Місцезнаходження:: м. Іллічівськ (Бугів) Одеської області Повідомлень: 809
Головними датами виникнення українського питання (початок експансії Московії на Україну, яка згодом трансформувалася в російський колоніалізм) вважають: а/ 1 жовтня 1653 року, коли Земський Собор у Москві вирішив приєднати незалежну Україну до Московії та оголосити війну Польщі, з якою Україна воювала вже 5 років захищаючи свою незалежність; б/ 8 січня 1654 року, коли Переяславська Рада під керівництвом Богдана Хмельницького пішла на об’єднання з Московією - як союзником в боротьбі за звільнення українських територій, які були окуповані Польщею, Туреччиною та Угорщиною. Лише 27 березня 1654 року українське посольство отримало підтвердження 11-ти з «23-ох статей Богдана Хмельницького» (так звані «Березневі статті)», де Україні гарантувалася повна внутрішня автономія, збереження гетьманства та структури його правління. Але діяли ці статті (договір) до 1659 року (оригінали зникли в той же рік і досі не знайдені). Юридична сила цього договору була дійсною лише на час гетьманства Богдана Хмельницького, а після його смерті передбачалося укладення його наступником нового договору. Укладання таких ситуативних договорів у той час було звичайною практикою. Звільнення та об’єднання українських територій за допомогою Московії з початку звелося до того, що через 13 років по Андрусівському перемір’ю 1667 року Московія та Польща розділили між собою Україну: лівобережна (по Дніпру) Україна дісталася Московії, а правобережна Україна - Польщі. Ще через 14 років - за так званим «вічним миром» 1686 року з Польщею - Лівобережна частина України, Київ і Запоріжжя остаточно були закріплені за Московією, а Правобережну частину України та Галіцію віддано Польщі, Подолія та Північна Буковина залишалася за Туреччиною, а Закарпаття - за Угорщиною. Таким чином підступна «евроазійська» дипломатія Московії, яку вони охоче перейняли від татаро - монголів та користуються досі, перемогла дипломатію гетьмана та його старшини і відкрила шлях експансії Московії на Україну. Почав цей процес цар Московії Олексій Михайлович, а закінчили епоху експансії (ліквідували залишки незалежності України) російський цар Петро І та цариця Катерина ІІ. На жаль, допомагали їм у цьому представники української еліти, які дбали лише про свої егоїстичні інтереси. Більше трьох століть Україна перебувала в лещатах російського колоніалізму завдяки «чорним сторінкам» Переяславського договору 1654 року. Це трагічна історія держави, що не має аналогів у світі. Про які «братерство та дружбу російського та українського народів» взагалі можна говорити? Які спільні свята можна разом відзначати? Яку символіку (назви областей, міст, районів тощо), зокрема, пам’ятники можна зберігати або будувати нові на честь різним катам українського народу? Інколи складається враження, що надважка драматична історія своєї країни нічому не навчила нову українську еліту, не зробила досі справжніми українцями колишніх радянських «совків - малоросів», які продовжують сліпо вірити у спотворені штампи російсько-української та радянської історії.
