Місцезнаходження:: Одеса - Бугів (окупаційна назва Ільічьовск) Повідомлень: 194
Криза на Кавказі не просто стала активною фазою протистояння між Росією і Грузією на території Південної Осетії. Вона дає підстави вважати, що найближчим часом на карті Європи можуть відбутися серйозні зміни, і Україні варто бути до них готовою як на дипломатичному фронті, так і у внутрішньополітичних аспектах.
Дипломатичні особливості
З формального погляду і Грузія, і Росія є стратегічними партнерами України. Більше того – кораблі російського Чорноморського флоту, які висуваються до грузинських морських кордонів, діють зі своєї бази в українському Севастополі. Україна (мабуть, на правах доброго друга) спробувала звернутися до Росії із закликом вивести війська з Південної Осетії, але у відповідь одержала звинувачення в підштовхуванні Грузії до етнічних чисток. Звинувачення – вивірене і жорстке, сперте на надумані звинувачення, але має широкий резонанс. Російському обивателеві на тлі кадрів кровопролитних бойових дій важко пояснити, що продана Грузії українська зброя була поставлена туди на законних підставах: ніяких санкцій до уряду Саакашвілі міжнародне співтовариство не водило. До того ж дуже непросто знайти відмінності між спробою повернути Південну Осетію під владу Тбілісі з недавнім «наведенням конституційного порядку» в Чечні.
Значно цікавішою виглядає аргументація російського військового втручання з вуст керівництва РФ. Прем`єр Володимир Путін назвав абсолютно законним втручання підрозділів 58-ої армії в бойові дії, аргументувавши його миротворчими функціями російських військових, які взяли під захист Південну Осетію. Про «примус до миру» розповів і президент Дмитро Медведєв, немов змавпувавши американські пояснення про наведення ладу в Іраку. Знайшла в Москві офіційну версію також наявність російських паспортів серед переважної більшості жителів Південної Осетії: за словами глави російського зовнішньополітичного відомства Сергія Лаврова, вони одержали їх як колишні громадяни СРСР, правонаступницею якого стала Росія. Напевно, в контексті військової присутності Росії в Криму офіційному Києву не зайвим буде з`ясувати, скільки тамтешніх жителів одержали книжечку з двоголовим орлом.
Схоже, давно очікувана реакція Росії на проголошення незалежності Косово здійснилася. Кремль відповів нелінійно, розмашисто, маніпулюючи різними інструментами – від наступальної позиції в Раді Безпеки ООН до масштабного використання збройних сил.
При цьому російські підрозділи не збираються залишати територію Південної Осетії, а Володимир Путін пообіцяв виділити 10 мільярдів рублів для відновлення зруйнованого Цхінвалі.
Відрядження Віктором Ющенком до Тбілісі заступника міністра закордонних справ Костянтина Єлісєєва в ранзі своєго спецпредставника, а слідом за ним – і самого Володимира Огризка, навряд чи принесуть офіційному Києву лаври миротворця. Та й майбутні газові переговори між Москвою і Києвом значно обмежують простір для маневру нашого МЗС. Куди ефективнішою була б участь українських дипломатів у складі місії ОБСЄ, а не спроба зайняти неспівставну з реальним впливом позицію.
Сьогодні зрозуміло, що незалежно від того, чим закінчаться бойові дії в Південній Осетії, Грузія спробує одержати гарантії швидкого входження в НАТО. Її лідери докладуть для цього максимум зусиль, заразом прокладаючи шлях до Альянсу Україні. Щоправда, бойові дії помітно ускладнюють перспективу приєднання до ПДЧ: НАТО не зацікавлене в прийомі держав, які конфліктують з сусідами. Показово, що за всієї неоднозначності дій Михайла Саакашвілі (у Цхінвалі в результаті бойових дій загинули сотні мирних жителів) навколо грузинського президента об`єдналися навіть його політичні супротивники. Така консолідація української еліти навколо Віктора Ющенка (Юлії Тимошенко, Віктора Януковича) виглядає сьогодні неймовірною. Максимум, на який може розраховувати президент – активізація контактів усередині ГУАМ, який за десять років існування так і не перетворився на реальну альтернативу СНД.
