролі свідка»; «казначейство» зам. «державна скарбниця»; «жарознижуючий» зам. «температурознижувальний»; «здійснити злочин» зам.«скоїти злочин»; «п’яна рожа» зам. «п’яна пика». «за відсутністю фактів» зам. «за браком фактів»; «кінцеве заключення» зам. «кінцевий висновок»; «відклонення» зам. «відхилення»; «туда» зам. «туди»; «розберемося в цім ділі» зам. «розглянемо (обговоримо) «цю справу» «взяти до відома» зам. «враховувати (ураховувати)», «узяти до уваги»; «пошлина» зам. «мито», «збір»; «захисник» зам. «оборонець».
Завідувач лабораторії Завідуючий лабораторією
Обидві форми в обігу в сучасній українській мові, але перевагу слід віддавати першій формі, як суто українській, де іменник із суфіксом -ач, що позначає професію, заняття чи посаду, керує іменником у родовому відмінку.
Форма «завідуючий лабораторією» — повна калька російської дієприкметникової конструкції «заведующий лабораторией» тощо. Українські письменники широко вживають першу форму, пор.: «Останні десять років Кость Григорович працював завідувачем міського пункту швидкої медичної допомоги» (О. Гончар); «З’явився Марко Бовкун, завідувач лабораторії міської лікарні» (В. Собко).
Куди ж іти купувати?
До крамниці? Магазину? Склепу? Стору? Безумовно, найдоречніше йти до крамниці. Це слово, хоча й німецького походження (від іменника «der Kram-(е)s», що означає «скарб»; «пожитки»; «дрібний товар»), широко вживалося в українській класичній літературі та в народному мовленні, напр.: «Завів крамницю з тютюном» (І. Нечуй-Левицький); «В найбагатшій крамниці два купці сиділи» (С. Руданський).
Слово «магазин» частіше вживалося в українській мові у значенні «склад»: «На самім кінці Борислава... стояв великий магазин, де складували земний віск» (І. Франко) та ін. Під впливом російської мови це слово почали широко вживати в розумінні «крамниця».
Слова «склеп» і «стор» — абсолютно недоречні в українській мові. Перше — полонізм, а друге — англіцизм, живцем вирвані з рідних мов (польської та англійської) і шляхом транслітерації (що в цих випадках збігається з транскрипцією) вштовхнені до української мови.
Що ж трапилося з бабусею?
По радіо чуємо: «Бабуся бігла. Нею рухало бажання встигнути на потяг»... І стає жаль не тільки втомленої бабусі, а й української мови, над якою збиткується диктор, бездумно переносячи до неї російський вислів «ею двигало желание». У такому випадку в українській мові доречно вжити дієслово «спонукати» чи «підганяти» (ближче до розмовного): «Бабуся бігла. До цього спонукало (підганяло) її бажання встигнути на потяг».
Росіянізми засмічують мовлення не лише в Україні, а й в українському зарубіжжі, зокрема англомовному. Історично склалося так, що в галицькому діалекті, який ліг в основу англомовного територіального варіанту української мови, було чимало слідів «язичія» — «стухлого, ретроградного та антинародного мовного явища» (І. Франко). До того ж, певний вплив на мовлення української імміграції має аж ніяк не бездоганна з погляду чистоти мови сучасна преса України та найновіша імміграція, в основі своїй байдужа до долі України.
Місцезнаходження:: Одеса - Бугів (окупаційна назва Ільічьовск) Повідомлень: 194
ПРО ДВІ ФОРМИ МАЙБУТНЬОГО НЕДОКОНАНОГО ЧАСУ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ БУДУ ЧИТАТИ - ЧИТАТИМУ
Категорія майбутнього часу своєрідна, оскільки в ній майбутність поєднується з модальністю. В українській мові категорія майбутнього часу прецікава тим, що дієслова недокоианго виду мають дві однаково доречні форми: синтетичну (читатиму, мандруватиму) й аналітичну (буду читати, буду мандрувати). Форми майбутнього часу з -му (-меш і т. д.) (читатиму, читатимеш і т. д.) — одна з найцікавіших і найоригінальніших своєрідностей української мови. Лише сербська з усіх слов’янських мов має форму майбутнього часу, дещо подібну до цієї української. Оскільки російська такої форми не має, то в епоху підтоталітарного «злиття усіх мов і народів» на цю українську форму не звертали належної уваги, і в більшості наших граматик останніх десятиліть форму на -му розглядали як рівнозначну з формою «буду (будеш і т. д.) + неозначена форма дієслова». До речі, замість терміна «неозначена форма дієслова» і українські мовознавці 20–30-х рр. минулого століття (С. Смеречанський, О. Курило, М. Наконечний та ін.) уживали місткий термін «дієйменник» — може, він і має право на громадянство в українській мовознавчій терміносистемі.