Місцезнаходження:: м. Іллічівськ (Бугів) Одеської області Повідомлень: 809
Оскільки рішення Переяславської Ради було прийняті без участі українського народу (по даним московських послів, які побували в 117 містах і містечках України для отримання присяги від населення на вірність царю, лише 127328 осіб чоловічого полу присягнули московському царю), то в народі і , передусім, у Запоріжській Сечі, зростало незадоволення результатами Переяславського акту. Це незадоволення таємно очолив сам гетьман України з 1678 року Іван Мазепа. У своєму повстанні проти царської Москви він керувався виключно національними ідеалами свого народу: "Я зву Бога бути моїм свідком і клянуся, що не шукаю ні високу часть, ні багатства, ні інших речей, окрім благополуччя нашої неньки-бідній України, всього українського народу, щоб народ цей знов придбав свої повні права та свободи. З Божій допомогою я сподіваюся оберегти вас, ваших жінок і нашу Батьківщину від ярма Москви". Під час Північній війни між Петром І і шведським королем Карлом ХІІ Мазепа оголосив Переяславський акт анульованим і вступив у війну на боці Швеції. В битві під Полтавою козацьке військо гетьмана та шведські війська короля були розбиті армією Петра І... Газета "Дзеркало тижня" №7-2008 р. пише: "Зустріч Віктора Ющенка і Володимира Путіна 12 лютого в Москві принесла справжню сенсацію: президенти України та Росії таки домовилися спільно відзначати 300-річчя Полтавської битви, до того ж у тристоронньому форматі — із залученням Швеції, представників якої російський президент навіть визвався запросити сам. Це справжній прорив, бо на попередній російсько-українській зустрічі на найвищому рівні йшлося лише про спільне святкування 200-річчя Миколи Гоголя, а щодо битви — мовляв, абсолютно неможливо через різні інтерпретації цієї події в російській та українській історіографії. За адекватного підходу тема 300-річчя Полтавської битви для України може стати важливим гуманітарним ресурсом впливу та розвитку іміджу країни (так званою Soft Power — технологією м’якої влади). За незбалансованого й недбалого підходу ця тема може стати реальною гуманітарно-політичною загрозою: наприклад, ухиляння від діалогу з Росією з приводу 300-річчя і від спільного відзначення (саме «відзначення», а не «святкування»!) означатиме моральний програш влади і позиціонуватиме її представників як слабаків, котрі не вміють відповідати на виклики й «тримати удар». Оскільки 2009 рік — це не тільки ювілей, а ще й рік президентської передвиборної кампанії, очевидно, що різна інтерпретація битви та її наслідків, а також постатей Петра I та Івана Мазепи може стати матеріалом для чергової інформаційної війни, яку зацікавлені сили неодмінно використають для подальшого ментального та ціннісного розколу країни. Тож вибір формату відзначення 300-річчя Полтавської битви для України є питанням справді стратегічного характеру. Полтавська битва: погляд з України, Росії та Швеції. Отже, Полтавська битва, що відбулася 27 липня (за старим стилем) 1709 року на північних підступах до Полтави, стала, наскільки можна судити з трьохсотлітньої дистанції, справжньою «точкою біфуркації» — ключовим моментом, після якого історія Європи пішла іншими шляхами... Одна зі складностей у знаходженні російсько-українського порозуміння щодо 300-річчя Полтавської битви полягає у відмінностях історичних міфів. Річ не лише в тому, зрадив Мазепа чи не зрадив. І навіть не в тому, було на нього накладено анафему з дотриманням канонічного права чи ні? Річ у тому, що в Росії всі знають про «викторию под Полтавой», але далеко не всім навіть гуманітарно освіченим людям відомо про трагедію Батурина, про тактику «випаленої землі», яку Петро наказав Мазепі застосовувати до українських регіонів, де могло пройти шведське військо, про руйнування Запорізької Січі, про політику обмеження прав Гетьманщини... Тому російська свідомість не сприймає факту, що в тих подіях діяло, як мінімум, три суб’єкти: російський, шведський та український, а не лише два перші, як учили в радянській школі. Над іміджем Івана Мазепи, Петра I та інтерпретацією Полтавської битви ось уже 300 років працюють дві команди «чорних» піарників — істориків, публіцистів, письменників, кінорежисерів. Одна команда