У румунському суспільстві активно культивується теза про належність до Румунії частин території на заході і півдні України, існують політичні сили, які відверто виношують реваншистські плани. Цей реваншизм має підтримку навіть на офіційному рівні. Румунська влада надає подвійне громадянство “румунам”, що проживають поза її межами, - зокрема в Чернівецькій області, стимулює як розвиток контрабанди і фінансових махінацій, так і “румунського самоусвідомлення” (тієї ж Буковини). Все це вказує не лише на ворожу тенденцію зовнішньої політики, а й на антагонізм у стратегії державного розвитку Румунії стосовно України загалом.
"Міна уповільненої дії" у напрямку Української держави, якою не варто нехтувати... @=
Румунська політична риторика сповнена меланхолійного історичного контексту, зокрема щодо відомого пакту Молотова-Ріббентропа. Однак насправді пакт, укладений 1939 року, припинив своє існування 1941-го, коли союзники Румунія та Німеччина введенням своїх військ на територію України розпочали війну проти СРСР. Нинішні кордони Румунії були встановлені на Паризькій мирній конференції і зафіксовані у мирному договорі з Румунією 1947 року. Слід підкреслити, що цю угоду Україна підписала як самостійна держава. Таким чином, державний кордон між Україною та Румунією - результат не пакту Молотова-Ріббентропа, а післявоєнного мирного врегулювання, що і було підтверджено у Гельсінському заключному акті та інших документах ОБСЄ. 1948 року Румунія і СРСР підписали документ, відповідно до якого о. Зміїний став частиною радянської території. 1961-го теперішні кордони були закріплені Договором про дружбу між СРСР та Румунією. Цей документ було ратифіковано законодавчими органами обох держав і з точки зору міжнародного права не може бути жодних питань про його нечинність чи несправедливість. Сьогодні офіційний Бухарест поставив собі за мету підпорядкувати значну частину території українського континентального шельфу в районі острова Зміїний. Так, у середині листопада 2001 року міністр закордонних справ Румунії М. Джеоане виступив із заявою про питання спільних кордонів, підкресливши, що кордон у Чорному морі залишається відкритим для подальших переговорів, особливо це стосується шельфу у районі острова Зміїний. Румунська сторона наполягає на неврахуванні острова при делімітації континентального шельфу, позаяк він, згідно з Конвенцією ООН про морське право від 1982 року, нібито належить до “скель, що непридатні для проживання людей, або для власного економічного життя, не мають виключної економічної зони континентального шельфу”. Румунія наполягає на мораторії на експлуатацію ресурсів шельфу в зоні делімітації до вирішення суперечки. Нещодавно Румунія звернулася до Міжнародного суду ООН. Визначення розмежувальної лінії континентального шельфу набуло для України виняткової гостроти. Зволікання з вирішенням цієї проблеми тільки посилить негативний внутрішній заряд, оскільки невдовзі Румунія стане членом НАТО, що призведе до трансформації цього міждержавного конфлікту у вимір неформальних відносин Україна-НАТО. Тому Румунія, на наш погляд, передбачає взаємне румунсько-натовське позиціонування, зволікає з вирішенням зазначеної проблеми та відпрацьовує свій сценарій міжнародного судового процесу стосовно визнання о. Зміїного “скелею”, що стане підставою для здійснення задуманого Румунією відчуження частини українського континентального шельфу. У випадку, навіть якщо згодом Україна, слідом за Румунією, стане членом НАТО, це не гарантуватиме того, що проблему буде розв’язано. Скорше навпаки - вона набуде затяжного характеру, стане довготривалою зовнішньополітичною тяганиною на зразок кіпрської, що унеможливить для України економічну експлуатацію зони, сформує міжнародний сумнів щодо справедливості її українського підпорядкування, чим спричинить як зовнішньополітичні, так й економічні збитки України.