Оскільки кораблі ЧФ Росії фактично здійснюють морську блокаду Грузії, Україну чекає нелегка розмова з Кремлем щодо майбутнього перебування Чорноморського флоту. Наївно розраховувати, що ЧФ залишить кримські порти до 2017 року, але спробувати позначити його перебування цивілізованими рамками необхідно.
Внутрішньополітичні уроки
Про нездатність «державної еліти» України до консолідації сказано вище. Мабуть, нашу країну чекають і серйозні бюджетні потрясіння – черговий виток зростання асигнувань на озброєння. Події на Кавказі довели, що країні необхідна мобільна і боєздатна армія, яка може виконувати різноманітні завдання. Незалежно від температури відносин з НАТО, Україні знадобиться реальна військова реформа, і розуміння цього може спричинити заміну Юрія Єханурова на посаді міністра оборони на фахового військового прозахідної орієнтації.
Очевидно, на порядку денному – формування групи професійних парламентерів, здатних вести діалоги по кількох напрямом. Один з них – ціна газу для України і вартість його транзиту українською територією. Друге – перспективи освоєння чорноморського шельфу міжнародними енергетичними компаніями. Третє – активізація нашої країни як держави-транзитера. На жаль, наявність достатньої кількості чиновників з державним мисленням і здатністю до виразного діалогу викликає сумнів. Важливий момент: офіційному Києву не варто надмірно покладатися на допомогу Вашингтона, який, наприклад, не послухав заклики Тбілісі про конкретнішу допомогу, хоча Михайла Саакашвілі і називали провідником американської політики на Кавказі.
Ще не острів
Безумовно, «потішили» припущення Леоніда Грача. Лідер кримських комуністів не тільки пообіцяв вихід Криму з України у разі вступу нашої країни в НАТО, а й не виключив повторення на півострові південноосетинського сценарію. З цього галасування треба видобути користь: Україна має переглянути свою кримську політику. Якщо говорити точніше: сформувати її, оскільки позиції офіційного Києва на півострові слабшають день у день.
Автономна Республіка Крим і в Москві сприймається як «слабка ланка» української державності, часто слугуючи за трибуну для антиукраїнських заяв московських політиків. Надалі на них необхідно реагувати максимально жорстко. Жорсткі відповіді сумнівам в приналежності Криму Україні необхідно поєднувати з серйозними економічними змінами на півострові. Центральній владі необхідно не тільки розвивати його інфраструктуру, навести лад з використанням землі, а й пустити в Крим представників великого західного туристичного бізнесу. Радянські підручники суспільних наук недарма писали про здатність західного капіталу захищати свої інтереси – її Україна має використовувати у власних інтересах.
Ефективна політика щодо Криму стає для української влади запорукою того, що південноосетинський сценарій не повториться в Україні. Утім, Віктору Ющенку і іншим політикам варто зняти рожеві окуляри щодо ступеня свого впливу на події і подбати про створення ефективної системи безпеки. Разом із створенням сучасних боєздатних підрозділів Збройних сил це буде запорукою збереження суверенітету і територіальної цілісності нашої країни.
Місцезнаходження:: м. Іллічівськ (Бугів) Одеської області Повідомлень: 809
Грузинський урок для України - І
Україна – не Росія. І ніколи нею не буде. Принаймні, добровільно. А ось не добровільно. Південно-осетінський сценарій для України, звичайно, доведеться підправити. Але якщо Росія зважилася на відверту агресію по відношенню до однієї незалежної держави, то де гарантія, що цього не відбудеться і з іншими країнами? Наприклад, з Україною. (За вірогідним вогнищем далеко ходити не треба – про настрої в Криму вже просто втомилися говорити.) Мирні дипломатичні переговори, стрімкий розвиток подій і затихання сепаратистських настроїв або втручання інших держав, яке легко може привести до війни або як мінімум озброєного конфлікту, - що відбудеться, якщо події такі небажані та фантастичні зараз, стануть суворою реальністю завтра?
Слідами Путіна
Російські ЗМІ і Рунет переповнені патріотичними закликами та агресивними висловами на адресу Грузії. Дуже багато хто сприйняв несподівану грузинську прудкість і рішучість як особисту образу. Масла у вогонь підливають дійшлі телевізійники, які в кожній дії Михайла Саакашвілі бачать американський слід і прозахідну орієнтацію. Так, грузинський президент, ймовірно, самий західно-орієнтований після Прибалтики на просторах колишнього Союзу. Але не викликає сумніву той факт, що орієнтація в питанні територіальної цілісності своєї країни - справа десята. Навпаки - будь Саакашвілі "східнішим", Південної Осетії вже не було б на карті.