доводить, що Мазепа — зрадник, клятвопорушник, другий Іуда, тоді як Петро — мудрий цар, переможець, реформатор, модернізатор, європеїзатор (з цією «PR-командою» попрацював і Олександр Пушкін). Інша команда доводить протилежне: Мазепа — державотворець, євроінтегратор, покровитель наук і мистецтв, Петро ж — азіатський тоталітарист, скажений тиран та збоченець (один з останніх «шедеврів» цієї «агітгрупи» — фільм Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу»). Зрозуміло, що обидві інтерпретаційні схеми існують за логікою пропаганди та інформаційних воєн — аргументи обох сторін добре відомі протягом трьох століть. Тому намагання обстоювати одну з цих версій з точки зору продуктивності російсько-українського діалогу є безперспективним. Гарним прикладом підходу, що розбиває усталені стереотипи, є книжка пітерського історика Тетяни Яковлєвої «Мазепа», видана минулого року в серії «Жизнь замечательных людей» (!) московським видавництвом «Молодая гвардия». Автор — росіянка, позбавлена якихось особистісних сентиментів щодо України, намагається з допомогою позитивістської методології дослідити справжні мотивації вчинків гетьмана й докладно розповісти російському пересічному читачеві те, що російська історіографія воліє обходити увагою: і про Батурин, і про тактику «випаленої землі», і про образ квітучої України, яку майже збудував Мазепа, і про те, що саме український гетьман може вважатися одним з провідних ідеологів створення Російської імперії. У 2004 році (до речі, напередодні помаранчевої революції) Тетяна Яковлєва віднайшла у фондах Санкт-Петербурзького інституту історії РАН, опрацювала й частково видала той самий знаменитий Батуринський архів гетьмана Мазепи (близько 1000 документів), який історики марно шукали протягом століть. Українське МЗС уже порушило питання про копіювання цього архіву для України або навіть про його можливу передачу... Ще одна проблема пов’язана з найновішою українською політтехнологією — війною пам’ятників. Згідно з указом президента України № 955 від 9 жовтня 2007 року в Полтаві передбачається встановити пам’ятники Івану Мазепі та Карлу XII... Отже, нині маємо всі підстави для російсько-українського порозуміння щодо проблеми відзначення 300-річчя Полтавської битви. Українській стороні є про що вести продуктивний діалог із Росією: про Батуринський архів, про анафему Мазепі, про участь російського бізнесу в реставрації пам’ятників та поля Полтавської битви, про розвиток історичного туризму, про участь у військово-історичних реконструкціях, про ознайомлення російського суспільства з українськими інтерпретаціями подій Північної війни (1700—1721 рр.) та ін... Тож головне питання у зв’язку з відзначенням 300-річчя битви під Полтавою, відповідь на яке ще треба знайти й сформулювати, є таким: що саме означає ця дата для сучасної України, для сучасних українців, для сучасних україно-російських та україно-шведських відносин? Без відповіді на нього Полтава стане ще одним «прогуляним» уроком історії." Вважаю, що українська громада Одещини не тільки уважно слідкує за підготовкою відзначення цієї сумній дати в історії держави, але й братиме участь у цьому заході влітку 2009 року в Полтаві.
Місцезнаходження:: м. Іллічівськ (Бугів) Одеської області Повідомлень: 809
Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко підписала розпорядження “Про підготовку і ювілей 300-річчя подій, пов'язаних з військово-політичним виступом гетьмана Івана Мазепи і створенням українсько-шведського союзу". Про це повідомляє офіційний сайт міністерства юстиції України.
«Відпрацювати питання щодо установки пам'ятників Івану Мазепі і Карлу XII, меморіальної арки «Примирення» з нагоди 300-річчя Полтавської битви», - наголошується в документі.
«Відпрацювати питання щодо можливості увічнення в Швеції пам'яті гетьмана Івана Мазепи і його соратників і надання пропозицій Посольству Королівства Швеція в Україні», - мовиться у розпорядженні Тимошенко.
Прем'єр також доручає створити пам'ятну монету і випустити серію марок «300 років Полтавській битві».
Згідно розпорядженню Тимошенко, 300-річчя «українсько-шведського союзу» стане предметом тематичних занять, які в 2008-2009 роках проводитимуться у вузах і військових частинах України.
