Форуми / Мистецтво / Переклади з польської

Форуми

Портал Українців Одещини > Форуми :: Культура > Мистецтво		<< Попередня тема \| Наступна тема >>
Переклади з польської


Модератори: MAG

Автор

Додав

Східняк

Місцезнаходження:: Донецьк
Повідомлень: 162

В цій темі викладатиму час від часу переклади з газети поляків України та інших джерел.
Цікавою діяльністю захоплюється аматор-перекладач з Донеччини.
Наскільки мені відомо, аналогічною діяльністю ніхто більше не займається.
Раніше зроблені переклади оприлюднені на форумах:
http://www.forum.poshtovh.org.ua/
(Можливо через деякий час форум буде доступний тільки за адресою: http://www.poshtovh.org.ua/)
http://oun.zp.ua/index.php?topic=44.0

Кілька посилань на раніше оприлюднені переклади:
Ч и с т и й є в р е й с ь к и й ж и р
ДИВО НАД ВІСЛОЮ (там же)
100-річчя Костьолу Святого Вацлава на Кросні в Житомиру;
Вручені перші Карти Поляка: “МИ ЧЕКАЛИ ТЕБЕ, ЯК ЖИДИ – МЕСІЮ”;
ШЛЯХИ СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ПОЛЬЩІ Й УКРАЇНИ: МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, МАЙБУТНЄ;
Польські коріння Миколи Гоголя;
З Білорусі депортують ПОЛЬСЬКИХ ВЧИТЕЛІВ;
“Польща й Поляки на переломі віків”;
ГАРНА КАТОСТРОФА;
ЛЬВІВ – МІСТО, ЯКЕ ТРЕБА Й ВАРТО ШАНУВАТИ.
“По-сусідськи. Польський вектор”

20.04.09 - 03:40

Східняк

Місцезнаходження:: Донецьк
Повідомлень: 162

KURIER GALICYJSKI (Кур’єр Галіцийський)
індекс передплати 98780

ДВОТИЖНЕВИК НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА ПОЛЯКІВ В УКРАЇНІ

24 квітня – 14 травня 2009 № 8 (84) [с.16-17]
…………………………………………………………………………………………………………………………

Табор мандрує по Закарпаттю
=
ЧУЖІ В ЦЕНТРІ ЄВРОПИ

KONSTANTY CZAWAGA
(КОНСТАНТИ ЧАВАГА)

“Знову понаїжджали до Львова Цигани з Закарпаття”, - такі нарікання можна почути у Львові майже щоденно. Що ж говорити про інші регіони та так звану провінцію.

Колись у місцевості Сарни на Поліссі був свідком, як під час зібрання християнської мо-лоді парох запитав: “Чи знаєте, хто такі Цигани?” “Це жебраки”, “Вони крадуть та ошу-кують”, “Це люди, які не мають де жити й мандрують по світу”, - падали відповіді. Тільки один малий хлопець сказав: “Це наші браття.” Чи пам’ятаємо про це ми, дорослі? Що знаємо про Ромів, які понад 500 років живуть обік нас?

Останні соціологічне дослідження стверджують: майже 65 % громадян України не бажає бачити у Ромах своїх співгромадян, а 40% узагалі за те, щоби вислати усіх Циганів поза кордони України.

Історія Йошкі

Найбільше скупчення Ромів є на Закарпатті, де, за результатами перепису населення, є їх майже 13 тисяч. Неофіціальна статистика говорить про 30 – 40 тисяч осіб.

Нагодою до мого чергового побуту в Ромів на Закарпатті став День Біблії. Організував його Західний Регіональний Відділ Українського Біблійного Товариства, що має свою са-дибу в Львові. Імпреза відбулась в одним з найбільших циганських таборів в Ужгородсь-кому районі. Нашим провідником був інтелігентний Ром, диякон однієї з навколишніх протестантських спільнот. Йосип Лацко. Місцеві Цигани говорять про нього по-угорські – Йошка. Поки наша невеличка екуменічна група добиралась до розташованого серед лісів та пагорбів циганського табору, Йошка оповідав про себе добірною українською та зазначив, що окрім свого ромського діалекту знає угорську, словацьку та російську мови.

- Маю документ про закінчення семі класів, однак не впевнений, що опанував навчальний матеріал навіть за два, - не приховував Йошка. – Коли ходив до школи, діти, не цигани, не сприймали нас, трактували нас, малих Циган, з погордою. У школі крав у тих дітей хліб, за що вони мене били. А я думав, як доросту, буду сильним й тоді буду бити Русинів. Один чоловік прозвав мене циганським Богом. Ще малим хлопцем, хотів знайти свого циганського Бога, який вмирав за нас, Ромів. Коли виріс, то пив, крав, ошукував – як інші Цигани.

У 1982 році доля звела Йошку з представниками Костьолу християн євангелістів, відтак, життя цього Цигана почало змінюватися. Працював водієм, вперто займався самоосвітою. У совецькі часи вірні цього костьолу зустрічались потайки. Згадує, як засидівся допізна в української хаті, де йому запропонували нічліг.

- Гадав: де хазяїн приготує мені постіль? – а він запросив мене до спальні, де була чиста постіль. Удома, в таборі усім розповідав про це, як цей християнин своїми діями пі-дтверджував те, про що говорив. Якщо Пан Бог доторкнеться серця Цигана, то задумається він про свою поведінку, захоче звільнитись від злих навиків, а, коли вже зробить щось злого, то відразу думає про те, що так робити не можна. Коли повірив в Бога, то вісім років молився за свою дружину. Вона била мене, виганяла з дому. Валили мене на ліжко, зв’язували руки й ноги, у рот силою вливали водку, аби тільки не йшов на зібрання віруючих. Завдяки Богові мою жінка зараз також є християнкою. Старша дочка Надія має 23 роки. В нашій релігійної спільноті діє недільна школа, дочка навчає закону Божого молодшу групу. Друга дочка, двадцятиоднорічна Тетяна, опанувала професію секретарки й працює на компутері. Як й раніше, нашим домом є табір. В Ужгороді є чотири циганські табори, в яких мешкає майже шість тисяч Циган. Колись ненавидів Русинів, а сьогодні є дияконом в спільноті українського Костьолу християн євангелістів, а також служу Богові в середовищі угорських Циган в одним з районів області.

Національне питання

Коли запитав Йошку, чи мав якісь переслідування з боку представників інших національ-ностей, він відповів, що раніше мав довгі вуса, а волосся спадали йому на рамена. Змінив це, щоб не виглядати на Цигана. Обі дочки також не хочуть вирізнятись в юрбі мешканців Ужгороду. Однак, це не завжди допомагає в отриманні рівних громадянських прав з сусі-дами, що репрезентують інші народи. Й надалі, повні нужденності циганські табори, фак-тично відізольовані від решти суспільства. Безробіття породжує злочинність. Що вже го-ворити про алкоголізм, наркоманію, поширенню венеричних та заразних хвороб, про СНІД. Роми визнані за суспільне зло.

- Багаторазово бував за кордоном: в Угорщині, в Фінляндії, інших країнах; цікавився там, як живеться Циганам, - продовжує оповідання Йошка Лацко. – Там Циганів трактують з повагою, намагаються їх зрозуміти. У нас, на Закарпатті, коли молодий Ром хоче знайти працю, то не може працевлаштуватись, бо не має паспорту та постійної прописки. У хат-ках-мазанках мешкає 7 – 8 осіб. Коли хлопець доросте до 16 років, мусить мати паспорт. Якщо він принесе домову книгу, то це можна залагодити, проте, щоби отримати прописку, належить вже мати відповідну житлову площу, проточну воду. З цим маємо багато проблем.

Циганська дорога до Бога

Місцевості, до якої автомобілем їхали з дияконом Йошкою, немає на мапі. Так само, як й інших ромських оселень, часто дуже численних. З заможного села Середнє, яке живеться з вирощування винограду, в'їзджаємо у ліс. Скорі поміж пагорбків відкривається нам вид, що нагадує резерват Індіанців або поселення бідоти в Латинської Америці. Появу в таборі, не Циганів, в додатку ще й незнайомих, Роми відразу сприймають зацікавлено, але з пильністю. Кожної хвилини готові до боротьби за небезпекою чи до “полювання” здобичі. Дізнавшись, що ми приїхали на День Біблії, вітаються з нами, намагаються бути ґречними. У цьому табору є дві протестантські спільноти й два молитовні доми, однак, з нагоди Дня Біблії усі дружньо розмістились у великої залі.

“Серед Ромів не має міжрелігійної колотнечі” – з гордістю зауважує Йошка Лацко. Цига-ні, розсіяні по усьому світові, не мають власного Костьолу, приєднуються до найближчих молитовних спільнот, іноді створюючи відокремлені парафії чи спільноти. На Закарпатті можна зустріти Циганів, які ходять до православних, римо-католицьких, греко-католицьких, реформаторських святинь, а також до протестантських молитовних домів. Хоча, побожних Ромів є небагато, проте жодній інституції Цигані не довіряють так, як Костьолові. Щоправда, справами Ромів переймаються не усі Костьоли. Цигани потре-бують не тільки закордонної благодійної допомоги. Хто вміє читати – той бере у руки ре-лігійну літературу, особливо ілюстровану та призначену для дітей. Дуже часто такі книжки заохочують осіб різного віку до навчання читанки та письма. Українське Біблійне Товариство допомагає Циганам у пізнанні Божого Слова, даруючи їм аудіокасети, а також відеофільми на біблійні теми.

