Місцезнаходження:: м. Іллічівськ (Бугів) Одеської області Повідомлень: 809
Білорусь є сучасним уламком СРСР. Але у Білорусі править не Політбюро, а одна людина. “Останній диктатор Європи” не хоче віддавати владу. А забрати її у "бацьки" в Білорусі нікому. Сила Лукашенка в слабкості його противників. Значна частина білорусів проголосувала б за іншу людину - якби люди бачили альтернативу… Причинами теперішнього становища білоруської опозиції є потужний репресивний апарат влади та повна відсутність демократії. За популярністю Лукашенко поступається в Білорусі лише… Путіну.
Білоруський режим зазвичай розглядається опозицією як авторитарна чи неототалітарна система влади, але рідше, як кремлівська маріонетка. Але чи зважає хтось із інтелектуальних лідерів опозиції та демократичних політиків Білорусі на те, що вона являє собою типову постколоніальну державу? Причому, на відміну від України чи Молдови, державу із значно більш складними стартовими можливостями? Чи на те, що рівень національної свідомості більшості білорусів навряд чи помітно вищий за рівень такої свідомості десь у родоплемінному суспільстві Тропічної Африки?
Чи на те, що держава Білорусь і власне країна Білорусь – це різні поняття, і якщо перша наразі беззаперечно існує, то існування другої - як органічної спільноти, об'єднаної культурою, мовою, традиціями, комунікаціями тощо, здатної жити навіть під чужинською владою - можна поставити під сумнів? Власне, чим реально об'єднана нинішня Республіка Білорусь у певну цілісність?
Авторитарно-командним державним механізмом, уособленням якого виступає сакралізований масовою свідомістю президент Лукашенко, та економічною системою ринкового соціалізму, яка в конкретних умовах (за пільговими енергоносіями та митними тарифами Кремля! - did) виглядає досить ефективно й істотно відрізняється від економічних систем сусідніх країн. А що станеться у разі, якщо раптом забрати ці об'єднавчі чинники?
Ще два роки тому сайт http://www.pravda.com.ua (електронна газета "Українська правда") ставив питання: "Чи виживе Білорусь після Лукашенка?". Прогноз щодо цього є невтішним. Відсутність почуття національної спільності білорусів і відданісті народу європейським ліберальним цінностям, наслідки проведення в країні стандартної програми ринкових реформ, миттєвий стрибок у два-два з половиною рази цін на російський газ (додамо - всі енергоносії, митні тарифи, падіння ексорту до Росії тощо! - did) матимуть дуже серйозні проблеми для білоруської економіки. Простіше кажучи, ця "радянська" економіка "ляже". Принаймні, її значна частина, і надовго.
З цілком зрозумілими наслідками для добробуту населення, а водночас із появою місцевих скоробагатьків, з різким соціальним розшаруванням на тлі потужного інформаційного впливу з путінської Росії... Відтак чи не запрагне народ, життєвий рівень якого після приходу до влади демократів різко погіршиться, а міра задоволеності життям – помітно зменшиться, негайного відновлення владарювання сильної руки – хай не своєї, хай кремлівської, бо ж "бацька" завжди казав, що "ми – єдиний народ", що "у нас – спільна доля"? Тобто чи не матиме усунення Лукашенка від влади своїм результатом повне злиття Білорусі з Росією на державному рівні, і не за волею еліт, а за вимогою простого народу?
Я в жодному разі не є прихильником Лукашенка. Але парадокс чинної ситуації полягає в тому, що Олександр Лукашенко виступає своєрідним гарантом незалежності та цілісності Білорусі. Російському президенту (зараз - прем'єр-міністру! - did) Путіну Лукашенко потрібен, щоб можна було казати Європі: дивіться, є значно гірші за мене - працює формула "Останній диктатор Європи"!