Тимошенко також доручила провести в регіонах України, в Криму і Севастополі міжнародні наукові форуми, темою яких повинні стати «військово-політичні прагнення до затвердження суверенної української держави».
Місцезнаходження:: м. Іллічівськ (Бугів) Одеської області Повідомлень: 809
Василь Овсієнко "Актуальні цитати"
Мені легше: я не Президент України і не міністр закордонних справ, тому без дипломатичних викрутасів можу сказати, чому останнім часом скаженіють російські імперіалісти, а їхня «п`ята колона» в Україні геть упала в істерику. Вони навіч бачать, що зі вступом України в НАТО збудеться найстрашніше:
«Ампутація України була б для Росії смертельною». Отто фон-Шенґаузен БІСМАРК, рейсхканцлер Німеччини в 1871 – 1890 рр. «Потерять Украину – потерять голову». Володимир Ілліч УЛЬЯНОВ-ЛЕНІН, голова Совнаркому Росії в 1917 – 1924 рр. «Без України Російська імперія неможлива». Збіґнєв БЖЕЗИНСЬКИЙ, державний секретар США в 70-х роках ХХ ст.
Українці пам`ятають, що найбільшого лиха Україна зазнала саме від російського імперіалізму (потоптання Переяславського договору 1654 року і перетворення України на колонію Росії, запровадження кріпацтва, численні заборони української мови, розгром Української Народної Республіки, фізичне знищення української інтелігенції, масові репресії, голодомори, колективізація, депортація українців у Сибір, знищення Української автокефальної православної церкви і Української греко-католицької церкви, криваве придушення національно-визвольного руху, розв`язання загарбницьких воєн проти сусідніх країн, де українці були «гарматним м`ясом», тотальна русифікація, репресії проти інакодумців). Не маймо ілюзій: як Росія ставилася до нас 350 попередніх років, приблизно так вона ставитиметься до нас найближчих 35 років.
У Росії досі дивляться на незалежну Україну як на «временное историческое недоразумение». Ну, то «турки зовнішні». А «турки внутрішні» – Симоненко і Вітренко – ще ніколи не вимовляли словосполучення «український народ» – тільки «народ України». Тобто «насєленіє». Вони не визнають самого існування українського народу. Ця «п`ята колона» російського імперіалізму – Янукович, Симоненко, Вітренко та їхні прибічники – на платних мітингах своєю рідною мовою цинічно «защищают национальные интересы». Та не України, а імперської Росії. Їм Україна – як кістка в горлі. Вони ніколи не боролися за її незалежність – вони шукають способу, як би цю ненависну Україну «упразднить за ненадобностью» (вислів М.Салтикова-Щедріна).
Нині Україна, що відмовилася від ядерної зброї, може захиститися від російського імперіалізму в єдиний спосіб: заручитися колективною безпекою Організації Північно-Атлантичного Договору – НАТО.
Президент і міністр закордонних справ мусять запопадливо лукавити перед нашим «ґарантом безпеки», що вступ України в НАТО нічим Росії не загрожує. Загрожує. Це буде остаточний крах надій на відновлення імперії. Але крах імперії не стане нещастям для російського народу. Навпаки, російський народ дістане шанс звільнятися від імперської пихи, як звільнилися від неї англійці, французи, іспанці, португальці, коли позбулися колоній. Тоді Росія дістане шанс стати мирною демократичною державою, а ми в її особі – доброго сусіда.
Але поки що Росія і демократія – поняття несумісні, бо несумісні колоніалізм і демократія. Короткочасне пом`якшення у 90-х роках закінчилося. Росія повертається у звичний для себе тоталітарний режим. Але вона слабка. Скільки б «лідер нації» (= імператор) Путін не надував свої хирляві щоки – зараз бюджет Росії не більший від бюджету міста Нью-Йорка. Отже, Росія не піде війною на 28, а з Україною і Грузією на 30 країн НАТО. Хіба що вередуватиме, чинитиме економічний тиск. Адже «Росія – це величезна кількість награбованого добра», – казав незабутній Карл Маркс. Усе там награбоване: землі, корисні копалини, сотня малих народів. Отже, нам треба шукати інші джерела енергоносіїв. Або допомогти тим малим народам звільнитися, і тоді купуватимемо газ та нафту в них.