Конференція римо-католицьких Єпископів України створила окрему комісію, одним із напрямків діяльності якої є душпастерство та катехізація ромського населення. Мукачів-ський Єпископ Анталь Майнек повідомив мені, що першими представниками римсько-католицького Костьолу, які простягнули долоню Ромам, були франціськани. Наразі Рома-ми опікуються сестри домініканки, парохи дієцезії та світські катехіти. В циганських та-борах в Вишкові, Павшині та інших за участю “Caritas-Spes” римсько-католицького Кос-тьолу були побудовані духовні Центри Ромів, де є каплиця, зали, кухня та інші приміщен-ня. Робляться проби навчання Ромів городництву, а також виготовленню різних пам’яток. Черниці, які мають медичну освіту та працівники “Caritas-Spes” заопікувались станом здоров’я Ромів, які мають найнижчий в Україні рівень життя. Більшість Циганів не дожи-ває й 50-річного віку. У таборі в Павшині почув, що часто жінки при наближенні пологів не приймаються до шпиталю. Причиною є брак паспортів або хабара. Завдяки наполегли-вим зверненням соціального працівника “Caritas-Spes” було врятоване життя кільком Ци-ганкам та багатьом циганським дітям. Шкода, можливості костьольних благодійних орга-нізацій та їх спонсорів з-за кордону є обмежені.

“Бізнес” на мітлах.

Неподалік села Середне знайомимся з циганським табором, в якому є понад 130 хат. То-варишує нам галаслива циганська дітвора. Переважно це глиняні халупи немислимих конструкцій, також можна побачити господарчі будинки для птахів чи свині. Коні, проте, є більше , ніж автомобілів; вони лежать на великих купах соломи, яку Цигані збирають по навколишніх селах.

“Переважне тільки так можна заробити в дім якийсь гріш” – скаржаться молоді чоловіки, які запросили мене до своєї халупи. Хваляться, що хата впорядкована, біля стін канапи, стоять меблі, є кольоровий телевізор.

Частина Ромів виїжджає звідси до табору в Соснівці під Сокалем на Львівської землі. Там, на заболочених місцевостях є нагода плести з лика кошики. Лісничі дозволяють рубати в лісі березове гілля, з яких цигані роблять мітелки. Говорять, що у такий спосіб можна не-погано заробити. На жаль, міліція часто затримує Циганів, що не мають паспортів, тож треба викуповувати їх з-під арешту.

Оті, хто є при владі, або тягнеться до неї, згадують про Ромів тільки-но під час виборчої кампанії. Тоді до усіх таборів приходять агітатори, які обіцяють горезвісні грушки на вер-бах, аби ж то Цигани тільки прийшли та проголосували. Циганам Закарпаття проте бай-дуже – хто буде вибраний й хто буде керувати Україною. Невеликій словацької меншини тут допомагає Словаччина, румунської – Румунія, Угорці мають підтримку з Угорщини, тільки Роми не мають материнської держави. Найкраще гріє їх хиба сонце, що сходить на тому боці світу, де давним давно й дуже далеко звідси Цигані мали, ген в Індії, свою віт-чизну.

07.05.09 - 03:25

Східняк

Місцезнаходження:: Донецьк
Повідомлень: 162

DZIENNIK KIJOWSKI / КІЄВСЬКІ ВІСТІ /
індекс передплати 30678

Видання громадське, економічне й літературне
/представляє організації поляків в Україні/
існує від 1906 року
№ 7 (350) квітень 2009 [с.3]
…………………………………………………………………………………………………………………………

Непересічна подія
≡
НА ШЛЯХУ ДО НАТО потрібно спершу організувати “круглий стіл”, а потім провести люстрацію

Це тільки один з кількох важливих висновків, які можна було зробити на незвичайної прес-конференції чотирьох Надзвичайних Послів в Україні, які репрезентують країни - члени “Вишеградської Четвірки”: - Словакії – Урбана Руснака, Польщі – Яцека Ключков-ського, Угорщини – Андраша Баршоня, Чехії – Ярослава Башти.

Організатор конференції – директор Фундації “Демократичні Ініціативи” Ілько Кучерів запропонував увазі присутніх журналістів три засадничі питання: - Якими є євроатлантичні перспективи України? Що показав досвід членства в НАТО? Чи існує альтернатива НАТО?

Ці питання є особливо актуальними перед обличчям трьох цьогорічних ювілеїв: 70-ої річ-ниці початку II світової війни (яка, як відомо, за початкова звірським нападом гітлерівсь-ких та сталінських військ з обох сторін на Польщу), 60-ої річниці створення Півнично-Антлантичного Союзу (НАТО) та 20-ої річниці мирних народно-демократичних револю-цій в країнах Центральної та Східної Європи і усунення там комуністичних урядів.

На початку кожний з Амбасадорів зареферував головні моменти європейської інтеграції своєї країни до відповідних структур NATO i UE та сучасний стан громадської опінії.

На цьому тлі пан Амбасадор РП Яцек Ключковський мав добру нагоду до сатисфакції, бо ж у цьому році, окрім згаданої вище ( і досить символічного до динаміки подій) ювілею “70-60-20”, Польща святкує (акурат у ці весняні дні) 10-у річницю вступу до НАТО та 5-у річницю вступу до Європейського Союзу.

Яцек Ключковський: “Двадцять років тому відбулась конференція “Круглого Столу”. ЇЇ засідання започаткували процес політичної та господарчої трансформації нашого суспіль-ства. Є доброю нагодою для нас, Поляків, щоб зараз, з перспективи тих років, критично підсумувати наш доробок, поставити собі запитання: чого ми досягли й з того зробити відповідні висновки: - що нам вдалось, а що потребує коректив.

Вважаю, що цей перегляд минулих двадцяти років є для нас дуже позитивним. А серед тих позитивів, якими справді можемо пишатись, перш за все, повинні визнати наш вступ до NATO i UE.

Підготовка й вступ до цих структур став нас потужною підтримкою не тільки у справі позитивного реформування Польщі в багатьох сферах практичного удосконалення та кращої організація життя, але рівно й в політичному зближенню з іншими країнами Європи”.

Андраш Баршонь: “Двадцять років тому, также як і в Польщі, в нас, в Угорщині, також відбулось засідання “Круглого Столу” й від того почались позитивні зміни. Й спосіб, подібний як в Польщі, проходила наша підготовка й вступ до структур європейських та євроатлантичних. А відбулось у подібний спосіб потому, що маєом з Польщею аналагічний досвід розвитку в умовах демократії у передвоєнних, тридцятих роках XX в., а потім – у відомих післявоєнних деформаціях. Й так само як Польща, вважаємо, що безп-ка нашої країни залежить рівним чином від безпеки наших сусідів. Потому підримуємо також тяжіння України у напрямку обєднаної Європи. Але, щоб це тяжіння було зреал-взоване, мусити найперш знайти порозуміння поміж різними группами власного суспільства”.

Ярослав Башта: “Протягом тих років пройшли й ми подібною дорогою, про що килька хвилин тому розповідали мої колеги – Амбасадори. Ці двадцять років наш нарід памятав-про перебування ловецьких військ в Чехії й потому вступ до NATO був для нас найбіль-шим прагненням.

Тому й сьогодні ми заінтересовані у подальшому розширенню сфери стабільності і безпе-ки в Європі настільки, наскільки це є можливим. Й в тому сенсі належить розуміти наше ставлення до України”.

На конференції не бракувало запитань часами не зовсім розумних. Наприклад, один з жу-рналістів запитав: “Учора відомий дипломат колишній Югославії повідомив, що NATO є незліченна, агресивна організація. Як вважають Панове, чи з огляду на це Україні варто вступати у цей Союз?”

Урбан Руснак: “Ми не уповноважені давати поради Україні. Проте, можемо поділітись власним досвідом, який є цілком реальним й безсумніву позитивним. Власне, від того нас сюди й запрошено.

А якщо йдеться про роль NATO у сучасному світі, то потрібно визнати, що власне країни Союзу створили в Європі сферу стабільності, демократії та добробуту. На яскравому при-кладі нашої Словаччини бачимо, що цей добробут послідовно поширюється на кожну кра-їну, що вступає до NATO.

Потому ми, по-сусідськи, також щиро зичимо Україні, аби вона вступила до цієї сфери стабільності та добробуту”.

Запитань була багато. Відповіді були конкретні, вичерпні й насичені інформацією. Напри-клад, Чехія після вступу до NATO зменшила свої збройні сили зі 100 до 30 тисяч чоловіків й одночасно – як й кожної іншої країні союзу – отримала спеціалізацію, а конкретне, - в сфері протихімічної та проти бактеріологічної оборони. Крім того, Чехія відповідає за оборони повітряного простору на прибалтійськими країнами.

Ярослав Башта: “Є реальні речі. Загрози існують, а ефективно оборонятись поодинці, на-приклад, нам, країні з 10 млн. населення є справою нереальною. А раз так, поставимо пи-тання: Яка може бути альтернатива NATO? Наразі ані ми, ані наші колеги в центрі Європи такої альтернативи не бачимо”.

Урбан Руснак: “Вступ до NATO – це не зовнішньополітична позиція, а тільки внутріш-ньополітична. Якщо хочемо жити як вільне суспільство, суверенне і демократичне, по-винні опанувати досвід об’єднаної Європи. Адже, річ ясна, що вступ до NATO надає мож-ливість впровадження демократичного порядку і вищого рівня добробуту громадян”.

Яцек Ключковський: “Досягнення демократичного порядку й вищого рівня добробуту громадян завсіди є наслідком певної суспільної активності. Для нас, Поляків, дуже опти-містичним знаком свого часу був відомий “Народний Рух України”, який накреслив євро-пейські перспективи для свого народу”.