Тому Путін і дає Лукашенкові певні економічні преференції, без яких ринковий соціалізм останнього був би значно менш ефективним. А Лукашенко грає на розбіжностях між Росією і Європою, на наявності слабкої, але реальної опозиції, на недоформованості білоруської нації. Грає, слід сказати, вміло. А чи є у білоруської опозиції достатнє розуміння реалій своєї країни і вміння до великої політичної гри? Щодо цього є великі сумніви...
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
Місцезнаходження:: м. Іллічівськ (Бугів) Одеської області Повідомлень: 809
Лукашенко робить з України «страшилку»
На носі у «бацьки» вибори - і без казки про терористів електорат не згуртувати. Але ж терористів треба десь готувати. Офіційний Мінськ вирішив «розмістити» тренувальні табори для білоруських радикалів - в Україні. На Першому каналі білоруського ТБ показали сюжет, у якому повідомлялося, що радикально настроєні білоруські опозиціонери проходять тренування в українських воєнізованих таборах УНА-УНСО. Поглянули на політичний календар сусідів і із задоволенням відзначимо, що в Білорусі ось-ось відбудуться вибори.
Декілька тез з продемонстрованого в сюжеті: учасники табору нібито відпрацьовували методи захоплення заручників, напади на населені пункти, прийоми розвідки і маскування. Ще один табір планується в найближчому часі відкрити під Львовом. Спонсорує воєнізовані табори Національний демократичний інститут (США) через Київський офіс Девіда Гамільтона, який з червня 2007 по 2008 рік виділив на підготовку білоруської радикальної опозиції 250 тисяч доларів. Білоруські власті вже не вперше запускають пропаганду щодо підготовки бойовиків на територіях країн-сусідів.
Правда, до цього Мінськ діяв менш філігранно, і з інформацією подібного роду виступали безпосередньо представники спецслужб. Так, в 2005 році заступник голови КДБ Білорусь Віктор Вігера заявляв, що в Литві «чекістам» вдалося виявити бази білоруських опозиціонерів, уже готових виступити проти властей в період майбутніх президентських виборів. У 2006 році голова КДБ Білорусь Степан Сухоренко заявив про те, що під час президентських виборів готується силове захоплення влади. Також було заявлено, що цього дня в Мінську готувалися теракти в чотирьох школах, де розташовуються виборчі ділянки.
Був навіть продемонстрований відеозапис з свідченнями одного із затриманих, який повідомив, що «проходив навчання в грузинському таборі «Кмара», де вчителями були чотири араби, офіцери колишньої радянської армії та приїжджав приймати іспити полковник служби безпеки МДБ Грузії. У повній відповідності з класикою жанру, затриманий повідомив, що табір також відвідували американські інструктори. Далі згадувалося, що до силового захоплення влади активно притягуються співробітники посольств Грузії та України.
Нинішньою осінню в Білорусі - чергові вибори, і тепер настала черга нової «страшилки» з Україною в головній ролі. Наша держава як не можна краще підходить під критерії пасивного ворога. Тут тобі й конфлікт з Росією, і прагнення до НАТО, і анархія у власті, і відсутність стабільності. Ну, як тут не витягнути із запиленої інформаційної шафи постсовкової пропаганди тих, що пропахнули вже навіть не нафталіном, а формаліном - УНА-УНСО? «Львів - УНСО - фашисти - різанина» - такий нехитрий логічний ряд діє безвідмовно навіть на деяких українців, чого вже казати про білорусів.
Безглуздо доводити, що спеціалізованих таборів немає і не було. Що якщо хтось з білорусів і відвідував якийсь спортивний «вишкіл», то з цього не виходить, що в країні проводиться підготовка бойовиків. Що УНА-УНСО не грає в Україні значущої ролі та а priori не може виступати «виконавцем ворожої волі США» відносно інтересів Мінська. Що за суму в 250 тисяч доларів в рік не можна підготувати скільки-небудь значиму кількість боєздатних одиниць, здатних повалити владу в такій країні як Білорусь. І, нарешті, - що перевороти готуються і проводяться абсолютно по-іншому.