Росія опинилася втягнута в цей конфлікт не з чистого листа. Події в Південній Осетії насправді готували вже давно. Інформація про це по крапельках, але просочувалася в засоби масової інформації. Але якщо так - виникає закономірне питання. Навіщо Росії це потрібно, яку мету вона переслідує в цій партії на шахівниці Кавказу? Зараз багато хто намагається зіграти на тому, що Росія захищає в Осетії своїх громадян. Та варто пригадати: як тільки, наприклад, на Близькому Сході або в Азії починається конфлікт, всі демократичні держави негайно відкликають звідти своїх громадян: і журналістів, і дипломатів, і простих робітників. Росіян в сімдесяти тисячній Південній Осетії близько двох відсотків - вивезти їх звідти явно не складало великих труднощів. Але немає. Їх залишили. Можливо, і для того, щоб, прикриваючись трупами мирних жителів, загиблих від незрозуміло чиїх ракет, заявляти на весь світ про їх захист і "примушення до миру".
Що ж все-таки хоче витягнути Росія з цієї історії? Пропаганда працює чудово, Геббельс може спати спокійно. Більшість росіян влаштовує причина "Росія увійшла до Осетії з метою захисту своїх громадян". Формулювання вибрали просто шикарне - це "підготовка та проведення операції з примусу до миру, і розмежування дій сторін". А що ж насправді? Та все той же горезвісний контроль над територією, приневолення Грузії прийняти у себе російських представників, щоб ті могли спокійно втручатися в грузинську політику прямо на місцях. Успішне проведення операції може зіграти на руку й нинішньому керівництву країни. Пам'ятається, Путін теж починав своє президентство з "маленької звитяжної війни" в Чечні... Медведєв йде слідами ВВП?
Окремо варто згадати стратегічну мету Росії в цій ситуації - продемонструвати НАТО, що грузинські конфлікти в принципі нерозв'язні, а також дати просту та чітку відповідь на питання хто в регіоні господар. З іншого боку, все те, що зараз відбувається на Кавказі, - відмінна реклама НАТО. Сьогодні міжнародні організації всього лише щось там рекомендують, але якби Грузія вже була членом НАТО, то знаходилася б під захистом статей 5 і 6 Північноатлантичного договору (напад на одну країну НАТО вважається нападом на весь блок) – і навряд чи б ми побачили російські танки на вулицях Цхинвалі. А так. Одній зі своїх цілей Москва вже добилася: міністр закордонних справ Італії Франко Фраттіні заявив, що конфлікт в Південній Осетії ускладнює переговори про вступ Грузії в НАТО.
Звучать на Кавказі і балканські мотиви. Осетія та Абхазія домовилися разом просити світову громадськість визнати їх незалежність. Кошмарний сон геополітиків, яким так лякали ще до визнання Косово, стає реальністю. Вдалішого часу для початку бойових дій було складно знайти. Про Олімпіаду зрозуміло всім, але є ще й інший чинник, що пояснює, чому світова громадськість так мляво реагує на кавказькі події. Всі офіційні особи Європейського Союзу у відпустці. Росія спокійно себе відчуває, тому що упевнена, що відношення ЄС буде таким же, як слова Хавьера Солани, куратора зовнішньої політики Євросоюзу, який м'яко призвав всіх жити мирно та дружно. Ну просто кіт Леопольд від політики. Жаркими серпневим ночами, як це було в 1991, руйнуються не тільки великі держави, але й країни набагато менших розмірів.
Хто наступний?
Хто ж опиняється в групі ризику в разі не зменшення російських апетитів? На розум приходить Прибалтика - адже скільки вже говорили про дискримінацію там всього російського та необхідності поставити гордих прибалтів на місце. Проте, обмежилися всього лише "шпротною" війною. Зараз МЗС Естонії досконале резонно помічає: якщо озброєну агресію виправдовують захистом інтересів російських громадян, то це повинно змусити задуматися всі країни, на чиїй території проживають громадяни Росії. Але Прибалтика – у складі НАТО і ЄС. Яким би сильним не був російський ведмідь, йому все треба робити поодинці.