Андраш Баршонь: “Найважливим завжди є те, чи людність готова підтримати активістів-патріотів, які прагнуть реалізувати й забезпечити незалежність своєї країни”.

Журналістка російської агенції “Інтерфакс-Україна” попросила прокоментувати інформа-цію ( яку фактично у своєму запитанні подавала як правдиву) про те, що NATO не є поту-жною організацією й потребує реформування.

Урбан Руснак: “NATO,від часу утворення, перебуває у стані постійного реформування, бо ж постійно змінюється світова ситуація, ситуація в Європі, у свідомості людей, а, зреш-тою,
наміру правлячих еліт. Нові загрози, такі, як тероризм, кібернетичні атаки, інформаційні війни тощо, також стимулюють реформування NATO”.

Андраш Баршонь: “NATO перебуває в постійному реформуванню. Усе, що відбувається в NATO, є виконанням згідно з літерою Вашингтонської Угоди 1949 року, незмінність якої протягом 60 років свідчить про досконалість документального підмурку цієї організації. Багато людей попросту не розуміють, як працює Союз. Треба хоча ж би прочитати цю Угоду”.
Й саме тут виникло запитання (цього разу з Інтернету) до Амбасадора РП, яке свідчило про те, що люди “попросту не розуміють”: “У Польщі проведено люстрацію відомих осо-бистостей. Чи є правдою, що Лех Валенса є агентом КДБ?”

07.05.09 - 03:25

Східняк

Місцезнаходження:: Донецьк
Повідомлень: 162

KURIER GALICYJSKI (Кур’єр Галіцийський)
індекс передплати 98780

ДВОТИЖНЕВИК
НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА ПОЛЯКІВ В УКРАЇНІ

18 – 28 вересня 2009 № 167 (93) [с.18-19]

…………………………………………………………………..

Зі Львова до Одеси
=
КУЛЬТУРНЕ ПОЄДНАННЯ ДАВНЬОЇ СТОЛИЦІ ГАЛІЦІЇ З ДАВНЬОЮ СТОЛИЦЄЮ ПІВДЕННОЇ РОСІЇ

MICHAŁ PIEKARSKI - МИХАЛ ПЄКАРСЬКІ

Минуло літо. Згадуємо вакації. Відпочинок. Може таке бути , що хтось побував на Чорному Морі. Переважно метою такої подорожі є Крим, відтак, частіше відвідуємо Одесу, не здаючи собі справи, яким цікавим містом вона є. А проте, щодобово зі Львова туди відправляється поїзд…

Вибрався туди уперше тільки у червню цього року. І то правда, перед виїздом не мав бі-льших асоціацій з тим містом поза «Одеськими оповіданнями“ Ісака Бабеля, та сюжетів з біографії Олександра Пушкіна і Адама Міцкевича.

Одеса, хоч й не має тривалої історії, та на сторінках її історії вписаний ряд видатних пос-татей світу культури. Місто закладено в 1794 р. по остаточному приєднанню північного узбережжя Чорного Моря до російської імперії. Вже від початку Одеса розвивалась досить інтенсивно (як Петербург), завдяки потужним державним інвестиціям та гендлю збіжжям. Про цей швидкий розвиток свідчіть тої факт, що оперний театр започаткував там свою діяльність вже в 1818 р, себто, через шістнадцять років від закладення міста! У кінці XIX в. Одеса була вже четвертим за рангом містом російського імперії після Петербурга, Москви й Варшави. Одесу називали: «Малим Парижем”, “Другим Петербургом“, “Злотим Містом“, “Столицею Південної Росії“, “Малою Венецією", “Малим Віднем“, або “Королевою Чорного Моря“. Ці погорді формулювання свідчать не тільки про її чудовий вигляд, але й по інтелектуальну і культурну відкритість її життя.

При заглибленні в історію культурного життя Одеси, мою увагу привернули численні зв’язки тодішньої столиці Південної Росії зі столицею тодішньої Галіції. У перших хвилях видавалось, що два, так віддалені один від одного міста, міста в кордонах різних імперій (Австрії та Росії) не мали нічого спільного. Однак, поєднання їх, проте, існувало від самого початку.

Польська сцена над Чорним Морем

Вже на самому початку XIX в. до Одеси завитав Ян Непомуцен Камінський, відомий піз-ніше як багаторічний директор польської сцени у Львові, який належав до грона найбільш заслужених осіб в історії польського театру. Театральна група Камінського після початко-вого періоду у Львові на переломі XVIII-XIX в.¸ з політичних причини вимушена була в 1803-1809 роках виступати поза столицею Галіції. Початок турне провела по різних міс-цевостях, там, де можна було розраховувати на польську авдиторію. На Чорне Море при-буває завдяки прихильності князя Рішел'є, тодішнього губернатора Одеси. Група Камінсь-кого затрималась тут на кілька років. Побут Камінського в Одесі описувався в львівської пресі (цитати зберігають оригінальний стиль початку XIX в.), - «Ще коли Рішел’є був гу-бернатором Одеси, приїхав в 1805 р. з Кам'янця до того міста п. Камінські, де на вимогу князя Рішел'є, добро знаючого польську мову й, навіть, розмовляючого нею як рідною, ураз з п. Ліпинським ( вірогідно, йдеться тут про Юзефа Ліпинського, народженого у 1764 р. в Київської губернії, померлого в 1823 р. у Варшаві, освітнього діяча та театрального критика, пізнішого голову Театральної дирекції Національного Театру в Варшаві), това-ришем у подорожі, гостинно відігравши ролі, повсюдно прийнятий публікою оплесками, задоволений таким прийомом, одзискавши задоволення князя Рішел'є, був ним запроше-ний, щоби зі усією своєю трупою, яка в Кам’янцю була, до Одеси приїхав. […] У той же час узявся князь Рішел'є для товариства п. Камінського, що також й російською мовою грали різні твори, в яких п. Ханкєвич особливо збирав традиційні оплески, новий побуду-вати театр, й отак то тоді розпочата та гарна будова, - та в 1809 році сумуючи за родинною землею, п. Камінський помімо наполягання кн.. Рішел’є власне покинув Одесу, коли новий для нього театр збудовано». Як бачимо, вже в першому десятиріччю XIX в. Камінський міг розраховувати на польську громаду над Чорним Морем, однак, для іншої частини глядачів його група грала також й російською мовою.

У 1809 р. у Львові появились ( на короткий час) польські відділи, прибулі з Князівства Варшавського, які відсунули на певний час австрійську владу, завдяки чому Камінський знову міг давати тут спектаклі. В Одесі Камінський зазнайомився з Августином Томашем Брауном, який працював там в 1806-1809 роках як концертмейстер італійського театру. У наступні роки Камінський багато років співпрацював з Брауном у львівському театрі.

Одеський епізод Кароля Ліпінського

В Одесі давав концерти Кароль Ліпінські, один з найвидатних світових скрипалів. Приї-хав туди вже як відомий віртуоз. Свою кар’єру розпочав в Львові в 1810 р. як скрипаль театрального оркестру, а за дев’ятнадцять років потому, в 1829 р., взяв участь в Варшаві в відомому музичному «ґерці“ з Ніколо Паганіні. До Одесі Ліпінський завітав в 1837 р. по трьох концертах, які давав у Львові. Навіть, за двократну ціну квитків, наплив слухачів був величезний. “Одеська Газета“ про його два концерти писала, «що не пам’ятає, ажеби коли небудь концерт мав так багато публіки“. В рамах того турне на запрошення свого знайомого російського генерала Івана Вітта (тої у свою чергу був знайомим Адама Міцке-вича) Ліпинський виступив у Вознесенську для Олександри Федорівни, дружини Ми-коли I, за що царицею був світне винагороджений.

Львівські оперні примадонни на одеської сцені

Публіка Петербурга, Москви і Одеси мала можливість багаторазово слухати італьські оперні групи, що мали непорівнянне з іншими (російськими, французькими чи німецьки-ми) більше видатних вокалістів, які виступали в операх та давали сольні виступи. Однак, як з’ясовується, так звані італійські співаки не завжди походили з Італії, що доведено у часопису «Луна Музична, Театральна і Артистична“ в 1891 р., - “Італійська опера відчула й потерпала можливо найбільшу кризу від свого початку. Та енергійний директор і антре-пренер Сєтов не довів до краху та потрафив збудити публіку за ангажуванням двох італій-ських співачок, особливі риси яких, за задумом, мали зацікавити Луну. Тож, оті дві італій-ські примадонни, які мають тріумф в Одесі й врятовують інтереси директора італійської опери, то є пані: Тереса Аркльова й Міра Геллерувна. Хіба чи потрібно додавати, що оби-дві мають тільки італійські голоси; - а як Польки уособлюють дружини наших артистів, яки збирають заслужені лаври на закордонних сценах”.

Згадуваними «Італійками“ були дві відомі львівські примадонни. Обидві до того дебюту-вали на сцені національного театру. Варто згадати, що Тереса Аркльова «захоплювала не-змірно як Рахель“ в опері Жидівка (La Juiυe) Фроменталя Halévy’ego. Здається, що за ная-вності в Злотим Місті чисельної жидівської громади, ця опера мусила мати широкий роз-голос.