МІЛІТАРИЗАЦІЯ МОЛДОВИ
Останнім часом Румунія все частіше висловлює територіальні претензії до України: острів Зміїний, Дунайське гирло, Придністров’я. Позиція цієї держави не залишає сумнівів щодо її намірів стосовно України. А тому ми сміливо можемо вважати її вірогідним супротивником. Станом на кінець 80-х років у систему спецслужб Румунії входили Департамент зовнішньої інформації, Управління військової розвідки Міністерства оборони й всемогутнє Міністерство внутрішніх справ специфічного складу. Однак у період демократизації 90-х років кількість різних спецслужб у Румунії збільшилося втроє - в основному за рахунок дроблення колишніх структур і створення нових, найчастіше з функціями, що дублюються. З них дві прирівняні до міністерств, одна є окремою держслужбою, а інші входять до складу МВС, МЗС і МНС на правах окремих управлінь і служб. Сьогодні ця система виглядає таким чином. Румунська служба інформації (РСІ) - створена на базі “Секурітате”, при цьому кадровий склад був оновлено на 80%. Загальна чисельність - близько 10 тисяч співробітників. Спеціалізується на добуванні з позицій своєї країни інформації про загрозу її безпеці. Центральний апарат складається з 19 літерних управлінь і підрозділів, а також окремої бригади “ВАТ” по боротьбі з тероризмом. Служба зовнішньої інформації (СЗІ) - створена на базі колишнього Департаменту зовнішньої інформації (розвідки соціалістичних часів). Чисельний склад - приблизно 1500 співробітників. Крім центрального апарата має територіальні структури у всіх прикордонних повітах і адміністративних центрах провінцій. Вони розміщаються разом з підрозділами РСІ, але діють автономно. Служба безпеки й охорони - виконує функції урядового орану, підпорядковується Парламенту Румунії. Служба спеціальних телекомунікацій МНО (ССТ) - забезпечує урядовий зв’язок, контроль радіоефіру й радіоперехоплення. Генеральна дирекція інформації внутрішньої безпеки МВС - з позицій поліції дублює низку функцій контррозвідки. Служба інформації, захисту й боротьби з корупцією Міністерства юстиції - частково дублює функції МВС і контррозвідки, здійснює оперативну роботу в місцях позбавлення волі, у тому числі серед іноземців в інтересах розвідки. Незважаючи на такий широкий склад, утворену систему не треба вважати остаточною. Справа в тому, що реорганізація румунських спецслужб ще не завершена й дуже затяглася. Причина цього - перманентний перерозподіл повноважень, а також активне втручання спецслужб у внутрішньополітичні процеси в країні. Зі всіх перерахованих організацій безпосередньо розвідувальною роботою займаються СВІ, ССТ, Управління “R” РСІ, 1-ше управління Головного управління інформації Міністерства національної оборони, а в прикордонній смузі - підрозділи при штабах полків і батальйонів Прикордонних військ МВС, оперативні відділи напрямків Прикордонної поліції. У національне розвідувальне співтовариство вони, як і раніше, не об’єднані, позаяк Консиліум інформації з координації і керування роботою розвідувальних органів існує лише на папері.
ПРІОРИТЕТИ РОЗВІДКИ Самостійні операції без взаємодії із союзниками по Варшавському договору румунська розвідка здійснює з 1964 року. Головним чином це була протидія радянській розвідці, а також робота проти СРСР і Угорщини. Саме вони стали пріоритетами румунських спецслужб, які не змінилися й після розпаду СРСР. Треба сказати, що робота на “угорському напрямку” традиційна для румунської розвідки із часів закінчення Першої світової війни. Це викликано наявністю в країні великої угорської громади, а також постійною загрозою сепаратизму у Трансильванії. Більшої уваги заслуговує робота румунських спецслужб на “молдовському напрямку”. Основна мета - реалізація зовнішньополітичного курсу Бухаресту із “возз’єднання румунів з обох берегів Пруту”. Для цього протягом 90-х років румунською розвідкою були зроблені інтенсивні заходи щодо створення оперативних позицій у Молдові. Завдання були прості - сприяти прорумунськи налаштованим молдаванам в органах влади й політичних організацій цієї країни, а також відслідковувати факти втручання третіх країн (Росії й України) у політику Молдови, усіляко протидіючи цьому. Незважаючи на певні тактичні успіхи, свідченням загальної невдачі цієї роботи став прихід до влади в Кишиневі голови комуністичної партії країни В. Вороніна - прихильника відновлення відносин із Росією і противника ідеї румунізації Молдови. Нагадаємо, що після серії офіційних звинувачень про втручання у внутрішні справи країни в березні 2002 року, на вимогу молдовської влади був відкликаний військовий аташе Румунії в Кишиневі. Слідом за цим відповідно до прийнятих у розвідці правил з Румунії був виселений молдавський дипломат. Пізніше зусилля румунської розвідки були зосереджені на тому, аби представити ситуацію в Молдові й Придністров’ї перед США, структурами НАТО і Євросоюзу у вигідному для Бухаресту вигляді. Зокрема, не допустити політичного дрейфу Кишинева у бік Росії, домогтися якнайшвидшого виводу російських військ з регіону й розформування силових структур ПМР.
