Місцезнаходження:: Одеса - Бугів (окупаційна назва Ільічьовск) Повідомлень: 194
Архіви свідчать З ІСТОРІЇ ОДЕСЬКОЇ «ПРОСВІТИ»
Історія одеської «Просвіти» все ще таїть у собі чимало непрочитаних, трагічних сторінок, віднаходити які доводиться в архіві Служби безпеки України, в тій його частині, яка стосується архівних «справ» ДПУ-КДБ. Працюючи в цьому архіві, я нещодавно мав змогу ознайомитися з судовою справою № 300 (сучасний № 19293-п) одного з активістів, членів правління «Просвіти» 20-х років, Єрофія Васильовича Янкевича, робітника залізничної станції Одеса-Порт. Саме долі цієї людини й стосуються мої нотатки.
Розпочати розповідь про цього українського «просвітянина», мабуть, слід з документа, якого чекісти-депеушники прилучили до справи, і який, хоча і не вплинув на долю підсудного, а проте свідчив про його заслуги перед громадою. Це «Свідоцтво», видане в серпні 1905 року Подільською духовною консисторією (в м. Кам’янці-Подільському), яким стверджується, що пред’явник цього «сын сверхштатного пономаря св. Николаевской церкви с. Слободо-Луга Ольгопольского уезда… Ерофей Васильевич Янкевич, родившийся 4 сентября 1880 года, причислен к личному почетному гражданству с правом на вступление в гражданскую службу».
Мені не раз доводилося бувати в рідному селі просвітянина Єрофія Янкевича (тепер це село Луги Чечельницького району на Вінниччині) – давньому, заможному козацькому селі, що відоме своїми садами та кутками-«сотнями» обабіч річки Савранки. Після Жовтневої революції комуністи жорстоко пройшлися по ньому своїм «червоним терором», «розкуркулюючи» та підриваючи основи тамтешнього козацького селянства, ліквідовуючи засади церковного життя, переслідуючи за віру, за українську національну самосвідомість, за те, що в часи утворення в Україні Української Народної Республіки та відродження козацької Гетьманської Держави часів гетьмана Скоропадського селяни масово ставали під жовто-блакитні державницькі прапори.
І хоча революцію та громадянську війну колишній сільський пономар, просвітянин за покликанням Єрофій Янкевич зустрів в Одесі, проте зв’язків із селом не поривав і добре знав, які події відбуваються на його рідному Поділлі. В 1906 році в «Одеській Миколаївській в Ботанічному саду церкві» він, тоді двадцятишестилітній, вінчався з вісімнадцятилітньою одеситкою-українкою Гликерою Кушнір, а на час арешту (17 грудня 1932 року) колишній «почесний громадянин» жив у власному будиночку на вулиці Старостина, 14 і працював стрілочником на залізничній станції Одеса-Порт. До самого арешту він був активістом «Просвіти», членом її правління та скарбником організації.
З цілковитою впевненістю можна сказати, що підставою для арешту його та кількох інших «просвітян» став донос комуніста (члена КП(б)У з 1918 р.) Матвія Пелиха, свідчення якого є в матеріалах цієї справи. «После Февральской революции, – вибухав «благородним гнівом» цей компартєйний стукач, – особенно при Центральной Раде, Ерофей Янкевич состоял членом «Просвіти» и распинался на всех перекрестках за Украину, выдавал себя за самостийныка-украинца. Выступая на собраниях, агитировал против большевиков, называл их «совдеповцами», вербовал в члены «Просвіти». В 1921 году я неоднократно пытался втянуть Янкевича в партию, на что он отвечал: « Я бы вступил в партию, если бы она была наша, то есть украинская, а Коммунистическая партия – это не наша партия, а совдеповская».
Саме виходячи з цього доносу, в постанові на арешт та в офіційному звинуваченні, мовиться, що Єрофій Янкевич «… в период пребывания Петлюры в Одессе состоял членом «Просвіти», в которой принимал активное и деятельное участие. Одновременно состоял и состоит членом церковной рады…».
З матеріалів справи випливає, що засновником цієї просвітянської організації став «галичанин Тимницький», заарештувати якого депеушники не змогли. Що це була за постать, ще тільки треба з’ясувати, але хочу звернути увагу на те, що в 1915-1917 роках сам Єрофій Янкевич перебував в Галичині, звідки й повернувся переконаним українським патріотом. Вступивши в 1918 році в «Просвіту», він, як її активіст, рятуючись від арешту, в 1920-1921 роках жив в Одесі на нелегальному становищі, проте згодом зумів легалізуватися.