В оперному театрі Одеси, в сезоні 1896/1897 р. кількаразова виступала Саломея Крушель-ницька, видатна українська співачка, яка походила з околиці Тарнополя (Тернополя - пе-рекладач), відома солістка львівської опери. В Одесі Крушельницька виступила також в Жидівці Фроменталя Halévy’ego. В одеської газеті «Одеський Телеграф“ дана оцінка: «Артистка, не зважаючи на те, що їй прийшло співати поспіль три вечори, показала себе справжньою полум’яною драматичною співачкою, спів якої електризує й підносить публі-ку […] Гра пані Крушельницької […] свідчила про те, що її сценічний талан не поступа-ється її надзвичайному голосу “. Тож бачимо, що Жидівка в Одесі такі була популярною. Успіх Саломеї Крушельницької на сцені одеської опери був увінчаний її бенефісом (3 бе-резня 1897 р.) з виступом в партії Дездемони в Отелло Гюзе Верді. Газети писали, що оваціям не було кінця, а артистку засипане квітами й подарунками.

У 1904 р. в одеської опері співала уславлена Янина Королевіч-Вайдова, також відома примадонна львівської опери, яка виступала там разом з італійською групою з Tittą Ruffą на чолі. Видатна польська співачка в Одесі ураз стала улюбленицею публіки. У своїх спо-минах Янина Королевич палко згадувала вокальне мистецтво Tity Ruffy, свого сценічно-го партнера. Нічого дивного, бо ж був то видатний баритон, улюбленець майже усієї Єв-ропи.

У 1893 р. в Одесі відбулась прем’єра Пікової дами Петра Чайковського (прапрем'єра Пе-тербург, 1890). Ця подія збіглась у часі з приїздом туди самого композитора, який брав участь у репетиціях, давав поради солістам та диригенту. Опера мала гримкий успіх. Це була одна з останніх постановок під керівництвом композитора, бо Петро Чайковський через кільки місяців помер. У часі побуту в Одесі Чайковського там була так же Марія Заньковецька, видатна українська акторка й драматична писарка. Як-то, після спектаклю Пікової дами Марія Заньковецька разом з групою українських акторів віддала честь вели-кому композиторові, даруючи йому вінок з квітів з написом: «Смертні - безсмертному”. По короткому часі Чайковський споглядав гру Заньковецької у п’єсі Безталанна Івана Карпенка-Карого. По закінченню спектаклю композитор вийшов на сцену й вручив її вінок з написом «Марії Заньковецької – безсмертної від смертного“.

***

У своєї короткої історії Одеса була містом, до якого приїжджало багато видатних артистів, щоб репрезентувати там свої здібності. Можна стверджувати, що при здійсненні турне по Росії просто необхідно було виступити перед одеською публікою. Нічого у тому дивного, оскільки мешканці Одеси мали більш високий рівень освіченности, ніж у більшості міст російської імперії. Само місто, наразі, притягувало й іммігрантів, освічених й амбітних. Завдяки ним підтримувався живий контакт з іншими країнами, а в місті від того багато людей послуговувалось кількома мовами.

Звертає увагу численні культурні зв’язки між Одесою та Львовом. Це могло би видава-тись дивним з огляду на тривалу відстань, та також на приналежність цих міст до різних держав. Однак, знаючи, що музичне життя Львова вже від початку XIX в. завдяки впливам Відня піднялось на досить високий рівень, а декотрі артисти тішились навіть визнанням в Італії, не дивує тої факт, що в “найбільш європейському місті Росії“ також виступали артисти зі столиці Галіції. Крім того, вони могли розраховувати на польську публіку, яка брала активну участь в культурному житті міста.

KG

13.10.09 - 03:07

Східняк

Місцезнаходження:: Донецьк
Повідомлень: 162

KURIER GALICYJSKI (Кур’єр Галіцийський)
індекс передплати 98780

ДВОТИЖНЕВИК
НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА ПОЛЯКІВ В УКРАЇНІ

2 - 16 березня 2009 № 4 (80) [с.16-17]
…………………………………………………………………………………………………………………………
Хто спалював чаклунок?
………………………………………………………………………………………………………………………….