“УКРАЇНСЬКІ” ІНТЕРЕСИ
Абсолютно хибною є думка про те, ніби Румунія немає “українських” інтересів. Для проведення розвідувальної діяльності в Україні нашим сусідом використовується не тільки резидентура в дипломатичному представництві Румунії у Києві, але практично весь штат посольства - як офіційно, так і на негласній основі. Спецкурс щодо збору розвідувальної інформації обов’язковий для співробітників румунських міністерств і відомств при направленні у тривалі відрядження. Більшу частину оперативних заходів розвідувального характеру спецслужби Румунії здійснюють зі своєї території. При цьому в румунській розвідці широко використовуються можливості контррозвідки й МВС. Штучно створюються різні компрометуючі ситуації, коли наші співвітчизники потрапляють у залежність. А як вихід з неї пропонується “прояв доброї волі” у співробітництві з розвідкою. Особлива увага приділяється “напрацюванню оперативних позицій” серед українських громадян, що прибувають до Румунії з метою наукового і гуманітарного обміну. Особливо це стосується представників румунської громади України. Первинне вивчення кандидатів на вербування здійснюється в Центрі довузівської підготовки “Едуксіу Хурмузакі”. Пізніше - у Бухарестському університеті, Академії економічних наук. Національній школі політичних і адміністративних досліджень. У кожному із зазначених вузів існують посади прикриття для РСІ й СВІ. Вважається, що після закінчення навчання й повернення в Україну такі кадри будуть проводити відповідну пропагандистську роботу в оточенні й сприяти реалізації стратегічних інтересів Румунії. Як ілюстрація, що підтверджує сказане, можна згадати широке залучення можливостей румунської розвідки під час напівлегальної видачі румунських паспортів українським громадянам румунської національності в Чернівецькій області. Крім того, можливості розвідки задіялися й у румунській громаді, щоб сфабрикувати перед міжнародними організаціями докази нібито бідуючого її стану й обмеження національних прав українською владою. За результатами цих активних заходів румунської розвідки зацікавленими європейськими організаціями проводилася перевірка дотримання українською владою прав національних меншин в Україні. Окремим об’єктом інтересу румунської розвідки є українська громада в Румунії. Пріоритетність “українського напрямку” зрозуміла вже з того факту, що більше половини відділення, що вчиться українській філології в педагогічному вузі в Яссах, - етнічні румуни. До роботи з українськими громадянами, що відвідують Румунію, а також проживають у суміжній смузі, активно залучаються відділи РСІ разом із прикордонною розвідкою в повітах Галац, Яси, Тулча, Констанца, Сучава. Пересувні пости ССТ дислокуються в містах Бирлад і Ясси й добувають інформацію з радіорелейних ліній зв’язку на території Молдови й півдня України. Стаціонарні пости радіоперехоплення ССТ діють у Сучаві, Араді й Тимишоарі, знімаючи інформацію з українських і угорських радіомереж. З огляду на високу активність дій румунської розвідки, випробування української радіотехнічної розвідки донецького ПО “Топаз” відбуваються з полігона в районі Ізмаїла по реальних румунських об’єктах. На завершення хотілася би звернути увагу ще на один гострий момент. Окремою проблемою українсько-румунських відносин протягом останніх дванадцяти років є непогодженість кордонів. Румунія фактично ставить під сумнів українську приналежність Північної Буковини (Чернівецька область), Південного Буджака (частина Одеської області) і острова Зміїний, що контролює вихід з дельти Дунаю, всіх портів і військовоморських баз на румунському узбережжі. Позаяк Бухарест не має реальних можливостей одержати ці території, узято курс на консервацію проблеми до кращих часів. У масі заяв із цього приводу особливий інтерес являє висловлення Президента Румунії, що повернення територій стане можливим у випадку зміни міжнародної ситуації. Отут можна припустити, що мова йде про створення зусиллями румунської дипломатії й розвідки штучної ситуації для міжнародного втручання у хід справ на українських територіях, що цікавлять Бухарест. Ця загроза цілком реальна, тому її в жодному разі не можна ігнорувати.