А нас же хвилює Україна. Колишній держсекретар США Річард Холбрук прямо заявив, що Росія напала на Грузію, бажаючи повалити її уряд, а рухає нею особиста ненависть до президента Грузії Михайла Саакашвілі. На думку Холбрука наступною ціллю для російського прем'єр-міністра буде Україна. Міна сповільненої дії – Чорноморський флот – відправився допомагати у вирішенні конфлікту по той бік Чорного моря. МЗС України застерігав російське керівництво, що в разі участі ЧФ у військових діях відповідно до міжнародного законодавства Україна має право заборонити повернення кораблів, що беруть участь у військових діях. До цих пір не підписана угода, що регламентує участь ЧФ в конфліктних ситуаціях.
Можемо представити й іншу ситуацію. 2017-й. Україна офіційно вимагає від Росії вивести ЧФ РФ з Криму. Та відмовляється. На об'єкти, над якими розвивається російський триколор, приходять судові виконавці у супроводі, скажімо, "Беркута" і починають різати замки та ворота, щоб почати виселення росіян із маяків та з бухт. У відповідь – стрілянина, а потім і операція "Механічний апельсин". Бомбардування, висадка десанта, танкові прориви, захоплення всього південного сходу України – і все це під приводом захисту своїх громадян у Севастополі та Донецьку, Одесі і Харкові. Раніше така картина здавалася чисто гіпотетичною, плодом уяви наших власних "націоналістів". Після подій в Грузії такої упевненості вже немає.
Горезвісний ярлик України – "буферна зона між Росією та Заходом" – повинен би присоромити наших політиків. Адже вже який рік країну розглядають лише як санітарний пункт. Таку собі берлінську стіну 21 століття. Складається враження, що Україну спеціально підсовують під ніс Росії, як би дратуючи собачку кісточкою. Якщо буде сильне голодна – і кісточкою наїсться, а це вже гарантія, що на захід від Львова не піде. З цієї точки зору – чи зробить хоч хто-небудь дії в захист України, якщо російським силовикам захочеться отримати пару зайвих зірочок на погони і за нашу країну? Грудень і перспектива ПДЧ – не так вже й далекі. Залишається сподіватися на краще. Невже Росія ризикне ударити по країні, в якій 20 відсотків населення, – росіяни?
Розділяй і володарюй
А що, якщо все-таки війна? Адже принцип divide et impera – розділяй і володарюй – російська верхівка запам'ятала добре. Кращий метод управління державою – розпалювання ворожнечі між його частинами – особливо якісно вийшло втілити в життя якраз у нас. А від розділеної країни до країни що воює – всього лише крок. Ще в 2004-2005 в повітрі витала думка про те, що Україні краще було б розділитися на декілька частин, що, мовляв, як говорив ще сто років тому Редьярд Киплінг: "Захід є Захід, Схід є Схід, і разом їм не зійтися".
Але Східний регіон не так легко захопити, як Кримський півострів. Крим для України – як та дружина, яку видали насильно заміж, а вона любить іншого. Якщо не любить, то вже точно привертає цей інший її більше, ніж законний чоловік. Власне, тому з таким-то відношенням щонайменший натяк "коханця" – "а давай спробуємо пожити разом" має хороші шанси бути втіленим у життя. Воювати за Крим особливо і не доведеться: українського населення там близько чверті, та і з тих 25 відсотків дві третини вважають російську мову рідною. Тяга до українського на півострові виявляється лише у відкритті ресторанів національної кухні.
Проте Україна – не Грузія. Сьогодні у Росії залишається ще маса можливостей задовольнити всі свої запити політичними, а не військовими методами. І в цьому зараз – застава відносної безпеки наший країни. В Україні настають президентські вибори. Було б дурне виводити на сцену війська, коли можна все зробити чисто, законно та без претензій Заходу. Підтримуваний Росією Янукович за даними соцопитів випереджає і Тимошенко, і Ющенка. З проросійським політикумом турбуватися вже точно не про що. Хоча, звичайно, стверджувати, що російським кандидатом вибрали саме Віктора Федоровича рано – дуже вже активно в цьому напрямі працює Юлія Володимирівна. Але з погляду безпеки – повинно бути абсолютне без різниці, кого підтримає Москва.
