На наступний день профспілки в Німеччині були заборонені, їх керівники заарештовані, майно та фонди конфісковані. Одначе першотравневі демонстрації у Третьому райсі тривали ще не один рік, чудово обходячись і без профспілок…

Історична паралель до наведеного епізоду – святкова демонстрація у Москві з нагоди того самого 1-го травня 1933 року, п'ятнадцята в історії Радянської влади. Все як треба: військовий парад, демонстрація, прапорці, транспаранти. І, посеред всього, гасло: «Нерушимый союз рабочего класса и трудового крестьянства!»
У цей час в українських селах та кубанських станицях рахунок померлих від голоду селян іде вже на мільйони, в країні проквітає канибалізм и трупоїдство. Однак першотравневе свято йде продовжується: червоні прапори, червоні обличчя…

Зворушливі картини єднання народу зі злочинними режимами під гудіння першотравневих демонстрацій – найжорстокіша профанація «Свята міжнародної солідарності трудящих», дати, задуманої як вершини боротьби найманих робітників супроти сваволі роботодавців та недосконалого трудового законодавства тодішніх держав.

Чітке підтвердження цьому – історичний радянський указ «О переходе на восьмичасовой рабочий день, семидневную рабочую неделю и о запрещении самовольного ухода рабочих и служащих с предприятий и учреждений» від 26 червня 1940 року. Якщо читачі не в курсі, нагадаємо: по цьому указу піти з заводу чи фабрики не можна, рабітники приписані до завода, неначе кріпаки катерининських часів до землі. Ніяких вихідних немає й близько. За пропуск – таборовий термін, а пропуск – це запізнення на роботу більше ніж на 20 хвилин. Зламався, приміром, автобус по дорозі на роботу – і все, Колима! Так найцікавіше у цьому указі – це преамбула (вступ), де позначено, що указ цей видано «за ініціативою профспілок (!)». Осьо вам і боротьба за кращі умови праці трудящих, осьо вам і робочі лідери, а ось вам і міждународна солідарність!

Насправді, "Пєрвомай" в історичній ретроспективі – це день анархістів. 1 травня 1886 року американскі робітники організували страйк з вимогою 8-годинного робочого дня. За ініціативою анархістської організації «Орден лицарів праці» в Чикаґо зупинились усі підприємства, на вулиці вийшли близько 50 тисяч робітників. 4 травня під кінець мітингу на Хеймаркет-сквер у рядах стражів порядку вибухнув вибуховий устройство,унаслідок чого було вбито одного і смертельно поранено п'ять поліціянтів. У відповідь поліція відкрила вогонь по неозброєним демонстрантам, що викликало нові втрати. Власти заарештували восьмох лідерів анархистського профспілкового руху, чотири з них були присуджені до смертної кари (вони війшли в історію як чикаґські мученики). У грудні 1888 року в Сент-Луїсі з'їзд Американської Федерації Праці вирішив оголосити 1 травня днем всенаціональних виступів за права робітників. В липні 1889 року, услід за американськими профспілками, конгрес ІІ Інтернаціонала постановив святкувати 1 травня як день солідарності трудящих всього світу і запропонував щорічно устрічати його демонстраціями з соціальними вимогами. І вже 1 травня 1890 року по Європі пройшла хвиля багатотисячних мітингів та сутичок з поліцією, а анархісти Іспанії зустріли цей день всезагальним страйком.

Оскільки невздовзі восьмигодинний робочий день і пакет соціальних ґарантій стали нормою життя робітників Заходу, зі свята трудящих Першотравень у Європі й Америці доволі швидко перевтворився в ритуал профспілок і політичних екстремістів. Анархісти, через яких цей день війшол до історії, повторяють вслід за Нестором Махно, що «в день 1-го травня немає і не може бути свята», і традіційно святкують цей день акціями протесту. Цього дня у всьому західному світі поліція б'ється з анархістами, захисниками довкілля, іншими антиґлобалістами та студентами. В Лондоні від прихильників Першотравня страждають власники супермаркетів і крамниць, котрим не вдається оберегти вітрини від пляшок і каміння. У Берлині великі бійки з поліцією по вулицях міста стали своєрідним національним першотравневою розвагою…

Поняття «майовка» в дійсності попало у лексикон екстремістських політиків з буденності. Перше травня здавна відомо як шкільне свято (на подобу весінніх канікул) у Литві та Польщі. В Україні з часів Речі Посполитої на перші числа травня приходилися традиційні весняні гуляння молоді, присвячені початку літньої пори. У Києві, наприклад, з доби середньовіччя студенти в перший день травня виїжджали, як ми б тепер висловились, на пікнік до гори Глибочиці.

