Але насправді все було навпаки. Радник голови СБУ з науково-дослідницької роботи кандидат історичних наук Володимир В'ятрович зазначив: «За свідченням документів та найновішими дослідженнями, визвольний рух під керівництвом ОУН мав всеукраїнський характер, охоплював практично всю територію України». Майже зденаціоналізований Донбас і частково зрусифікований Південь України не були винятками, про що розповіли присутнім як молоді дослідники з робочої групи істориків, створеної при СБУ для вивчення архівних документів, так і доктор історичних наук Володимир Сергійчук.

Зокрема, Володимир Сергійчук повідомив, що з моменту свого створення (лютий 1929 року) ОУН приділяла велику увагу поширенню свого впливу на Сході. Перший провідник ОУН Євген Коновалець намагався залучати до роботи представників Східної України, чим скористався НКВС, підіславши до нього агента, який і вбив провідника. Поштовх розвитку національного руху на Сході дали похідні групи обох гілок ОУН, які з початком війни пішли на Київ, Харків, Донбас і навіть Крим та Кубань, що були у складі Росії. У повідомленні керівника поліції безпеки і СД від 14 січня 1942 року йдеться про значне зростання впливу ОУН у Херсонській, Миколаївській областях і Кримській АРСР. Його «колеги» з УНКДБ Дніпропетровської области повідомляли (весна 1944 року) про діяльність у Дніпропетровську Південного крайового проводу ОУН, що координував діяльність підпілля у Дніпропетровській, Сталінській, Ворошиловградській, Запорізькій, Миколаївській, Кіровоградській, Одеській, Вінницькій, Кам'янець-Подільській областях, а також у Криму, на Дону і Кубані.

Щойно німці зрозуміли мету діяльности похідних груп ОУН, як вже у жовтні 1941 року розпочали проти націоналістів репресії. Тоді ж у Терновій балці Кривого Рогу було влаштовано для них концтабір, а в Миргороді гестапо розстріляло провідника крайового проводу ОУН на східноукраїнських землях Миколу Лемика. У Бабиному Яру розстріляно 621 члена ОУН, а загальні втрати ОУН від рук нацистів становили близько 14 тис. осіб.

Активно діяла ОУН і після війни. Наприкінці 1940-х років Провід ОУН розробив спеціальну операцію «Орлик» для переведення кадрів організації на Схід і Південь України та порятунку від арештів і для подальшого розгортання пропаганди. Про це йдеться в одному з останніх листів Головного Командира УПА і провідника ОУН Романа Шухевича.

Своїми дослідницькими здобутками поділилися й молоді історики. Відомості, оприлюднені ними, розбивають стереотипи про галицький характер ОУН, і вони свідчать про те, що український національно-визвольний рух не був обмежений ані територіально (діяв на всіх українських землях), ані представницьки — його учасниками були уродженці всіх українських земель. Запорізький історик Юрій Щур зазначив, що на Запоріжжі встановлено імена 161 учасника оунівського підпілля, з яких тільки 15 — західні українці, решта — місцеві.

Олександр Добровольський зі Слов'янська на Донеччині повідомив, що ще 1932 року ОДПУ заарештувало членів ОУН у Слов'янську і Маріуполі. Під час війни гестапо не раз громило оунівське підпілля по всіх великих містах Донеччини, але осередки ОУН виникали знову. Всього, за попередніми підрахунками, втрати ОУН від гестапо на Донеччині становили 60—80 чоловік. Членство ОУН на Донеччині мало такий вигляд: 50% — місцеві, 40% — вихідці з Центральної України, 10% — із Західної. З 1944 до 1947 року НКВС викрило близько 400 оунівських підпільників. Останнього пропагандиста ОУН на Донеччині КДБ викрив у 1958 році.

За інформацією Олександра Вовка (Суми), зв'язки ОУН на Сумщині сягають 1930-х років, проте оунівський рух розгорнувся під час Другої світової війни. Як і в інших місцях, клопоту з ОУН вистачило як німцям, так і НКВС. Чисельність ОУН на Сумщині встановити важко через відсутність точних даних. 1943 року за приналежність до ОУН органи НКВС заарештували 280 осіб. На Сумщині активно діяла УПА, боротьба з якою тривала до 1948 року. Начальником оперативного відділу (в тому числі й розвідки) Головного військового штабу (ГВШ) УПА був сумчанин, полковник УПА Іван Литвиненко.

Співробітник Галузевого держархіву СБУ Олександр Іщук представив присутнім архівні дані, що викликали неабиякий інтерес у присутніх: оперативні альбоми з фото учасників ОУН, схеми. Зокрема, було зачитано передсмертну записку молодої селянки з-під Києва, активістки ОУН, яка віддала перевагу смерті перед зрадою з пророчими словами: «Може, наші імена згадають у вільній Україні». Цей час таки настав.

Усе було б добре, якби ці слухання були представлені у форматі саме громадських слухань і відбувалися не в стінах СБУ, куди так просто будь-який смертний не зайде, а десь на нейтральній території. Ці слухання нагадували радше брифінг для журналістів — одні виступили, інші — представники ЗМІ — послухали і… розбіглися. Сподіватимемось, що наступні слухання про діяльність підпілля ОУН безпосередньо у ІІІ рейху, що їх анонсував Володимир Сергійчук, відбудуться у трохи іншому форматі.

Вадим ДЖУВАГА (газета "Українське Слово")

Повідомлено Олексій