А вступив Янкевич до просвітянської організації завдяки своєму землякові-вінничанинові Терентію Остапчуку, який в цей час працював теслею в Оперному театрі, і який згодом був обраний головою «Просвіти». Відомо також, що секретарем її став Андрій Міщенко, ваговщик станції Одеса-Порт. І це вони двоє, разом зі скарбником Єрофієм Янкевичем, склали основу організації, до якої входили також член правління Іван Мамотенко, робітник залізниці Яків Присяжнюк, робітники Петро Михайлюта, Григорій Брацило, Юхим Медвідь, Гаврило Шапаренко, вінничанин Никодим Сухань, який теж був заарештований і проходив у цій же «справі про «Просвіту», та кілька інших українських патріотів.
На допитах, які здебільшого вів слідчий, уповноважений ОДПУ Ціпріс, Єрофій Янкевич поводився винятково мужньо, хоча й розумів, що справа в нього «розстрільна». Знаючи, що чекісти вже зібрали проти нього чимало компромату, він на допитах заявляв: «Так, я закликав агітувати за Самостійну Україну». Він підтвердив, що був учасником панахиди, яка відбувалася на Другому цвинтарі поблизу станції Одеса-Товарна, по загиблим за незалежність України воїнам-петлюрівцям. А ще він був серед тих, хто зустрічав у 1926 році єпископа Юрія Жевченка, що таємно прибув з Києва, щоб разом зі священником Анатолієм таємно правити молебень за Вільну Україну. А сам Єрофій Янкевич «собирал деньги на церковную панахиду по погиблым, за Вильную Украину украинским казакам» (маються на увазі козаки, що загинули під час становлення в Одесі Української Народної Республіки) і, природно, брав участь у самій цій панахиді.
А якою трагічною передбачливістю віяло від слів «просвітянина» Єрофія Янкевича, коли він заявляв слідчому Ціпрісові: «Я доводив, що Сталін зі своєю політикою на селі доведе народ до голоду, а після селян комуністи візьмуться за знищення нації»! Адже пророчі були слова. І зважмо, що цю заяву було зроблено напередодні розгортання в Україні комуністичного Голодомору, офіційно визнаного зараз геноцидом проти українського народу! Не приховував «просвітянин» і того, що впродовж багатьох років він «був і залишається членом п’ятдесятки, тобто церковного активу Покровської церкви Одеси».
В «Обвинительном заключении», складеному і підписаному уповноваженим Ціпрісом, а також підписаним оперуповноваженим Луньовим і начальником ОДТО ОДПУ Донцом, всі вони вимагали для українського просвітянина-патріота «заключения в концентрационный лагерь сроком на пять лет». І, мабуть, були дуже неприємно вражені, дізнавшись, що «Совещание при коллегии ГПУ (тобто Державного політичного управління, протокол № 102/976 від 10 травня 1933 року) УССР» значно пом’якшило покарання, засудивши Єрофія Янкевича «лише до трьох» років заслання до Казахстану, з доправленням його до місця заслання етапом. Таку «м’якість» вироку можна пояснити хіба що тим, що маховик кривавих сталінських репресій тих років ще тільки набував обертів, бо вже через рік заарештованих за такими звинуваченнями компартійні «трійки», які не визнавали ні традиційних правових судів, ні адвокатського захисту, ні права на оскарження вироку, як правило, засуджували до розстрілу і, здебільшого, в день винесення вироку розстрілювали. Або, як повідомлялося в тогочасних офіційних радянських документах, засуджували на «десять років без права переписки», тобто до того ж таки розстрілу.
На жаль, в СБУ, в архівах ДПУ-КДБ, нема документів, в яких ішлося б про подальшу долю цього «просвітянина». Якщо зважити, що на час засудження Єрофієві Янкевичу минав уже п’ятдесят третій рік, і що після допитів та попереднього ув’язнення в камерах ДПУ він ще три роки відбував тяжке заслання на чужині, то важко припустити, що він зумів вижити і повернутися на батьківщину. Але все ж таки я продовжу пошуки людей, зокрема родичів, які щось знають про нього або мають пов’язані з його діяльністю матеріали. А поки що відомо лише, що 31 липня 1989 року постановою Одеської прокуратури Єрофія Янкевича було реабілітовано. Відповідний документ віднаходимо в його судовій «справі», за допомогу в ознайомленні з якою я і хочу подякувати співробітникам архіву та прес-службі Управління Служби безпеки України в Одеській області.
Портал Українців Одещини Увага! При копіюванні матеріалів, посилання на Портал обов`язкове. Адміністрація порталу може не розділяти думку авторів і не несе відповідальності за авторські матеріали.