За матеріалами української і зарубіжної преси підготував Василь ПРАПОР :sos:
Місцезнаходження:: Одеса - Бугів (окупаційна назва Ільічьовск) Повідомлень: 194
Hєєє! Ніякої Румунії нам загрожує!!! Ба більше - вона віддасть нам Задунайщину (не лише Україні, нам - Одеській області)! До речі, знаєте, що українці Задунайщини проголосили про створення окремої республіки "Задунайська Січ"? Пошукайте в інеті! Цікаво!
Пошукав! Гугля видав2140 посилань! Навіть герб знайшов!
Веселі хлопці! Тільки після регіональних хохм якось не до сміху!
Як вже набридли ці полукримінальні-полукомунячі тупі рожи з претензіями на світове панування... Навіть на телятко з п'ятикутною зіркою бридко дивитись. Знову, як і на початку після жовтневого путчу, ударною силою шахраїв сталють люмпенізовані дебіли.
Місцезнаходження:: м. Іллічівськ (Бугів) Одеської області Повідомлень: 809
Коли український уряд тільки починає мову про гирло Дунаю, у румун «зриває дах». Вони починають верещати про екологічну безпеку, біжать зі скаргами до Євросоюзу та Євро комісії. Румуни розуміють, як тільки українці пустять судна по каналу, їхнє монопольне становище в цьому секторі звалиться. Глибоководний судновий хід (ГСХ) Дунай-Чорне море як "кістка в горлі" уряду Румунії. Ще в 2004 році канал доказав свою високу економічну ефективність.
В 2004 році в Україні розпочалась реконструкція каналу «Дунай-Чорне море» в рукаві річки Швидкої згідно з Указом Президента України від 10 червня 2003 року. Враховуючи природне походження українського каналу митна ставка за користування ним нижче за румунську: у нас канальний збір за кожен прохід судна в один кінець і за прохід транзитом складає 0,14 дол./куб.м. Ставка лоцманського збору - 0,0011 дол. за проводку 1 куб.м. на милю. Зараз тільки українським судновласникам приходиться щорічно сплачувати біля 1 млн.дол. за прохід по румунським каналам. Це негативно впливало на роботу портів Усть - Дунайськ, Ізмаїл, Рені, а також Ізмаїльського суднобудівного та Килійського судноремонтного заводу. Тобто, ситуація з ГСХ Дунай-Чорне море скоріше носить не екологічний, а чисто економічний характер. З 2006 року за цей проект в Україні взялися з подвійною енергією. В середині 2007 року затверджено план другого етапу перебудови суднохідного каналу.
З 27 квітня 2007 року канал було запущено в експериментальному режимі, а повністю відкрити судноплавство планувалося з травня, потім восени 2007 року, але за різними причинами цього не сталося. Зараз новий міністр транспорту Йосип Вінський схоже зовсім не в курсі історії конфлікту, оскільки заявив, що канал буде працювати в повноцінному режимі до 2009 року (?!). У румун, звісно, знову почалася чергова істерика. Вони кинулися скаржитися в Євросоюз з метою вплинути на Україну та примусити наш уряд не розвивати канал «Дунай-Чорне море».
Тепер перед урядом і Президентом України стоїть важлива задача: відстояти державні інтереси, а не пропагувати горезвісну багатовекторність, яка скидається на м'якотілість і раболіпство.
Портал Українців Одещини Увага! При копіюванні матеріалів, посилання на Портал обов`язкове. Адміністрація порталу може не розділяти думку авторів і не несе відповідальності за авторські матеріали.