Цікавий той факт, що «страшилки» з УНА-УНСО вже не раз були затребувані і в українській провінції. Характерний приклад: влітку 2004-го декілька активістів організації приїхали до Сум допомогти студентам, що протестували проти об'єднання вузів. На цю обставину і зробила упор пропагандистська машина тодішнього керівника області Володимира Щербаня. По місцевому телебаченню показали трансляцію сесії облради з викривальними виступами чиновників. Обрамляли все це шоу сотні пропагандистських листівок і декілька телесюжетів. Унсовців звинувачували у фашизмі, підбурюванні, наркоманії, розпусті і т.п. Деяким навіть пред'явили офіційні звинувачення, які, втім, дуже швидко розвалилися.
Але повернемося до Білорусі. Вся річ у тому, що Олександру Лукашенко напередодні виборів необхідно знов мобілізувати свій електорат. Для цього, на думку білоруського керівництва, слід знайти ворога. В даному випадку - ворога внутрішнього, коріння підтримки якого знаходиться, зокрема, і в сусідніх (вельми неуспішних, з погляду офіційної пропаганди) державах. Судячи з сюжету, одна з головних баз білоруської «контри» знаходиться тепер в Україні. Отже найближчим часом Україну може чекати не один скандал і звинувачення. Офіційному Києву слід бути до цього готовим і оперативно реагувати на випади режиму Лукашенко.
Місцезнаходження:: м. Іллічівськ (Бугів) Одеської області Повідомлень: 809
В «ЧОРНИЙ СПИСОК» РОСІЇ ДОДАСТЬСЯ БІЛОРУСЬ
8 грудня ми відзначатимемо дев'яту річницю створення дивного утворення - Союзної Держави Росії та Білорусі. Ця ДЕРЖАВА до цих пір не має герба, прапора, президента та уряду, території, громадянства, силових і фіскальних відомств, меж і так далі.
За версією ресурсу, із самого початку СГ замислювалося як реальне політичне прикриття для нескінченних і слабо мотивованих дотацій з боку Росії економіці Білорусі. Пік дотацій довівся на 2006 р. – більше 7 млрд. доларів США, з 2007 року Білорусь регулярно бере в Росії кредити, повернення яких сумнівне.
Про те, що ніякої Союзної держави не немає, стало очевидним у серпні 2008 року, коли керівництво Білорусі відмовилося підтримати російську операцію в Південній Осетії «після примушення Грузії до миру». Пізніше Мінськ не визнав Абхазію та Південну Осетію, хоча Лукашенко неодноразово обіцяв це зробити.
І все було б добре у хитромудрого товариша Лукашенко, коли б не світова фінансова криза. Для мінімізації його наслідків для Білорусі, Лукашенко необхідно мати вільний ресурс в розмірі 7 – 8 млрд. доларів США. Адже більше 72% білоруської економіки належить державі та функціонує вражаюче неефективно.
Білоруський президент заметушився в пошуках грошей. Звернувся до МВФ, але фонд зажадав прийняття ряду антикризових заходів, що політично нездійсненне – в Білорусі заборонено піднімати «панічні настрої» та говорити про кризу. Можна і навіть корисно говорити про жахи кризи в Росії та в Україні, але про ситуацію в Білорусі можна згадувати тільки в плані обов'язкового визнання стабільності її економіки.
Проте стабільність не годує, і Лукашенко звернувся за грошами до Венесуели. Уго Чавес від допомоги відхилився. Білоруському керівництву нічого не залишалося, як звернутися до Росії – партнера по Союзній Державі. 25 жовтня А. Лукашенко приїжджав за грошами до Д. Медведєва. Варто відзначити, що він залишився в подиві – Росія не кинулася на підтримку «Батька».
Не співпадання інтересів було таким глибоким, що сісти за стіл переговорів виявилося неможливим. Саміт не відбувся і наслідки даного провалу негайно виявилися в найпедантичнішій проблемі російсько-білоруських відносин – в транзиті через РБ російських енергоносіїв. 1 грудня замість засідання Вищої Держради прем'єр Росії Путін підписав розпорядження про будівництво нового нафтопроводу БТС – 2, покликаного обійти територію республіки.