Деякі політики Західної Європи (Ангела Меркель, Ніколя Саркозі) нездатні мислити далі, як на одну каденцію. Вони очманіли біля російської «газової труби» і не розуміють, що коли Росія за їхньою підтримкою поглине Україну і знову за наш рахунок стане сильною, то вона знову вимахуватиме ядерною довбнею над їхніми дурними головами, як це було всю другу половину ХХ століття. Світ знову розколеться на два ворогуючі табори і потерпатиме в страхові ядерної катастрофи.
Отже, українці, нам нема іншого виходу, як тільки вступити в НАТО і тим самим порятувати себе і світ від російського імперіалізму.
Місцезнаходження:: м. Іллічівськ (Бугів) Одеської області Повідомлень: 809
Американці моделюють війну в Криму
Аналітики Пентагону прорахували, чим закінчиться гіпотетична російсько-українська війна
Вельми впливова ва в США аналітична компанія RAND Сorporation (виконує замовлення для Пентагону та інших держструктур) днями опублікувала сценарій, по якому Росія віднімає у нас Крим. Його обнародувала російська "Незалежна газета".
Згідно оному, насамперед РФ окуповує о. Тузлу, встановлюючи контроль в Керченській протоці. Під прикриттям Чорноморського флоту війська з Кубані спрямовуються до України. Десант з Новоросійська захоплює Севастополь, враховуючи проросійські настрої в місті, це буде не складно. Українці перекидають легко-штурмові бригади з Дніпропетровська і Миколаєва. Кіровоград і Очаків висилають морські і сухопутні спецпідрозділи. На самому півострові з кримських татар формуються загони опору. На думку американських експертів, результат конфлікту однозначний. Україна неминуче потерпить поразку і буде вимушена звернутися за допомогою до Заходу. Але, як вважають фахівці, на заході та сході України можуть бути сформовані добровольчі загони, що підтримують протилежні воюючі сторони, і країна може опинитися на межі громадянської війни.
Захід же розколеться. Більшість країн ЄС і НАТО, під впливом Німеччини, висловляться проти надання допомоги Україні та визнає її розкол. США, Туреччина і Східна Європа — за. Проте дієвій допомозі вони Києву надати не зможуть. Німеччина заблокує переміщення сил НАТО по Європі, а американська громадська думка буде проти ув'язування у війну з ядерною Росією. Аналітики RAND роблять вивід, що вірогідність військового протистояння Росії та України наростає. Україна неминуче війну програє, а Захід, швидше за все, просто усунеться від участі в цьому протиборстві.
Відзначимо, що цей сценарій дуже сильно нагадує одну з семи головних військових погроз, які, за нашими даними, розглядає генеральний штаб Озброєних сил України. Не виключено, що аналітики RAND виходили саме з нього. Також варто нагадати, що корпорація моделює такі шокуючі військові ситуації вже далеко не вперше. У 2003 році вони видали на гора сценарій, по якому в 2006-му році почнеться повномасштабна війна Росії зі своїми сусідами: середньоазіатськими республіками, Китаєм, Грузією та Україною. Більш того, по російських містах завдадуть ядерного удару якісь ісламські терористи...
***********************************************
Українські політологи вважають доповідь RAND Сorporation — отакою інтелектуальною провокацією, щоб переконати українців: Росія небезпечна. "Провокація в тому, що сценарій формує наше розуміння сусіда як потенційного ворога світової стабільності, що таємно мріє дістати півострів, та і в цілому відновити статус мега імперії», — говорить політолог Володимир Фесенко.