КРАЇНА БЕЗ ВОГНІЩ

SZYMON KAZIMIERSKI
(ШИМОН КАЗІМЕРСЬКИЙ)
……………………………………………………………………………

До сьогодні невідомо скільки осіб ( переважне жінок) було в Польщі тортуроване та спалене за процесами про чари. Декотрі стверджують, що жертв було близько 10 тисяч. Якщо ж так, то чи можна називати Польщу державою без вогнищ, чи не правда? Певно, саме так можна про неї говорити, тому, що в Польщі спалене ТІЛЬКИ 10 тисяч чаклунок, тоді як в Західної Європі АЖ 100 ТИСЯЧ. Проте, не знаю, чи така бухгалтерія є достатнім приводом для гордощів. Хтось колись назвав Польщу країною без вогнищ й усім Полякам це визначення дуже сподобалось. Та й як могло не сподобатись, як скоро ставило Польщу у перший ряд держав освічених та то-лерантних, у тої час, коли уславлений Захід зі своїми забобонами, демонстративно спалю-вав чаклунок, не обтяжуючі себе абиякими почуттями вини. Нібито Поляки мали бути кращими за них. Тільки от як подати цю польську “ліпшість”? Чи бандит, що вбив десять чоловіки, є кращим за того, хто вбив їх сто? – Хіба не є. Можна як завгодно бавитись сло-вами, що вбив ТІЛЬКИ десятьох, тоді як там-то АЖ сто двадцять.
Й сьогодні невідомо скільки осіб (головне жінок) було в Польщі тортуроване і спалено під час процесів про чари. Декотрі стверджують, що жертв було близько 10 тисяч.
Як скоро так було, важко називати Польщу державою без вогнищ, чи не так? Певно, намагаємось так казати про неї через те, що в Польщі спалене ТІЛЬКИ 10 тисяч чаклунок, а у Західної Європі АЖ 100 тисяч. Та не знаю, чи така бухгалтерія є достатнім поводом для гордощів.
Антикатолицька пропаганда, яку започаткували протестанти, а потім провадило так зване “Просвітництво”, досить продуктивно навіяла людям цілого світу, що вину за спалення чаклунок несе папська Свята інквізиція. Інквізиція представлена як організація фанатиків, що керується садистами. Льохи, кати, дурні звинувачення про літання на мітлі, нелюдські тортури і наприкінці спалення живцем. Таку Інквізицію, Панство, напевне пам’ятає, бо докладене зусиль, щоби саме так сприймали Святу Інквізицію. Прошу Панс-тва! То усе неправда!
Свята Інквізиція узагалі не займалася процесами про чаклунство, літанням на мітлі, бабами, шептаючих на бородавки чи відбиваючих молоко в корови. Спритність ан-тикатолицької пропаганди полягала на тому, що процеси княжих судів, лавних судів сіль-ських й міських, чи, навіть, судів єпископів, були приточені Святої Інквізиції з загальним наміром опорочення цієї інституції в очах читача, та, ще більше, представлення Католиць-кого Костьолу як злочинної організації.
Повстання Святої Інквізиції базувалось на судівництві костьолів, яке існувало з ча-су запровадження канонічного права. У хвилях появи різних єресі, загрозливих костьо-
лові, папи створили суди костьолу особливого роду, що безпосередньо підлягали папі. Власне, й були оті Трибунали Інквізиції, що існували фактично від 1231 року у складі єпископських судів. Повну автономію від державних і костьольних судів Свята Інквізиція отримала в 1232 році за часів папи Ґжегожа IX.
Інквізиція не мала повноважень до провадження слідства стосовно не католи-ків. Вистачало подання доводів того, що не є католиком, щоб припинялось вже відкри-те слідство. Врешті, то не правдиво, що Інквізиція провадила масову ліквідацію людності Південної Америки, головне в Мексиці, просуваючись в обозі іспанських конкістадорів, лібо, що її справою була депортація Жидів з Іспанії.
Головний інтерес Інквізиції стосувався Християн, викривляючих католицьке вчення віри шляхом долучення до нього якихось елементів іудаізму, лібо ісламу, усілякого роду єресі та злочини проти моралі, як от содомія, святотатство і сатанізм, а, при тому, чаклунство, чаклунки та чаклуни настільки цікавили Інквізицію, наскільки мали якийсь зв’язок з культом сатани, себто, сатанізмом, профанацією причащання святої води, святої оливи, лібо хреста.
Наступне, часто повторюємо звинувачення Інквізиції, то звинувачення при-душення науки, особливо, астрономії. Прошу Панство. Інквізиція й справді добре знала різницю поміж астрономією та астрологією. Астрологію поборювала як псевдонауку, не визнававшу свобідну волю людини. За таких саме обставин і в спосіб подібний поборювані були різного роду ворожби та їх виконавці, ворожбити. Інквізиція дбала про закриття астрологічних відділів в університетах, але, водночас, дбала про те, що до переліку заборонених книжок не потрапили потрібні, цінні праці. Байдуже, чи були то праці з астрономії, чи то з інших наук. Праця Коперніка “Про обертання…” вийшла друком в 1543 році й геть нічого не стало. На заборону потрапило аж у 1616 році, але, навіть, не як єресь, а як праця написана людиною не вповні розуму. Нікому не йшло до голови, що можна описувати такі дурниці вбрів, річ ясна, безспірному. Й праця Коперніка таїлась забороненою до 1828 року!
Усе такі Інквізицію намагались втягнути в процеси про чаклунство, але Інквізиції потрафило від таких спроб увільнитись. В одному з Трибуналів прийнято засаду, що само звинувачення когось в чаклунстві може бути єрессю і … нібито ножем відсікло! Потому скінчились звинувачення!
Інквізиція правдива, не пропагандова, в цілому не мала рис інституції лихові-сної, чи настановленої на укарання усіх у спосіб якомога більш окрутний. Звинува-чених переконуване, щоб визнали помилку своїх поглядів, і для звільнення вистачало пу-блічної відмови від тих поглядів. Надавались різного роду покути, чи вимога мандрівки. В тяжких випадках призначене кару хльосту, лібо ув’язнення. Як крайній захід зостасову-валося спалення. Так! Інквізиція зостасовувала таку кару, але, й то правда, що таких ка-раних було небагато.
В горезвісної Мексиці, якщо відслонити пропаганду, виявиться, що між 1574 роком та 1715 роком, себто, за 141 рік, проведено 39 екзекуцій, а в Іспанії, в окрузі Bajadoz, який мав бути якби прикладом “шаленства” Інквізиції, в роки тих “шаленств” 1493 – 1599, за 106 років, скарано на вогнищі 20 осіб!
Інквізиція не займалась чаклунками. Процеси про чаклунство були сферою світсь-ких судів, лібо судів єпископів, а найбільшу активність проявили малі, провінціальні місь-кі чи гминні суди.
У Страсбурзі тільки в жовтні 1582 р. за вироками міського суду спалено 134 особи. Як це стосується Інквізиції? Власне, отакі суди, не сповна розуму, прирікали на спалення майже кожного, хто їм не подобався. Другими такими судами були суди єпископів. Як суди костьолу, легко надавались до маніпулювання, що їх вироки, є вироками Святої Ін-квізиції. Відома Жанна де Арк була спалена не на підставі вироку Інквізиції, а вироку су-ду єпископа в Руані. Часто забувають про тої факт, що Жанна перед обличчям уготованого для неї вогнища “визнала гріхи та обіцяла виправитись”, а це автоматично привело до заміни кари вогнища на кару ув’язнення. Дуже це не сподобалось Англійцям, відтак, влада в’язниці вбрала Жанну в чоловічий одяг, що подано як її відступництво від присяги виправлення, повернення до єресі і, якщо так, справедливо спалено на вогнищі. Врешті, не була у цьому пряма вина суду єпископа.
Траплялись звичайно й серед інквізиторів люди отрутні та шалені, але такі бо, усувались. Інквізиція, це перший судовий орган в Європі, що обмежив тортури, ска-сував спільне утримання, яке було пеклом для ув’язнених жінок, ввів побачення для в’язнів, лазню, зміну білизни та постелі. Заборонив морити голодом в’язнів. Усілякі по-рушення, лібо зловживання карала брутально та ефективно. Це було причиною того, що спіймані злодії, або, навіть, бандити, на колінах себе самозвинувачували у тому, що є закоренілими єретиками, розраховуючи до відправлення до в’язні Інквізиції, де почува-лись з полегшою та безпечніше. Те, що тут пишу, не є моїм вимислом, ані скрупульозно прихованою таємницею. Кожний легко може пересвідчитись, що не вигадую. Кожний легко може пересвідчитись, як довго до цього часу був ошуканим. Пропагандивні настанови створили з Інквізиції потвору, якою Свята Інквізиція ніколи не була, а, навіть, ніколи бути такою не помишляла.
Можна врешті спитати, звідкіль узялись оті сотні тисяч невинно спалених?
- З католицької сторони найбільшої масакри доконували світські суди та, частково, суди єпископів. Бо тільки від єпископа залежало, як відбуваються суди в його єпархії. Бу-ли єпископи, які піклувались своєю паствою, та єпископи, які поборювали шаленства звинувачень у чаклунстві. Досить часто папи скасовували окрутни вироки судів єпископів, проте не завжди успішно.
Та нарешті, коли ж то прийшли протестанти та реформація? – Чи спалювати почали до цього!!
Лютер, хіба не зовсім нормальний, усюди бачив диявола (дослівне), а якось навіть жбурнув у диявола каламар, а знову ж Кальвін, у 1545 році в Женеві, наказав спалити за чаклунство 31 особу без жадного суду. Декотрі стверджують, що 90% усіх жертв процесів про чаклунство, спалено саме в протестантських країнах.
В Польщі до 1318 року не було жодної Інквізиції. У тому саме році ввів її в Польщі папа Ян XXII, трохи примусом, як умову згоди на коронацію Владислава Локетка. Папа призначив двох інквізиторів: домініканина Перегріна з Ополя та францісканина Миколая Господиня з Кракова. Призначив їх невідомо для чого, бо в Польщі не було жодної єресі, яку потрібно було поборювати. Тільки в XV віці відбулись процеси гуситів. На 200 таких процесах видано щось 8 вироків смерті.
Польську шляхту виразно дратували усілякого роду суди костьолу. Рішенням Сейму у 1522 році з юрисдикції судів костьолу була виключена шляхта, а в 1562 та 1565 роках зліквідоване Інквізицію та заборонено судам костьолу судівництво світських осіб. Наступна заборона старостам виконувати вироки судів костьолу була повним виходом з-під юрисдикції костьолів. Останній інквізитор Мельхіор з Мошціска вмер в Польщі в 1591 році.
Коли ж подивимось на результати праці Інквізиції в Польщі, то може виникнути переконання, що Польща була краєм без вогнищ. Але, на жаль – не. Крім Інквізиції в Польщі діяли суди міські, гминні, приватні суди, утворені з наданих привілеїв, й оті суди спалювали. Не заплющуємо очі на це та впиваймося своєю мнимою винятковістю на тлі інших народів.
Останнім в Польщі актом окрутництва та бездонної глупоти був “процес чаклу-нок” у 1775 році в Доруховому, біля Вєлюня. Там замучено й спалено групу жінок, за од-ними даними їх було дев’ять, за іншими – чотирнадцять. Це зробила ніяк не Інквізиція, а було так, як то було усюди, - злочин зробили кільки місцевих йолопів. Цей інцидент був імпульсом для Сейму на заборону процесів про чаклунство.
Видаваний в Лешнє тижневик “Przyjaciel Ludu” (“Друг Народу” - перекладач) в 1835 році подав текст анонімного автора, який восьмирічним хлопчиськом бачив тортуровання та спалення 14 жінок в Дорухові біля Вєлюня.
У дружини магната з Дорухова, Стоковського, захворів палець, а волосся звилися в клубок. Покликана знахарка визнала зурочення, що пороблене чаклункою. Сказала признаки, за якими можна розпізнати чаклунку. На цієї підставі магнат Стоковський розпорядився ув’язнити сім місцевих жінок.
Їх звинувачене у зустрічах з дияволами у кожний четвер, літанні на мітлах на Лису Гору, накликання посухи на лугах і ланах, а також наведення хвороб та зурочень на лю-дей. У воді чаклунки не втопились, що для магната було неспростовним доводом того, що їм сприяє диявол. Жінок затягнули до палацової комори та втиснули до діжок з отворами для рук й ніг так, що вони могли перебувати єдино в позиції на колінах. Уніч притягнуте наступні сім жінок. Його милость вельможний пан Стоковський мав вже 14 ув’язнених. На діжки наклеєне картки з кротким, але змістовним текстом – “Христос – Марія – Юзеф”. Тепер вже була впевненість, що диявол цим огидним бабам вже не допоможе. Щоб усе було згідно з правом, магнат Стоковський з сусіднього міста Грабув допровадив суд та двох катів.
Проте, баби зізнаватись добровільно не хотіли, відтак, узято їх на муки розтягуван-ням та вбиванням залізних граблів у спину. Відразу від тих мук три жінки вмерли, але у суду зостались ще 11 жінок!
Вогнище розкладено при дорозі з Каліша до Кемпна. Вогнище складене зі смоля-них трісок та соломи. Зв’язаних жінок покладено на купу в лежачому стані обличчям в дол.
Після спалення жінок зостались їх дочери, три дівчинки у віці від 15 до 16 років. Визнано, що допомагали маткам, й тому суддя постановив, що “мають бути при стовпах січені різками”. За два дні потому одна з дівчинок вмерла.
В наступному році Сейм Речі Посполитої заборонив процеси про чаклунство. Вірогідно, у зв’язку з подіями в Дорухові. Оповіданням анонімного кореспондента “Przyjaciela Ludu” знехтуване, бо псувало воно гарне самопочуття осіб великодушних та прихильників польського Просвітництва. Але олива й тут випливла. В Архіві Стародавніх Актів знайдені гродські документи з Остжешова, а в них документ з 1783 року, свідчивший про те, що війт та два лавних міста Грабув були позбавлені урядів, бо, покликані магнатом з Дорухова, наказали спалити 6 жінок за звинуваченням здійснення ними чар. Саме так, прошу Панство. Не чаруймося. Польща не була державою без вогнищ. Тільки, Панство, не шукайте вогнищ на теренах діяльності Святої Інквізиції. Щоби їх побачити, потрібно роздивлятись поблизу, майже просто під ногами. Тоді, Панство, побачить, що це просто пари сусідів узято на спалення…
Фатально, що ніде не можна довідатись, чи по спаленню чаклунок, палець пані Стоковської видужав та чи її волосся знов вичесані?

13.10.09 - 03:30

Східняк

Місцезнаходження:: Донецьк
Повідомлень: 162

DZIENNIK KIJOWSKI / КІЄВСЬКІ ВІСТІ /
індекс передплати 30678

Видання громадське, економічне й літературне
/представляє організації поляків в Україні/
існує від 1906 року
№ 6 (349) березень 2009 [с.5]
…………………………………………………………………………………………………………………………

Зустріч з Адамом

УНІВЕРСАЛЬНИЙ ЯНГОЛ

У центрі міста, поблизу якого плине моє сільське життя, віднедавна стоїть пам’ятник, присвячений бойовикам за вольність України. На високий колоні розпрямив крила ЯНГОЛ.. Це є гарний подарунок мудрого патріота, який за океаном заробив не тільки на себе.

