Тому теза про “мова, якою думаєш” — не має під собою ґрунту. А значить, ця туманна теза — маніпулятивна. Себто: “Ось тобі аксіома! Чекай наступних інструкцій, в яких я тобі скажу, якою саме мовою ти думаєш”. І зазвичай такі інструкції не баряться. Переважно, після тої “аксіоми”, наступною ж фразою ОДРАЗУ йде: “... а думаю я (ми/ більшість/ всі) такою-то мовою”.

Але як би ти відреагував, якби тобі свердлили мізки “ти думаєш такою-то мовою”? Звісно, посміявся б з того, може б і різкіше якось відреагував. А якщо сказати, що “рідна — якою думаєш”, і не даючи тобі навіть замислитися впарити “а думаєш ти такою-то, правда ж?” Ментальне шахраювання... Але хто про це встиг подумати?

Тож, для того, щоб не дати себе заплутати, поглянемо, що таке “рідне”.

Все рідне йде від поняття “Рід”. Тому ці слова і однокореневі. Теза, яку я заперечую тут, фактично говорить “рідне те, що модне, що розтиражоване”. Таким чином відводиться увага від поняття роду на користь пристосуванству, масі, “як усі, так і я”.

Рід — поняття з категорії Кров. Рід — не залежить від того, в яких штанцях зараз ходять, і яке радіо слухають. Рід — це батько твій, дід, прадід, прапрадід і так далі. Рід — це те, що поставило тебе в цьому часі як свого представника (адвоката, якщо хочеш).

Якщо твій предок нажив собі недоброї слави, значить, ти маєш вирівняти ім'я роду свого і захистити своїх нащадків від носіння ганебних плям. Якщо твої пращури в добрі славними стали, ти не смієш плямувати ім'я, яке пращури твої тобі зробили. Це є родова відповідальність. Це є родова честь. Це все міститься у понятті Рід.

А отже — не існує ускладнень! Ти українець, значить, твоя рідна мова — українська. Для Крові, для Роду не існує ніяких правок, поправок узловатих “що вважати рідною, коли рідною не хочеться вважати рідну”. Не діють тут ніякі викручування і пом'якшення. Коли ти на землі прадіда свого не вважаєш рідною мову свого прадіда — значить ти виродився (втратив ознаки Роду). Коли кажуть “стільки-то відсотків українців назвали своєю рідною мовою НЕ українську” — цей відсоток — відсоток дегенерації.

І можна верещати, піну піднімати, що мову вибирає кожен, як кому вигідніше, як кому простіше, як полегше. Але все одно від того НІЦ не зміниться. Для українця рідна — українська. Крапка!

Можна верещати, шукаючи (і обов'язково знаходячи) собі мільйон виправдань, звинувачуючи націоналістів у “ах якій” надмірній категоричності. А можна зробити себе кращим, можна згадати свого прадіда. Віддати йому шану тим, що раз і назавжди ствердиш: “я — гідний представник Роду”.


Джерело http://observer.sd.org.ua