Його колега Михайло Погребінський не виключає, що мета провокації — поліпшити відношення населення наший країни до НАТО. "Якимсь політсилам вигідно створити ілюзію загрози з боку РФ, щоб схилити нас швидше сховатися під парасолькою НАТО (сценарій, очевидно писався виходячи з нейтрального статусу України. — Авт.). Про війну ж не може бути і мови, оскільки Росія не зацікавлена в озброєному конфлікті на сусідній території", — вважає політолог.
Повідомив сайт: http://www.segodnya.ua
КОМЕНТАР:
Нагадаю лише про те, що цей сайт контролюється Партією регіонів.
Місцезнаходження:: м. Іллічівськ (Бугів) Одеської області Повідомлень: 809
"Олексій" запитав: "Що ви думаєте на рахунок того, що треба створювати воєнізовані вартові загони й українцям Криму? Чи терпілами будемо?"
Перше. Крім офіційних силових структур (Збройні сили, МВС, СБУ тощо) створення недержавних воєнизованих формувань заборонено Конституцією України. Загалом - це правильно, бо в іншому випадку першими воєнизованими формуваннями в країні будуть загони проросійських партій, рухів і громадських організацій - так звана - "5 колона РФ в Україні".
Друге. В цілому така риса українців як терпіння є позитивною ("Терпіння і труд - все перетеруть"), але й терпінню є межа, коли можуть спалахнути стихійні масові заворушення чи нещадний народний бунт, що може перерости в громадянську війну. Такий сценарий працював би на користь Росії, яка б не забарилась би з введенням своїх військ "для захисту співвітчизників". Питання "що робити?" розділимо на складові частини: щодо держави, українських партійних і громадських організацій, українських громад і українських родин.
А. Держава :
1. Через свої гилки влади (президентську, парламентську, судову, виконавчу, включаючи силові структури) держава повинна проводити тверду зовнішню та внутрішню політику на вступ до НАТО та ЄС, розширення контактів із країнами ГУАМ, Європи і США, передусім, в економічних і військово-технічних сферах. Намагатися не погіршувати відношення з Росією, але планомерно зменшувати свою залежність від Росії по всім напрямкам, облаштовувати кордони з Росією на зразок західних кордонів держави, брати під свій контроль інформаційний простір країни, економічними методами корегувати національний склад у проблемних регіонах тощо; 2. Нам будь-що потрібна міцна координована єдність всіх гілок влади щодо указаних питань зовнішньої політики, а якщо треба проводити будь-яку кількість виборів або референдумів, не волати про великі розміри державних витрат на дані кампанії. Скільки потрібно виборів і референдумів? Відповідь: стільки, допоки в державі не буде створена міцна координована єдність усіх гілок центральної влади, подоланий анархізм і прихований саботаж рішенням центральних органів влади на регіональному рівні. 3. Через реформу судової системи, внесення змін до законодавства та органи Мінюсту провести перереєстрацію всіх партій, рухів і громадських організацій, щоб заборонити всі партії, рухи та громадські організації, які довели своїми діями нелояльність до української держави, до Конституції та законів України, не виконували рішення органів влади та судів. Розпускати всі органи місцевої влади, які будуть надавати дозволи на проведення масових акцій, які заважатимуть реалізації рішень центральних органів влади, міжнародним навчанням в Україні, візитам посадових осіб тощо. Позбавляти ліцензій будь-які ЗМІ, які дискредитуватимуть державні органи влади та посадових осіб держави, виступають проти обраного курсу держави чи транслюватиме матеріали вороже налаштованих ЗМІ іноземних держав, популяризують примусово розпущені партії, рухи чи громадські організації чи їхніх лідерів, перекручують історію держави, розпалюють міжнаціональну чи міжрегіональну ворожнечу тощо; 4. Законодавче поширення статусу державних службовців на вчителів шкіл, ВНЗ (вищих і середніх спеціальних навчальних закладів), а також заборону займати посади державних службовців членам усіх екстремистських організацій та їхніх молодіжних союзів (комуністам, націонал-соціалістам тощо), які допоки не заборонені. Перевірка на лояльність до держави, Конституції та законів України для всіх кандидатів на посади державних службовців і кандидатів у депутати всіх рівнів. 