Насправді, коли в мові є паралельні форми, то або одні зникають, а інші перемагають, ще інші набувають додаткового стилістичного чи семантичного відтінку. Певні значеннєві відмінності відчутні між цими двома українськими формами майбутнього часу. Ще великий наш мовознавець О. Потебня вказував, що у формі з -му відчувається початковість дії. Він писав, що вжити у реченні «Як налякаєш мене, то всю ніч буду жахатись» форму «жахатимусь» означало б перенести увагу на початок дії, а не на її тривалість — на стан страху протягом усієї ночі (праця «Из записок по русской грамматике»). Професор І. Шаровольський на підставі вивчення найстаріших писемних пам’яток української мови дійшов висновку, що форми з -му в давнину підкреслювали активність, ініціативу дійової особи, а згодом ідея активності та ініціативи ослабла — залишилося тільки значення початку (студія «Прийдучий час на -му»).
Синтетичні форми майбутнього часу недоконаного виду «одомашнилися» і в усному мовленні, і в художній літературі, пор.:
Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже крута і непокірна, ти випросталася для волі, ти гнівом виросла. Тепер не матимеш од нього спокою. В. Стус
Чи довго житимем, чи скоро час розстання, Приймаймо з дякою, що Доля нам дає, Хоч, може, ця зима для нас — зима остання, І вже не чутимем, як море в берег б’є. Горацій, пер. М. Зеров
Самотній самоти вже не здолає, Не спатиме, читатиме, листи Писатиме чи вийде в парк брести Алеями, де листя опадає. Р. М. Рільке, пер. М. Москаленко
Цікаво, що в південно-західних говірках суфікс -му може стояти не лише окремо від неозначеної форми дієслова, а й між -му і неозначеною формою можуть стояти інші слова, напр.: «Гірш ніж птахи ті блудні, мете за слова марні весь свій вік крутитись» (І. Франко). Проф. В. Сімович у своїй «Граматиці української мови» (1919) пояснював це тим, що в південно-західних говірках ще досить жива свідомість, що це — окремі форми, які можна зустріти в майбутньому часі поряд зі скороченими формами з -му, -меш, -ме (також і повні -йму, -ймеш, -йме), пор.: «Світ ми (= мені) спустіє і йме ворогувати» (М. Шашкевич).
Отже, не цураймось лаконічних і дуже цікавих форм майбутнього недоконаного часу з -му (-меш і т. д.)!
БЕРЕЖІМО НАШУ ЗАКЛИЧНУ ФОРМУ!
Цікавою, досить унікальною своєрідною властивістю української мови є те, що, крім наказової форми дієслів (у другій особі однини та множини), наша мова має ще синтетично утворену (за допомогою флексій -імо, -їм, -мо) т. зв. закличну форму в першій особі множини, пор.:
Хто за рідний край готов Щедро лити щиру кров, Щоб звільнитися з оков — Той у бій лети! Р. Бернс, пер. М. Лукаш
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, Опустіться, тихі зорі, синові під вії... В. Симоненко
Отут води погожі і трави хороші, Очерети гнучкі й могили високі Станьмо, коні попасімо, Покіль сонце обігріє... «Дума про втечу трьох братів з Азова»
Ми стали скромні, стали непомітні, Скупі на жест і мову запальну. Але не кидаймо свого «клену» Тим давнім дням борні і кроволитні. М. Зеров
Заклична форма («станьмо», «попасімо», «не кидаймо») відрізняється від наказової форми («лети», «припливайте», «опустіться») тим, що серед осіб, до яких автор звертається, є і він (вона) сам (сама). Душа нашого народу плекає більше заклик, ніж наказ, тому-то закличні форми глибоко властиві нашій мові, як ось:
З’єднаймо ж всі сили, зберімо спокій, зустріньмо збройно хвилину страшну. Розлучені грубо, ми скрізь пронесімо думку одну і душу одну. Г. Кочур
«Роззирнімося навколо і полюбімо цей світ» (В. Шевчук). Цікаво, що і в англійській мові, і в російській заклична форма має лише аналітичний характер (тобто утворюється додаванням ще одного слова до певної форми іншого дієслова, пор.: англ. «Let’s do it»; рос. «Давайте сделаем это»). Щоправда, форми з «давай» проникли і в українську класику, хоча з деяким зсувом у семантичній структурі:
Суддею був Ведмідь, Вовки були підсудки, Давай вони його по-своєму судить. Є. Гребінка
На жаль, у граматиках української мови, виданих і в Україні, і поза її межами (напр., у «Граматиці української мови» Д. Кислиці, опублікованій у Нью-Йорку в 1995 р.), закличну форму зараховують просто до форм наказового способу, не підкреслюючи своєрідності її значення. На практиці це призводить до того, що замість закличної форми синтетичного характеру (із флексіями -імо, -ім, -мо) в українській мові (як наслідок інтерференції російської мови) дедалі частіше вживається зовсім чужа аналітична калькована конструкція з дієсловом «давайте»: «давайте читати» (замість «читаймо»); «давайте працювати» (замість «працюймо»). І вже хіба трагічна глухота до слова породжує такі заклики-покручі, як: «Давайте будемо!» (замість «Будьмо!»), що їх, на жаль, тепер можна почути не раз в українському радіомовленні чи на телебаченні. Дуже часто замість закличної форми вживається абсолютно невиправдано майбутній час дієслова, пор.: «Будемо гідні цієї місії!» замість «Будьмо гідні цієї місії!»
ПРО ЗАСИЛЛЯ ПАСИВНОГО СТАНУ
«Наступного дня мною було оприлюднено заяву, в якій ішлося...», — пише народний депутат одного з округів Львівщини, у повідомленні, що його публікує одна з львівських газет... А в іншій статті читаємо: «Ним була написана дисертація на тему...» На телебаченні чуємо: «Ті фотографії, що були показані мною...» Начебто усе гаразд, але й автор повідомлення, і редактор газети, на жаль, мислять російськими синтаксичними схемами. Вони не задумуються над тим, що вболівати за рідну мову — це не лише ганьбити і дійсних, і уявних ворогів її (що не дуже важко!), але, у першу чергу, вміло користуватися цією мовою, змагатися до чистоти та милозвучності у ній, писати так, щоб кожна думка знаходила свою справжню кришталеву форму, не перекручувати її синтакси, що, за влучним висловом М. Рильського, є «душею мови» (Рильський М. Про мову // Як парость виноградної лози. – Київ, 1973. – С. 42).
Уживання пасивних конструкцій замість активних в українських текстах — ось де інтерференція російської та англійської мов відчувається особливо різко. Адже одна з головних своєрідностей української мови — це дуже широке застосування активних дієслівних конструкцій. І, очевидно, наведені на початку статті покручі нормально звучали б українською мовою, ось як: «Наступного дня я оприлюднив заяву, в якій ішлося...»; «він написав дисертацію...» «показані мною фотографії...» («ті фотографії, що я показав...»). (Далі буде)
Із книжки Роксолани ЗОРІВЧАК «Боліти болем слова нашого…» (Тернопіль: Мандрівець, 2008).
грамотно користуватись і хотілося б, але ж немає гідної БАЗИ слів. У деяких слів взагалі то немає українськиї аналогів.
Ви не праві. Українська мова дуже багата. І відповідники російським словам є. Просто ми постійно не спілкуємось нею, слова забуваються. В засобах масової інформаціїї ми теж постійно чуємо "ляпи". Де ж збагачувати свій лексичний запас??? Навіть книжки не читаємо в достатній кількості! І що зараз ми читаємо??? Українську книжку навіть видавати не хочуть!!! А державної підтримки майже немає! Звідси і суржик... Чому в Одесі всі спілкуються російською мовою??? Бо це ж модно! Або ж ненавидять українську мову! "Навіщо мені та хохляцька мова?!". Доречі, нам розповідали на лекціїї, що "хохол" перекладається як "небесно-золотий". Чого ж ми стидаємося цього??? Вибачте мені мою українську мову! Перебуваючи в російськомовному колективі, сама неволі забуваєш хто ти є!
Портал Українців Одещини Увага! При копіюванні матеріалів, посилання на Портал обов`язкове. Адміністрація порталу може не розділяти думку авторів і не несе відповідальності за авторські матеріали.