Поки що вірогідність російської участі в яких-небудь військових діях на українській території мінімальна. Хай цьому є економічні та політичні пояснення, все ж таки щиро хочеться вірити, що в уряду обох країн вистачить терпіння та витримки не довести ситуацію, якої б конфліктної вона не була, до війни. Яка для багатьох може стати громадянською.
11 серпня 2008 Ірина Чернуха За матеріалами:InoPressa,ProUA,Reuters, Газета "24",Корреспондент,Огонек,Полит.ру,Сетевой журнал, Украинская правда, Эхо Москвы
Місцезнаходження:: м. Іллічівськ (Бугів) Одеської області Повідомлень: 809
Коновалюк за гроші держави змайстрував неякісний фільм
«Єдиним результатом діяльності Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради (ТСК), очолюваної В.Коновалюком, став його режисерський дебют у стінах парламенту. Однак від перегляду Верховною Радою низькопробних фільмів обороноздатність нашої держави не покращиться», - так прокоментував член президії Єдиного Центру, народний депутат України Василь Петьовка результати роботи слідчої комісії ВР з питань з'ясування обставин та встановлення фактів поставок до Грузії української військової техніки.
«Коли у Верховній Раді створюється слідча комісія, вона повинна займатись справді важливими для держави питаннями. Для цього їй виділяються бюджетні кошти на відрядження депутатів, на збір інформації та на інші витрати. Натомість, ці кошти витратили на фільм, що нагадує нарізку з бойовиків та аматорського відео. Замість об’єктивних висновків ми почули лише голослівні звинувачення», - зазначив народний депутат.
«Витрачати гроші та час на самоствердження депутатів, які вигадують гучні сенсації та скандали, недоцільно. Особливо в умовах кризи. Краще спрямувати їхню енергію на конкретну роботу щодо підвищення обороноздатності країни. Зокрема, під час розгляду бюджету на 2009 рік забезпечити фінансування армії на рівні 2% від ВВП. Така робота депутатів була би набагато важливішою, ніж з десяток липових розслідувань та сотні аматорських кінострічок», – наголосив Василь Петьовка.
Повідомив сайт: http://www.edc.org.ua
Коментар:
Ще одним уроком для України стало те, що неконституційні органи Верховної Ради (на кшталт Тимчасових слідчих комісій) на замовлення іноземних держав (у даному випадку - Росії) дискредитують нашу державу в інформаційному світовому просторі. Навіть, після того, як Генеральна прокуратура визнала всі звинувачення голови ТСК Коновалюка такими, що не відповідають дійсності, він не був притягнутий до кримінальної відповідальності за наклепи проти керівників держави та урядових установ, демонстрацію в Україні пропагандистського антиукраїнського фільму тощо. Чому? Тому що нардепи захищені законом про депутатську недоторканість. На жаль, цей закон захищає не тільки "5-ту колону" Росії в українському парламенті, але й велику кількість нардепів (переважно - з фракції БЮТ), за якими "плачуть" статті Кримінального Кодексу.
якось швидко забулись події у Грузії----Грузію кинули всі й навіть "своя опозиція" яка зараз тільки розхитує ситуацію в країні----Грузія не отримала обіцяної підтримки від заходу й НАТО--москалі назавжди забрали собі два анклави а це десь відсотків 20 території Грузії----які можна зробити висновки для УКРАЇНИ-----мабуть один -----Ми нікому не потрібні й нам самим треба будувати свою державу---а НАТО ,,,,,,????????? що НАТО ---одні тільки балачки --ніхто нас там не чекає й ніхто не буде заради УКРАЇНИ списи ламати й сваритися з північними---- ГАЗ й нафта то великі й переконливі аргументи---
-----як на мене оці останні події у Грузії мене засмучують---в данному випадку оці виступи опозиції недоречні й нічого доброго для країни не зроблять----Звичайно путін з компані зроблять все щоб зкинути Саакашвілі й викинути з політичного життя-----
НУ можливо і лише якщо б вона була там давно... я сумніваюся що НАТО пішло б на захист військами, скоріше всього було б так як і сталося, щось шепотіли б там самі собі під ніс..... але це вже історія, не варто думати "що було б"!
Портал Українців Одещини Увага! При копіюванні матеріалів, посилання на Портал обов`язкове. Адміністрація порталу може не розділяти думку авторів і не несе відповідальності за авторські матеріали.