5. Введення державних програм патріотичного виховання молоді, військового навчання в школах і ВНЗ, введеня вільного продажу зброї для населення з додатковими обмеженнями для членів екстремистських організацій та їхніх молодіжних союзів, а також для членів заборонених організацій. Створення таких умов, захисту та авторитету працівникам силових структур, щоб туди стояли черги бажаючих служити Батьківщині. Ввести спрощений принцип застосування зброї та сувору кримінальну відповідальність за невиконання вимог працівників силових органів. 6. Законодавче розширення повноважень українського козацтва, яке повинне залучатися на оплачувану державну службу (реєстрове козацтво), бути мобільними озброєними підрозділами, мати відповідальність за охорону прикордонних територій, підступів до військових складів, допомагати органам МВС в охороні громадського порядку в містах і на дорогах, забезпечувати нормальну роботу полігонів та інших державних і муніципальних об'єктів тощо. 7. Проведення адміністративно-територіальної реформи та зміну виборчої системи з метою покращення управління регіонами, заміни маси корумпованих князьків, які начисто забули про державні інтереси, надання новим громадам європейського типу значних прав і посилення відповідальності на своїх територіях, вирішення гострих проблем розвитку міст і розбудови інфраструктури регіонів, стратегічних об'єктів держави...
Б. Українські партійні та громадські організації :
1. Треба викреслити в державі ганебну історичну практику "отаманщини" чи "гетьманщини", внаслідок якої всі національно-демократичні сили є розпорошеними за багатьма десятками партій та рухів. Ми можемо дозволити собі лише 2-3 загальноукраїнських партії. Всі інші "отамани" чи "гетьмани" або стануть другими, третими... в керівних структурах даних партій, або працюватимуть у виконавчих структурах влади, або повинні йти на відпочинок. Якщо вони не погодяться з таким принципом, то їх слід вважати зрадниками Батьківщини з усіма наслідками такого статусу. Українці не повинні підтримувати таких "отаманів" за жодних умов, незважаючи на те, що вони можуть комусь подобатися чи мати серед них деякий авторитет. Програш на виборах повинен автоматично бути політичним кінцем будь-якого лідера. У нас "отамани" - "гетьмани" програвали багато виборів, але продовжують ... керувати партіями та рухами, "позичивши очі в Сірка". Серед указаних основних 2-3 партій не має українських крайнє лівих (комуністи, соціалісти тощо) та крайнє правих націоналістичних партій (УНА, Свобода, КУН тощо), які не матимуть шансів бути парламентськими партіями. 2. Кожна з основних партій повинна мати: - свої осередки в кожному місті, районі, селищі та селі; - свої офіси та громадські приймальні; - свою центральну та регіональну партійну пресу та сайти; - свою молодіжну організацію, яка б переймалася проблемами дітей, школярів, молоді, школами та ВНЗ..; - свого депутата чи депутатську фракцію в місцевій раді, представника(-ів) у виконавчих органах; - достатню кількість активу та прихильників для повноцінної участі партосередку у виборчих кампаніях; - достатній та авторитетний кадровий резерв для висування на всі виборні посади та виконавчі органи; - достатні ресурси для проведення партійної роботи, масових політических акцій, публікацій та виступів у ЗМІ тощо. 3. Ефективна партійно-політична робота (за вище наведеними умовами!) осередку повинна радикально змінити результати виборів на користь українських громад, що сприятиме нормальній роботі парламенту та місцевих рад усіх рівнів, подоланню війн між губернаторами та обласними радами, між главами райдержадміністрацій та районними радами... Тобто, це й буде основою консолідації та єдності дій української влади як в центрі, так і в регіонах. Таким чином, зникне відверта або негласна підтримка антиукраїнських сил з боку органів влади, а відповідно зменшиться активність проросійських і антиукраїнських сил, що в свою чергу сприятиме реалізації євро атлантичного курсу України. 