Першотравень – додаткове підтверження загальновідомого факту: у "совєцьких", за Маяковським, «собственная гордость». До того ж не тілько "гордость" своя "собственная", а й календар. На початку 30-х років пролетарські вожді вирішили перекроїти всесвітній календар, взявши за точку відліку "Октябрьский переворот" (довго потім, до развалу СРСР, на листківках календаря писали «Отакий-то год Великой Октябрьской Социалистической революции»). Підхід був звичайним, немов цвях: всі тижні, без винятку, мали по 6 днів, кожний місяць – чітко 30 днів. Річний залишок в 5 (6) днів являв собою своєрідні «канікули». Два тижні з цих канікул – першотравневі свята, «Дні труда». З тих самих пір "День міжднародної солідарності трудящих" не зменшує в один день, а займає цілих два, на подив всьоу цивілізованому світу. До слова сказати, окрім спадкоємців СРСР, першотравневе задоволення розтягують на два дні тільки такі «пєрєдовікі цивілізаціі», як Антигуа, Монсеррат і Сет-Кристофер. Ну що ж, і в цьому ми теж «впєрєді планєти всєй»!

Дата 1-го травня цікава для нас і як американський «День лояльності». У 1947 році, з початком холодної війни, організація «Ветерани Іноземних війн» Америки перейменувала свято Першого травня на «День вірності», що пізніше було підтримано Конгресом Сполучених Штатів. Цей день має стати символом вірності американців своїй країні й днем перевірки «на лояльність» американських комуністів та інших представників «лівих поглядів», яких вважали таєними аґентами СРСР (їх звали «людьми з подвійною лояльністю» - ну чим не синонім нашій, орієнтованій на північний схід, «п’ятій колоні» в Україні?)

З релігією пов’язано іще один аспект Першотравня – його календарне сусідство з Вальпургіївою ніччю. Этот сюжет, вероятно, известен просвещенным читателям по первой части «Фауста» Гете: ведьмы в канун первого мая слетаются на шабаш на гору Броккен для поклонения Князю тьмы. Вот как об этом повествует календарь «Православие день за днем»: «Первое мая есть ни что иное, как пережиток Вальпургиевой ночи, когда ведьмы, празднуя свою солидарность, пели и плясали на горе Броккенберг, поклонялись дьяволу, устраивали оргии и посвящали дьяволу краденых младенцев». Интересная трактовка Дня пролетарской солидарности, не правда ли? (Особенно в свете большевистских лозунгов о том, что Первое мая – это, мол, «Красная Пасха»).

Як би там не було, червоні прапори і демонстрації в день "Певомая" в наші дні – анахронізм такий же глибокий, як поклоніння античній богині Майї. Ну яка, скажіть на милість, солідарність трудящих за ситуації, коли само поняття «трудящий» украй розмите? Офісний працівник або чиновник, нічого важчого, ніж ручка або комп'ютерна мишка, в руках що не тримав, – це трудящий чи ні? А дрібні приватні підприємці, які самі собі господарі і самі собі наймані робочі, – їх куди накажете визначити, до експлуататорів або до трудящих? А люди «вільних професій» - художники, літератори, незалежні журналісти, у яких свідомо немає працедавців і нормованого робочого дня, вони що ж, не трудящі? Бувають колізії і більш складні: класичний пролетар, робочий у верстата, має акції підприємства і користується, кажучи марксистською мовою, додатковою вартістю, вироблюваною своїми ж товаришами по цеху і заводу. Де його місце в класовій боротьбі пролетаріату?

Сучасний світ, де з року в рік все більша частка багатств створюється не матеріальною, а інтелектуальною працею, давно залишив у минулому ретроградні святкування «робочої солідарності». У планети сьогодні інші інтереси і турботи: 1-е травня – це усесвітній День пам'яті померлих від СНІДу, в США це - день дитячої охорони здоров'я, в Литві – День матері, в південній Кореї – день народження Будди...

Є, до речі, в цьому переліку і привід для глибокодумних порівнянь. У канадській провінції Саскачеван перше травня – це День ховраха. Пам'ятаєте прекрасну американську комедію «День бабака», в якому головний герой застряг в часі, нескінченно проживаючи знов і знов один і той же день, що наскучив? Чи не нагадують вам, дорогі читачі, наші комуністичні свята отакий «день пролетарського бабака», що обертається по нескінченному порочному колу?

Донат Сарана, соціолог, історик

"Акерманські Вісті"