До пам’ятників відношення маю амбівалентне. Розумію, що народи потребують героїв, але також мені відомо, що небагато хто з увічнених у граніті чи бронзі, заслуговує на пос-тамент.

Певно не маю жадних заперечень до відзначення видатних мислителів або митців, але з підозрою трактую тих, хто більш вогнем і мечем ніж розумом запав у пам’яті людності. А історія та, як загальновідомо, є міцно закривавлена та їде звивистою дорогою з численни-ми відбитками підступу, брехні, зради, користолюбства, нарцисових амбіцій, глупоти то-що. Першість на тому напрямку мали різні провінціальні вожді: короновані й без королів-ських регалій, спадкові владці та виборні, самозванці та народжені революціями… Охоче і безкритичне встановлені їм пам’ятники, бо ж люди полюбляють з абиякого поводу бути осяяними славою видатних.

Недавно розмовляв з симпатичним студентом - Українцем, якого інтригують заплутані питання свого народу. Є настільки інтелектуально підготовлений, що вже не підходить до так званого народного епосу, як найжиттєдайного фундаменту для уживання в далекогля-дній державотворчій діяльності. Знає, чим закінчилось взяття влади підступно подарова-ної української меншини згасаючими вже Австріяками у Львові 1.11.1918 року. Знає та-кож про драматичні наслідки безглуздої спроби створення націоналістичне незалежної України при боці нацистської Німеччини 22 червня 1941 р. у тому же Львові. Знає також, що приспішений альянс українських націоналістів з Німеччиною у II світовій війні був помилкою, яка компрометувала творців аморальної та, врешті, глупої доктрини боротьби на три фронти.

Але, за усіх тих знань – мучить його ганьба різанини цивільного населення, божевільно доконаної дегенератами, хоча, справді, не з їх ініціативи: шукає якогось позитивного уза-гальнення, зрозумілого з точки зору патріота, - бодай крихти логіки в поступках проводи-рів доктрини. Важко йому відчути час, коли для збереження пристойності потрібно було мати власне і стійке почуття правильної ієрархії людських цінностей; коли без цього по-чуття легко було піддатись демагогічної пропаганді, збуджуючої в людської психіці праг-нення відповіді за багатовікове упокорення, й то відповіді шовіністичної, себто відповіді усій польської нації без жадної диференціації. Одне з запитань, які мій співрозмовник мені задавав, звучало так: “Чи був інший варіант боротьби за вільну Україну ніж при боці Ні-меччини?” Збурило мене це питання, яке в собі вже має протиріччя. Відповів, що тоді, коли увесь нормальний світ бачив, що німецький націоналізм є реальною і найнебезпеч-ною загрозою глобального масштабу, ніхто при здоровому глузді не шукав підтримки Ні-меччини; бо, врешті, безальтернативною поставою (не вибору) для оборонців життя і гу-маністичних цінностей було об’єднання у великий, міжнародний, антигітлерівський фронт.

“Хм – відізвався до мене студент – але тоді мусили ми підтримувати Росіян.” “Й оце ква-дратура кола дісталась бідному хлопцю” – подумав, а вголос відповів: “Так! І не тільки Росіян, але й Поляків, й Англійців, й Американців і т.д. Зрештою, багато тисяч Українців боролись на цьому боці у різних арміях альянсу. А те, що війна не принесла їм та багатьом іншим народам вольність, то вже інша справа – то справа данини, яку цинічні зверхники Англії та США склали головному звитяжцю – розбійнику Сталіну. Вольність і незалеж-ність випало чекати до загнивання советизму.”

28 лютого 2009 р. урочисте відзначалась 65 річниця вимордування і спалення польського села Гута Пеняцька на Поділлі. Були промови Президентів Польщі та України. Був пікет українських націоналістів. Були телевізійні інтерв’ю з простими людьми (у т.ч. зі старуш-кою - свідком трагедії: “Чула зі сторони вбивць німецьку та українську мови”) та істори-ками – українським науковцем зі Львова (“Морд зробили Німці”).

Хоча ж давно відомо, що вбивство доконала СС-Галіція, польська ТВ поінформувала, що “у цієї справі триває слідство, яке провадить Інститут Національної Пам’яті”!!! Ото, дип-ломатична облуда! Розмовляємо про потребу офіціального культивування пам’яті про га-небні події, до організації та участі в яких ніхто ніколи не признається, й ніхто ніколи не візьме на свою совість. Ятряння ран, загоєння яких неможливе, загрожує реанімацією не-нависті. Нехай сивина часу покриває пам'ять про гріхи минулих поколінь, гріхи яких майже не цікавлять сучасну, зглобалізовану молодь. Занехаяння шкідливих – на мою дум-ку – урочистостей, зміст яких зовсім не є однозначний, звичайне, не означає позаставлен-ня на сторінках історії білих плям. А чи не будуть вони заповненні де-не-де брехнею? Важко це, але не варто ламати списи про хиби літописців різних народів.

Щодо пам’ятників героям, то замість встановлення їх – найкраще без помпи, без галасу покладати квити під ЯНГОЛЕМ та молитись за душі тих, хто фактичне й часто-густо ано-німно боролись за вольність і гуманізм. ЯНГОЛ з Долини є універсальною альтернативою для уособлених й часто невдалих взірців.

Adam Jerschina (Адам Єршина)

Коментар: Польські джерела старанно оминають факти утисків Українців Поляками, що набули масового характеру саме з початку 30-х років та тривали понад 10 років.

...Характерно, що у серпні (1941р) в околицях Львова поширювалися підтримувані німцями польські листівки антиукраїнського спрямування, і місцеві поляки, зокрема в Гишках, поздирали синьо-жовті прапори з приміщень української влади, вивісивши натомість німецькі. Тоді ж у Вирнянах Глинянського району поляки при потуранні німців також подерли українські прапори, а на портреті Тараса Шевченка викололи очі...
Джерело: http://www.ji.lviv.ua/n28texts/trofymovych.htm

... Провина за задокументовані випадки масових убивств українського населення, на думку деяких істориків, майже повністю лежить на шуцманафтах, сформованих з поляків...
Джерело: http://www.ji.lviv.ua/n28texts/trofymovych.htm

13.10.09 - 03:33

Східняк

Місцезнаходження:: Донецьк
Повідомлень: 162

З Інтернету
*************

Śledztwa IPN Archeologia Prasa

"Nie ma potrzeby, by Rosja kajała się przed Polską"
- «Немає потреби, щоби Росія каялась перед Польщею “

Росія й не має наміру вибачатись за історію /AFP

Вівторок, 18 серпня (10:42)

Професор Александр Чубарян, директор Інституту Загальної Історій Російської Академії Наук (RAN) не бачить потреби, щоби Росія каялась перед Польщею за II світову війну.

Цей, один із найбільш відомих російських істориків, не погоджується також з опінією, що сталінський СССР нарівні з гітлерівськими Німцями відповідає за розв’язання війни.

Чубарян, член створеної президентом Дмитром Медведєвим комісії у справах протидії фальшуванню історії на шкоду Росії, говорить про це у розвідці, яка сьогодні з’явилась в урядової «Російської Газеті“. Розмова присвячена 70-ої річниці вибуху II світової війни.

“Є принциповим супротивником покаяння за історію“ – засвідчив Чубарян на запитання, чи крім Німеччини якійсь інші держави повинні просити Польщу про вибачення.

“Ніде абсолютно, – ані у західних підручниках, ані у західній пресі, - не згадується про те, що ми вже вибачились. Чим же ще було наше визнання вбивства в Катині? “ – висловився він.

Історик пригадав, що чинний шеф уряду Росії Володимир Путін, будучі президентом, рівним чином критикував дії СССР в Угорщині в 1956 році та в Чехословакії в 1968 році. «Проте, від нас вимагають, щоб ми робили це постійно, - від ювілею до ювілею“ – зауважив.

Чубарян підкреслив, що «сучасна Росія не несе відповідальності за чини Совецького Союзу “. “Справа війни – це сфера істориків“ – означив шеф Інституту Загальної Історії РАН.

Чубарян розкритикував також Парламентарну Асамблею Організації Безпеки й Співпраці в Європі (ОБСЕ) за її недавню резолюцію з нагоди надходження 23 серпня 70-ої річниці пакту Рібентроп – Молотов, у якої вина на розв’язання війни в однаковому ступеню покладена на Адольфа Гітлера та Йосипа Сталіна.

“То є не проблема науки, - тільки політики. Резолюція ОБСЕ – це політичне рішення. Триває явний процес інтегрування політики в історію, використання історії з політичною метою“ – оцінив російський історик.

Говорячи про повоєнний поділ Європи, Чубарян пригадав, що усі рішення стосовно країн Східної Європи були прийняті спільно СССР та західними альянтами.

“В Польщі, Чехії та інших державах якось не лають сьогодні Американців за те, що вони підписали в Ялті у 1945 році; за те, що повелись так, як того хотів Сталін“ – повідомив. “Виставлення рахунку тільки Совецькому Союзові видається мені неконструктивним, нерозумним та суперечливим з історичними фактами “ – додав ще.

Також Чубарян зауважив, що ніхто на Заході не згадує про міжнародну реакцію щодо приєднання балтійських країн до СССР.

“Франція і Англія промовчали про це. Наприклад, коли у вересні 1939 року ми вступили в Польщу, в англійському парламенті багато говорилось про гарантії для цієї держави. Однак, стосувались вони (гарантії – перекладач) тільки нападу із заходу, з боку Німеччини. Проте, не зі сходу“ – висловився він.