4. Українські громадські організації (УГО), працюючи в контакті з українськими партійними осередками, охоплюють ту частину громади, яка є аполітичною або не вважає себе українською. В Південно-Східних регіонах такі громадяни складають більшість громад, чому роль УГО є набагато більшою. Треба радикально збільшити державну допомогу саме таким УГО, а також стимулювати створення низки УГО за різними напрямками діяльності в указаних регіонах. Якщо члени місцевих осередків УГО матимуть деякі пільги (безкоштовні юридичні консультації, табори відпочинку для дітей, екскурсії, квитки на концерти тощо), то багато хто забажає вступити до УГО, тобто ідентифікуватися українцем і працювати в УГО. 5. Саме на УГО, крім державних і муніципальних органів, покладається завдання щодо патріотичного виховання молоді. Українські бізнесмени та підприємці повинні входити до складу керівних органів УГО і в міру своїх можливостей допомагати УГО, висвітлювати в ЗМІ роботу осередків УГО, стимулювати або преміювати переможців змагань, конкурсів, виставок, концертів... 6. Проросійські (антиукраїнські) сили вже багато років працюють над створенням та зміцненням різних спортивних клубів, куди в масовому порядку залучаються колишні "афганці", військові, спортсмени... Коли треба хазяївам цих молодиків використовують у різних замовних акціях і, в тому числі, політичних. Пам'ятаю, як у 1994 році такі бритоголові "спортсмени" були спостерігачами на виборчих дільницях Овідіополя, коли вони фізично "нейтралізували" наш спротив масовому вкиданню бюлетенів до виборчих урн. Йдеться про те, щоб українська влада сприяла розвитку та зміцненню українських спортивних клубів, не віддаючи ініціативу в цьому питанні проросійським силам. 7. В разі вільного продажу зброї створювати мережу Стрілецьких спілок, тірів, змагань тощо, а до цього часу -Мисливських спілок. Нам слід максимально поширювати тезу про те, що "Вільний народ - це озброєний народ", що з продажем короткоствольної вогнепальної зброї в Україні кількість злочинів із застосуванням зброї зменшиться в рази. Досвід країн колишнього соцтабору доводить саме таку статистику.
Кілька хвилин тому, точніше з 9-05 до 9-10, було перервано трансляцію "Інформаційної програми" 1-го каналу "НРКУ" (Національної радіокомпанії України) по дротовому радіо у Донецьку.
Що ж там таке "жахливе" пролунало? Зважаючи на те, що мені довелось протягнути руку, та налаштувати "транзістор" на частоту 711 кГц і частину тексту я не почув, зміст повідомлення зводився приблизно до:
"Шановні сусіди, не пхайте свого носа у ВНУТРІШНІ діла України. Нам видніше кого шанувати середь своїх. Українці теж мають що згадати щодо ворожих кроків посадовців сусідніх держав.
В Українській делегації були люди, які дбали не за честь України, а намагались "прогнутися" перед європейськими українофобами"
Ця особливість трансляції "по донецьки" спостерегається з перших років Незалежності, запам'яталось, що всі виступи у Верховній Раді Петра Симоненка транслюються у Донецьку з якістю Hi-Fi, а виступи Степана Хмари, наприклад, супроводжуються дикими хрипіннями, репіннмя, перрдіннями та федігами.
Портал Українців Одещини Увага! При копіюванні матеріалів, посилання на Портал обов`язкове. Адміністрація порталу може не розділяти думку авторів і не несе відповідальності за авторські матеріали.