Москва пояснила Мінську, що «суверенітет коштує грошей» і «суверенітет означає імпорт газу за ринковими цінами».
Подальше охолоджування відносин – цілком прогнозовано.
Повідомив сайт: http://nr2.com.ua
Коментар:
Останніми роками (особливо під час виборчих кампаній) всі політичні сили України, які давно орієнтовані чи фінансуються Росією або розраховують на підтримку Кремля, для залучення виборців відверто використовують гасла про нібито реальне зменшення ціни на енергоносії з Росії, яке обов'язково станеться за умови приходу їх до влади в державі. На жаль, на такі міфічні (популістські) гасла поводиться значна частина виборців переважно похилого віку, які голосують за комуністів та інші ліві або олігархічні партії.
Цей матеріал російського сайту на прикладі Білорусі (Союзної держави!) розвінчує подібні міфи деяких українських політиків, до числа яких входила й наша "Леді Ю". Саме тому позиція Президента України в питанні фінансово-економічних відносин з Росією щодо постачань енергоносіїв, визначенні цін і міждержавних розрахунків є найбільш прагматичними і корисними для здійснення рівноправних і взаємовигідних відносин з РФ. Відверто і без соціального популізму він каже про необхідність збільшення тарифів на газ для населення і підприємств з метою розвитку в державі масового енергозбереження на досвіді європейських країн, технологічного реформування української економіки та житлово-комунального господарства.
Останній диктатор Європи - це вже не Лукашенка, бо він йде на порозуміння з ЄС. Останній диктатор Європи - це Путін. Доки він при владі, не буде в Європі порозуміння.
Московія не Європа і інтинсивно розкручує Чінгісхана та азійство своє в концепції "квітучої складності", якось так. У них там роздвоєність кожний слов"янин (хоча це не так) і кожний пращур Чінгісхана, азіат )
Туточки не про кров, туточки про ідентичність та пов"язану з ним концепцією світогляду була мова. Хай якими б домішками не розчинялась провідна ідентичність, вона має залишитись собою.
Мені здається, саме авторитарність Лукашенки і врятує Білорусь від остаточного поглинання Російською імперією, перепрошую, федерацією. Адже він сам чудово розуміє - якщо наповнити Союзну державу реальним змістом, Білорусь перетвориться на 6 нових областей РФ. А йому дістанеться посада хіба що губернатора однієї з них, а найімовірніше - сільського голови Рижкавичів. Тому й відходить він сьогодні від Росії, яку він класично використав як передвиборчу технологію, адже білорусів зрусифікували ще більше ніж нас, і для більшості з них усвідомити, що Росія - це закордон ще важче, ніж росіянам визнати Крим українським. А йому особисто та Росія потрібна була як дійна корова. А коли Москва це зрозуміла (хоч і тварюки у Кремлі сидять, але ж не ідіоти) і припинила давати гроші лише за Лукашенкові поцілунки, він цим же моментом звернувся до інших. Чавес його послав, звернувся до Брюсселя. А європейці миттю зметикували, що краще мати на східним кордонах може й не дуже дружню, але пригодовану і передбачувану державу, ніж відверто ворожий московський форпост. Хоча грошей за так теж не дали, але до Східного партнерства запросили. А наша справа тепер - всіляко підтримувати братній народ (хай наразі і на чолі з бацькою) у просуванні до Європи, тим більш, що Україна є неформальним лідером країн СП, це визнано усіма.
----може й зрозумів----але мені здається що це просто тимчасова гра для укріплення своєї влади--- він же розуміє що для "броатів "він тільки "шестірка" з яким так й поводяться---
Портал Українців Одещини Увага! При копіюванні матеріалів, посилання на Портал обов`язкове. Адміністрація порталу може не розділяти думку авторів і не несе відповідальності за авторські матеріали.