“Ще більше, англійські парламентарії визнали, що Совецький Союз повернув лінію Керзона, яку колись мав. Словом – вирішили на втручатись“ – вказав російський історик.

INTERIA.PL/PAP

(переклав з польської мови А.Грабовський)
Дебальцеве; 23.08.2009

(1803)

[ Редагування 13.10.09 - 11:13 ]

13.10.09 - 03:35

Східняк

Місцезнаходження:: Донецьк
Повідомлень: 162

Збірка з Інтернету (різні сайти)

№ 1 23.08.2009
AKTUALNA OCENA:
Orlęta znad Sanu Орлята з над Сяну

Katedra przemyska, widok z wieży zamkowej, fot. wikipedia.pl
Коли вони полягли, громадськість перемишська назвала їх на взірець Львова «Орлятами “.
Хочемо пригадати Польщі, що й хлопці й дівчата з міста над Сяном віддали Польщі свою данини крові, боронячи міста від Українців у 1918 році.
Більшість «Орлят“ спочиває в одній могилі, на Головному Цвинтарі Перемишля, що має належний цим героям культ. Список героїв відкриває Мєтек Вітмар, учень I-ої гімназії ім.. Юліуша Словацького, який поліг в боях на «Плац на Брамі“ 11 листопада (1918 року – перекладач). Учні гімназії, якої патронував великий поета, зложили багату данину крові. Й не тільки вони. Серед тих, хто стали до оборони міста, також були учні Гімназії на Засянню, Державної Торгової Школи в Перемишлю та Вищої Реальної Школи, Вони походили з різних родин, - не тільки з інтелігентських. Батьки багатьох з них були залізничниками, чи пересічними ремісленниками. Загинули у різних місцях міста. Найбільше загинуло на згадуваному вже «Плаці на Брамі“, в районі залізничного вокзалу. Значне число загинуло в околицях Перемишля, власне, в Ніжанковицях. Декотрі, що потрапили у полон,були замордовані. Серед перших полеглих «перемишських орлят“ двоє хлопців походили з жидівських родин.
До боїв з Українцями перемишська молодь стала, коли 4 листопада 1918 р. їх підрозділи сформовані в селах Медиці, Нехрибці, Пикулицях та Сєльці, підкріплена 30-особовою групою Січових Стрільців, зайняли правобережну частину міста, піднявши на вежі перемишського замку блакитно-жовтий прапор. Нечисленна польська залога була інтернована. Проте, жолнежі, що перебували на лівобережній частині міста, не дали себе заскочити та, налагодивши оборону перехідного й залізничних мостів, відбили атаку Українців. Значну ролю у цьому відіграв ксьондз Юзеф Панаш, який закінчив Гімназію в Перемишлю, затим там же Духовну Семінарію. Висвячений на каплана, в 1911 р. став капеланом в Польських Легіонах. В 1918 році приїхав до Перемишля, де почав організовувати оборону міста. Його полум’яні промови піднимали молодь до дій, контакт з якою в нього був повний. Молодь почала сходитись до казарм 45 австрійського піхотного полку, де поспіхом формувався та вишколювався підрозділ, означений у військовому реєстрі як 18 полк стрільців. Цей полк узяв участь в наступу, який здійснили на правобережному Перемишлі польські підрозділи, що прибули з Кракова, щоб відкрити шлях до оточеного Українцями Львова. Його (капелана – перекладач) роля в успіху наступу була значною.
Перемішляни, м. і., зайняли залізничний міст, а затим й саму станцію, були провідниками в краківських відділах, прислугуючи їм корисно. Відповідно до повідомлень польських учасників тамтих подій, учні засянської гімназії викрали замки гармат на українських позиціях, внаслідок чого артилерія Українців була повністю знерухомлена. 19 листопада 1918 р. перемишська молодь враз з усією польською формацією вирушила на одсіч до Львова.
Ці польсько-українські бої над Сяном не були єдиними, у яких брала участь перемишська молодь. У грудні 1918 р. Українці ще раз здійснили спробу опанування Перемишлем. 18 полк стрільців в черговий раз заступив їм дорогу. 13 грудня при обороні залізничної станції в Ніжанковицях сім учнів засянської гімназії віддали своє життя. Їх похорон, як й похорон жертв попередніх боїв, був у місті на Сяном великою патріотичною маніфестацією.

Мешканці Перемишля по своїх «Орлят“ вочевидь не забули. Вже 1924 року у місці виникла ініціатива побудови пам’ятника «Орлятам “. Проте, Громадському Комітету цей задум вдалося реалізувати тільки у тридесятих роках. На чолі комітету став президент міста Леонард Хжановські. Пам’ятник поставлений за проектом інженера Яна Турковского, а різьбу виконано відповідно до проекту професора Львівської Академії Мистецтв Юзефа Стажинського. Його було відкрите 11.XI. 1938 року в десятиріччя відновлення незалежності при піднесеної патріотичної маніфестації. Про значення монументу краще свідчить тої факт, що вже в 1939 році українські націоналісти зробили спробу зірвання його у повітря. Із тих самих кіл вийшли пізніше домагання в німецьких окупантів підриву пам’ятника. Українці запобігали про це тільки у Перемишлю, а й, навіть, у Берлину. За отриманням згоди, розібрання пам’ятника здійснив Українець Юзеф Пайдаш. За цей вчинок та співпрацю з гітлерівцями в 1946 році ПНР-ій суд присудив його на 6 років ув’язнення. Караючи колаборанта, комуністи не погодились, однак, на відбудову зруйнованого постаменту. Тільки в 1989 році перемишляни змогли приступити до його відновлення. Це сталось зі створенням «Об’єднання Пам’яті Орлят Перемишських“.
Могила «Орлят“ на Головному Цвинтарі в Перемишлю, як рівно й поодинокі могил їх побратимів, схиляє до роздумів. Не можна не затриматись хоча ж би перед могилою Ірени Бенесхувни, неповнолітньої санітарки, на якій читаємо напис: «Душу віддала Богові, а життя Вітчизні“ .
Marek A. Koprowski Марек Копровський

Джерело: http://www.kresy.pl/historia,wojna-o-granice?zobacz/orleta-znad-sanu-

(переклав з польської мови А.Грабовський)
Дебальцеве; 25.08.2009

З Інтернету

24.08.2009

"NG": ZSRR nie był ofiarą, ale agresorem - СССР не був жертвою, а агресором

Wiaczesław Mołotow (z lewej) i Joachim von Ribbentrop /East News
Galeria В’ячеслав Молотов (зліва) та Йохім фон Рібентроп

Пакт Рібентропа-Молотова (16 світлин)

СССР вступив у II світову війну не в 1941 році, а у 1939 р., на боці Німеччини, за попередньому підписанню пакту Рібентроп-Молотов й таємного протоколу, - підкреслила сьогодні «Новая Газета“

Часопис робить це публікацією під назвою «Поєднані кров'ю“, присвяченою 70-ої річниці укладення сталінським СССР та гітлерівською Німеччиною договору про ненапад (званого пактом Рібентропа-Молотова, або Гітлера-Сталіна) та вибуху II світової війни.

“Коли СССР вступив у II світову війну?“ Дуже хотілось би відповісти на це запитання ясно й точно, як у совецької школі: 22 червня 1941 року. Й додати, щоб поставили «п’ятірку: як жертва агресії німецько-фашиських нападників. Шкода, не можна» - пишє «Новая Газета“.

Часопис повідомляє, що «за підписанням 23 серпня 1939 року з гітлерівською Німеччиною акту про ненапад та таємного протоколу про поділ Європи, СССР розпочав підготовку до війни й це, аж ніяк, не у якості жертви “. «А коли 1 вересня 1939 року після вторгнення німецьких військ в Польщу вибухнула II світова війна, СССР почав активно допомагати агресорові “ – зазначає «Новая газета “.

Часопис припоминає, що «радіостанція в Мінську функціонувала як морський маяк для наведення німецьких літаків на цілі в Польщі “, та ще таке, що «ломаючи міжнародну блокаду, СССР продавав Німеччині стратегічну сировину, інколи купляючи її в третіх країнах“.

“Й врешті: 17 вересня 1939 року Червона Армія вступила в Польщю зовсім не за тим, аби їй допомогти у відбиттю гітлерівської агресії, а зовсім навпаки – згідно з пактом Рібентропа- Молотова й таємним протоколом до нього, вбрів договору про ненапад, укладеному з Польщею в 1932 році та продовженому в 1934”, - констатує “Новая газета“.

Часопис підкреслює, що «ще перед 17 вереснем сталінський режим надавав воєнну допомогу Гітлерові“.

Посилаючись на російського історика Сергія Случа, «Новая газета“ подає, що «дослівне з перших днів війни, від початку вересня, користаючи з благодійності «бажаного нейтралітету СССР“ , за згодою совецької влади, німецький воєноморський флот використовував Мурманський порт як перевалочний пункт для німецького обладнання, перевозимих далі залізницею до Ленінграду, а звідтіль вони еспедиційвались до портів III Рейху “.

Антибританська співпраця на морі двох потуг особливо відчутно проявилась в історії з базою Nord на Кольському півострові. Підводні німецькі човни отримали у використання затоку Західна Ліца, де морської флот Німеччини «міг робити усе, що хотів “. “Згоду на заходження у цю затоки мали німецькі воєнні кораблі усіх типів’ – наводить часопис.

“Новая газета “ зауважує, що два тоталітарні режими поєднувала тільки ворожість до Польщі та рівно й до Великої Британії.

