Місто Хуст: Відкриття укр.організації "Просвіта"



Місто Хуст: Церковна площа. 22 січня 1939 р.

Хоча і приєдналося Закарпаття до Чехо-Словаччини на умовах якнайширшої територіальної автономії з власним законодавчим Соймом (що було не тільки закріплено в Конституції ЧСР, а й у міжнародних договорах), однак вони так і не були дотримані. Закарпаття так і не дочекалося автономії впродовж майже двадцятирічного перебування у складі Чехо-Словаччини.

Мало того, від Закарпаття забрали Пряшівщину, віддавши Словаччині, а з решти його території утворили так званий Прикарпаторуский Край. Очолював його президент-чех, що підлягав міністрові внутрішніх справ. При краєвому президенті діяло лише як дорадчий орган так зване Краєве заступництво, що під час місцевих виборів обиралося на шість років. Цей орган (у якому українці були у меншості) складався з 12 виборних членів і 6, що призначалися Прагою. Він не мав жодної законодавчої компетентности і практично був іграшкою в руках краєвого президента. Окрім того, державні чинники Чехословаччини активно підтримували русофільський рух, щоб певною мірою пригасити національне відродження закарпатських українців. Квітнуло і мадярофільство, підтримуване Угорщиною.


Місто Хуст: "Січова гостиниця". 1939 р.

Та, попри все, враховуючи політичні реалії (коли, скажімо, в сусідніх Угорщині чи Польщі діяли диктаторські режими Хорті і Пілсудського), керівники Чехо-Словаччини хоча і не до кінця були послідовними, зробили чимало для утвердження демократії у своїй країні. Це стало вагомим чинником того, що народ повірив у себе і, коли прийшов потрібний час, висловив свою волю під час справді демократичних виборів 12 лютого 1939 року.

Після Мюнхенської угоди 1938 року, яка розчленовувала Чехословаччину, її парламент надав, нарешті, автономію Закарпаттю, затвердивши 22 листопада 1938 року Конституцію Карпатської України. Відповідно до неї утворювався уряд автономії і її Сойм (парламент). Відтак вибори до нього мали відбутися за партійними списками.

Фактично ж на той час у Срібній землі діяла єдина політична сила — Українське Національне Об’єднання (УНО), оскільки решта партій зникли тут «природною смертю» після Мюнхена у другій половині 1938 року. УНО виникло з ініціативи голови Першої Центральної Української Національної Ради отця Августина Волошина. Провід Об’єднання відразу став на платформу українського націоналізму, прийнявши його ідеологію. Структури УНО швидко розбудувалися по всьому Закарпаттю.


Августин Волошин

Цікаво, що представники національних меншин Закарпаття законодавчо мали право висувати своїх кандидатів за окремими списками, але всі вони (за зверненням своїх Національних Рад) по одному кандидату висунули до списку УНО. Так зробили чехи, німці і румуни. Так спочатку хотіли вчинити й угорці, однак під тиском Будапешта вирішили бойкотувати вибори і голосувати проти УНО.

Передвиборча кампанія проходила активно, без шахрайства і обману. Самі кандидати, всі свідомі і політично активні українці працювали на загальну справу.

І результат не забарився. Участь у виборах до Першого Сойму Карпатської України взяли 92,5 відсотка населення, що мало виборче право. За кандидатів УНО голоси віддали 92,4 відсотка.


Місто Хуст: "Гранд-готель" у центрі політичних подій 1938 р.

Як зазначав пізніше заступник голови Сойму Степан Росоха,

"вислід виборів до Першого Сойму Карпатської України ясно і недвозначно доказав, що закарпатське населення — віддаючи свої голоси на листу УНО — всеціло заявилося за свою українську владу. Тим воно проявило не лише довір’я до української влади, але одночасно задемонструвало перед цілим світом, що воно є частиною великого українського народу і хоче жити вільно і свобідно у своїй власній, ні від кого не залежній Українській державі. Також підтвердило, що Карпатська Україна є невід’ємною частиною української землі і майбутньої великої Самостійної і Соборної Держави Українського Народу. Цю постанову пізніше підтвердили і припечатали своєю кров’ю найкращі сини закарпатського українського населення, які в рядах Карпатської Січі своїми грудьми, із зброєю в руках боронили Самостійність Української Держави в Карпатах проти чисельного переважаючого ворога — мадярської окупаційної армії, яка за згодою німецьких імперіялістів наступала на Карпатську Україну в березні 1939.

Крім того, результат виборів у Карпатській Україні мав ще інше велике значення: з погляду внутрішньополітичного український нарід на Закарпатті тими виборами склав знаменитий іспит своєї політичної зрілости" (Орфографію і стиль автора збережено. — М. Ч.).

Через довгі зволікання чеською владою з різних причин затвердження результатів виборів перше засідання Сойму Карпатської України відбулося лише 15 березня 1939 року.

Недовго працював Сойм Карпатської України, провівши лише шість засідань. Але він своє завдання виконав. Окремим законом затвердив самостійність Карпатської України та її державну форму — Карпато-Українську Республіку. Обрав її Президента — отця Августина Волошина, надав окремим законом повноваження Уряду Карпатської України. А потім замість депутатів у парламенті заговорили кулемети Карпатської Січі на фронтах.


Солдати "Карпатської Січі" - армії Закарпаття

Недовго під оружною перевагою ворога — Угорщини — вистояла Карпатська Україна, але не стала на коліна. А свідченням тому є рядки документа майже 70-річної давности:

"Виходячи з засади соборности української нації, обидві сторони твердо обстоюють становище невідривності Карпатської України від українських земель і заявляють, що принцип соборности українських земель не може бути порушений.

…Провід Українських Націоналістів (керівний орган ОУН) визнав Уряд Карпатської України з Президентом, отцем д-ром Августином Волошином, за законодатно умандатованого її представника серед українського і чужинного світу, як останній український легальний уряд, що правив частиною української землі — Карпатською Україною…"

Це рядки з угоди про співпрацю між Проводом Українських Націоналістів і Урядом Карпатської України, укладеної 21 липня 1939 року у Венеції. Підписали її Голова і члени ПУН А. Мельник, О. Сеник-Грибівський і Я. Барановський-Лімницький, Президент і члени Уряду Карпатської України А. Волошин, прем’єр Ю. Ревай та міністр А. Штефан.


Юліан Ревай

І цей документ — найкраща відповідь фальсифікаторам історії, котрі твердять про якусь окремішність закарпатців: мовляв, вони не українці, а карпаторусини, тобто окремий етнос. Хто правий — відповіли закарпатці ще на виборах 1939 року. Тим самим підтвердивши свої українські корені.

Микола ЧІПКО (газета "Українське Слово")