9 травня - день скорботи Чергове 9 травня. Політики традиційно поздоровляють ветеранів, роздають пайки. Ритуали незмінні, як в церкві – парад, гвоздики, Кобзон, багато пафосу та радості. А ще незмінна протягом десятиліть риторика. Ключове слово якої – визволення.
Чим далі, тим сильнішим є враження, про удаваність, фальш всього що відбувається в цей день з року в рік. І, якщо ми, покоління народжене в СРСР, звикли до 9 травня, то вже покоління наших дітей задаватиме прості і щирі питання, а в чому цінність та значення цього свята? І чи свято це взагалі?
Ще за радянських часів 9 травня припинило бути лише історичною датою, натомість стало архетипічним символом, частиною ідентичності нової політичної нації – радянського народу.
Спільні жертви дали змогу Кремлю переконати переважну частину жителів залежних республік в існуванні спільної батьківщини, яку вони всі колективно відстояли. Не дарма війну, що в усьому світі називається Другою світовою в Радянському союзі завбачливо назвали Великою вітчизняною.
У протистоянні з німцями українці, білоруси, молдавани, грузини та інші національності нашвидкоруч та під іншою назвою відновленої Російської імперії підзабули криваві методи цього відновлення. Як наслідок, виникло покоління так званих „радянських” людей.
Фактично, гітлерівці своєю агресією дооформили СРСР як політичну спільність, а також, мимоволі, створили для цього імперського проекту єдиний культурний простір. Війна стала поштовхом для створення численних книжок, фільмів пісень, більшість з яких мають неабияку мистецьку цінність, і розчулють до глибини душі. Героїзм завжди захоплює, так чому б його не використати в пропагандистських цілях?
Для мільйонів „радянських” українців, які живуть і ще довго житимуть в Україні 9 травня безперечно лишатиметься святом визволення їх радянської вітчизни. Проте, як сприймати цей день не радянським, а вже сучасним, українським, даруйте за тавтологію, українцям? Як сприймати 9 травня бійцям УПА? Споживати й надалі риторику про визволення?
Чим для сучасної України як самостійної етно-культурної та політичної спільності є та війна, і що симолізує день її закінчення? В Європі подібні питання навіть не виникають. Для громадян держав колишнього Варшавського блоку 9 травня – це дата, що символізує зміну одного окупанта іншим, адже визволителі не приносять на своїх багнетах тоталітарні режими та репресії.
В нашій же державі ситуація інша - серед політиків, ЗМІ та громадськості якось традиційно прийнято забувати, що станом на станом на 22 червня 1941 року Україна була вже 20 років як окупована. Причому радянські окупанти завдали їй ще більше лиха, аніж німецькі. Лише Голодомор 1932-33 років забрав життя від 7 до 10 мільйонів житів. Не кажучи ще про два Голодомори – 1921-23 та 1946 років.
Для того, аби Україні стати дійсно незалежною, треба мати свою історичну свідомість, а не користуватися 18 років поспіль позиченою.
Мало хто з політиків, громадських діячів, чи журналістів наважується сказати болючу для багатьох, але на мою думку, слушну тезу, про те, що це була не наша війна, і не наша перемога. Про те, що дурнуватих українців знову використали в якості гарматного м’яса, як це було в 1812 році, 1914 році і ще у великій кількості випадків.
Непорушність стеріотипів про Другу світову війну в українському суспільстві вигідне вигідне перш за все Росії. Кремль і надалі бажає, аби колишні васали не наважувалися на свої оцінки історичних подій, не мали своєї свідомісті, своєї історії.
Саме тому, актуальним є переосмислення українцями значення 9 травня, а також місця й ролі України в Другій світовій війні.
Сказане мною зовсім не означає, що держава Україна повинна в подальшому ігнорувати цю дату, і ніяк її не відзначати. Навпаки. Проте, цей день повинен втратити статус свята, і стати днем жалоби. Жалоби за мільйонами українців, які полягли на полях чужої війні за чужу державу, ідеї та цінності.
Цей день має закликати наші майбутні покоління будувати Україну- суб’єкт історичного процесу, а не об’єкт. З тим аби більше ніколи не лягти кістьми у війні одних імперій проти інших.
Микола Єременко, політолог, голова Дискусійного клубу „Відкрите коло”
----звичайно всіляка війна це смерть -розруха й скаліченні долі й життя---- у кожної воюючої сторони своя правда-----більшість населення вже мало пам#ятає ту війну---ветеранів й свідків її залишилося мало----але ось цю подію з кожним роком в країні піднімають на свій щит українофоби усіх гатунків які ніякого відношення до тих трагичних подій не мають--- чогось сюди приплітають "ветеранів " які танками нищили повстання в Празі або Будапешті----яке відношення до цього свята мають тіж афганці які воювали, ставали інвалідами й яких убито на чужій війні ?????----В чому винні оті полонені радянські люди яких держава срср кинула на призволяще й які горбатилися у ворожому тилу а після цієї перемоги потрапили в свої концатабори які нічим не відрізнялися від німецьких---де більшість їх загинула від " своєї влади"--- ---
Портал Українців Одещини Увага! При копіюванні матеріалів, посилання на Портал обов`язкове. Адміністрація порталу може не розділяти думку авторів і не несе відповідальності за авторські матеріали.