“У II світову війну Совецький Союз вступив навіть не 17 вересня, коли Червона Армія перейшла кордон з Польщею та почала полоніть польських жолнежів, але дещо раніше – коли почала співпрацю з морським флотом Німеччини проти Англії“ – пише часопис.

“Усілякі перші постріли в II світової війні СССР зробив в Польщі., й були вони безпосередним наслідком тайного протоколу до пакту Рібентропа-Молотова“ – зазначає «Новая газета“.

Часопис публікує зміст тайного протоколу, а також нотатки розмови Йосипа Сталіна і В’ячеслава Молотова з Йохімом фон Рібентропом в Москві уніч з 23 на 24 серпня 1939 року, підчас якої совецький диктатор проголошував тости за здоров’я німецького фюрера, за пакт про ненапад, за нову еру в німецько-російських стосунках та за німецький нарід.

«Новая газета“ розмістила, між іншим, тексти телеграм зі щирими зиченнями, які у грудню 1939 року з нагоди 60-го дня народження Сталіна, надіслали йому Гітлер і Рібентроп, а також фрагмент мапи Європи, з виданого у січні 1941 року совецького географічного атласу для середніх шкіл, на якої немає ані Польщі, ані Варшави.

INTERIA.PL/PAP

Джерело:
http://fakty.interia.pl/fakty_dnia/news/ng-zsrr-nie-byl-ofiara-ale-agresorem,1357049,6391#skipAdnews

(переклав з польської мови А.Грабовський)
Дебальцеве; 25.08.2009

…………………………………………………………………………………………………………
З Інтернету
…………………………………………………………………………………………………………

Rosyjska TV: To Polska sprzymierzyła się z Hitlerem – Це Польща співпрацювала з Гітлером

Зліва: Рібентроп, Сталін, Молотов/AFP

Пакт Рібентроп-Молотов (16 світлин)

Так почалася війна (30 світлин)

Неділя, 23 серпня (14:34)

Російський державний інформаційний канал «Вісті“ в суботу презентував документальний фільм «Секрети тайних протоколів“, у якому звинуватив Польщу у співпраці з Адольфом Гітлером проти СССР.

Й це власне, - на думку автора сценарію Вадима Сазанова, - й було однією з причин укладення договору про не агресію Йосипа Сталіна з Німеччиною, званого ще пактом Рібентропа-Молотова. На неділю припадає 70-та річниця підписання того документу, на підстави якого сталінський СССР та гітлерівська Німеччина поділили Центральну й Східну Європу на свої сферу впливу, й цим доконали розбір Польщі.

СССР був останньою країною, яка уклала пакт про ненапад з Німеччиною. Подібні договори й тайні протоколи було були нормою європейської політики тих років – підкреслено у фільмі.

Першою, зазначене у фільмі, з гітлерівською Німеччиною порозумілася Польща. У фільмі не згадується, що раніше – у 1932 році – Польща уклала пакт про ненапад з СССР та респектувала його до кінця, себто до совецького нападу 17 вересня 1939 року.

За автором фільму, Польща провадила тайні перемови з Німеччиною з осені 1933 року, а їх темою була боротьба з комунізмом.

“Бек не підтвердив, ані заперечив!“

“26 січня 1934 року амбасадор Польщі в Берліні Юзеф Ліпські та шеф МЗС Німеччини Константи фон Нейрах підписали декларацію про незастосування сили. Польща першою у світі стала політичним союзником гітлерівської Німеччини” - сказане у фільмі.

На думку автора, “вища влада СССР була занепокоєна поголосками, які різними каналами напливали з різних європейських столиць до Москви». ‘В Європі говорене, що Польща і Німеччина підписали тайний протокол (додаток до декларації про незастосування сили), де йшлось про спільні воєнні дії проти Совецького Союзу “ - пояснено у фільмі.

Автор фільму зауважив, що польський міністр закордонних справ Юзеф Бек в розмові зі своїм совецьким колегою Максимом Литвиновим признав, що йому приписують укладення секретної домовленості з Німеччиною, однак, поголоски ці не заперечив.

“Польща була сильною державою“

У фільмі використано висловлення відомого російського політолога В’ячеслава Ніконова, який підкреслив, що совецькі керівники вважали Польщу сильною державою.

“Безсумнівно, вони пам’ятали совецько-польську війну 1920 року, яка для Червоної Армії та Совецького Союзу мала наслідки печальні. Мали досить високу оцінку польської армії. Польща трактувалась як поважна мілітарна сила, дорівнена до совецької “ – повідомив Ніконов, онук шефа дипломатії СССР В’ячеслав Молотова.

“Японія могла відібрати від СССР Далекий Схід “

Також автор фільму зазначив, що влада СССР була занепокоєна й зростаючою силою Японії; він додав, що декотрі есперти вважали за можливе відібрання Японією від СССР Далекого Сходу.

У фільмі наведена доповідь совецької розвідки з Варшави, про те, що в 1934 році, під час візиту брата імператора Японії в Польщу, японська сторона домагалась польських і німецьких гарантій на випадок її воєнних дій проти СССР.

”Перед СССР постала похмурна перспектива війни на два фронти. Запобігання цьому стало головним завданням совецької дипломатії “ – підкреслив автор фільму.

“Текст тайного польсько-німецького протоколу “

Ознайомив, що у квітні 1935 року газети «Правда“ і “Ізвестія“ опублікували, як він визначив, текст тайного польсько-німецького протоколу.

“То був передрук з французької преси. З тексту виникало, що Польща і Німеччина порозумілись у справі спільних дій на східному та північно-східному напрямках, себто проти СССР та балтійських країн. Жодних протестів в приводу тих публікацій в Варшаві та Берлину не було“ – поінформовано у фільмі.

Ще також подано, що в 1935 році польські й німецькі спецслужби уклали таємне порозуміння про співпрацю. Далі автор цю тему не розвивав.

“Сталін хотів укласти з Польщею союз проти Гітлера “

Відповідно до цього, Сталін був готовий до укладення союзу з Польщею проти Гітлера, однак, Польща категорично заперечила допуск на свою т територію совецьких військ.

Як причину вторгнення військ СССР в Польщу 17 вересня 1939 року у фільмі використано порушення Німеччиною пакту Рібентропа-Молотова та зайняття Львова. «Росія опасалась реанімування Німеччиною ідеї великої України” – дано пояснення.

Jerzy Malczyk Єжи Мальчик

INTERIA.PL/PAP

Джерело:
http://fakty.interia.pl/fakty_dnia/news/rosyjska-tv-to-polska-sprzymierzyla-sie-z-hitlerem,1356795,6391
(переклав з польської мови А.Грабовський)
Дебальцеве; 25.08.2009

13.10.09 - 03:37

Laura

Повідомлень: 7

Переклад Документів з Української на Польську та з Польської на Українську в Бюро Перекладів "Держпереклад" у Польщі

Бюро перекладів "Держпереклад" https://translation.center у Польщі спеціалізується на якісному та оперативному перекладі документів між українською та польською мовами. Наші досвідчені фахівці забезпечують точність і відповідність перекладу оригіналу, враховуючи всі культурні та лінгвістичні особливості обох мов.

Послуги Перекладу
Переклад Офіційних Документів: Ми надаємо послуги перекладу паспортів, свідоцтв, дипломів, довідок та інших офіційних документів, необхідних для навчання, роботи або проживання в Польщі.

Юридичний Переклад: Переклад юридичних текстів, таких як контракти, угоди, статути компаній, правові акти та інші документи, що потребують високої точності та знання правової термінології.

Технічний Переклад: Ми пропонуємо переклад технічної документації, інструкцій, специфікацій, технічних креслень та інших матеріалів з урахуванням технічної термінології.

Медичний Переклад: Переклад медичних документів, виписок, результатів аналізів, наукових досліджень та іншої медичної документації.

Локалізація Контенту: Адаптація веб-сайтів та програмного забезпечення для польськомовного ринку, що включає переклад та культурну адаптацію текстів.

Наші Переваги
Кваліфіковані Перекладачі: Всі наші перекладачі мають багаторічний досвід та спеціалізовані знання в різних галузях.

Відповідність Стандартам: Ми дотримуємось міжнародних стандартів якості перекладу, що гарантує високу точність та професіоналізм.

Конфіденційність: Забезпечуємо повну конфіденційність ваших документів та інформації.

Зручність Оплати: Пропонуємо різні варіанти оплати, щоб зробити процес максимально зручним для вас.

Швидкість та Якість: Завдяки великим ресурсам ми виконуємо замовлення в найкоротші терміни без втрати якості.

Чому Обирають "Держпереклад"?
Досвід: Наша компанія вже давно працює на ринку, зарекомендувавши себе як надійний партнер для багатьох клієнтів.

Індивідуальний Підхід: Ми враховуємо специфіку кожного замовлення, щоб надати найкращий результат.

Конкурентоспроможні Ціни: Ми пропонуємо доступні ціни на всі види перекладу, що дозволяє отримати якісні послуги за розумною вартістю.

Бюро перекладів "Держпереклад" у Польщі https://translation.center/ukr-pl є вашим надійним партнером у сфері перекладів, забезпечуючи точність, швидкість і доступність. Якщо вам потрібно перевести документи між українською та польською мовами, звертайтеся до нас для отримання професійної допомоги.

05.08.24 - 13:20


Перейти:

Ласкаво просимо

Он-лайн

Гостей: 2
Користувачів:
На цій сторінці:
Користувачів: 14038
Новачок: polinala

No connect

Наша кнопка

Портал Українців Одещини
Увага! При копіюванні матеріалів, посилання на Портал обов`язкове.
Адміністрація порталу може не розділяти думку авторів і не несе відповідальності за авторські матеріали.