В’їхавши на плечах махновців у Крим, ті ж більшовики винищили всю армію Нестора Махна.

Отримавши найпотужнішу водневу бомбу, винахідника запроторили у заслання, щоб не муляв очі.

Вигравши завдяки союзникам — США і Великобританії — війну у свого ідейного братана-соціаліста гітлерівської Німеччини, нинішня Росія — вже й не царська, і не комуністична — цілується з Німеччиною і оголошує своїми ворогами... США і Великобританію!

У це неможливо б повірити, але є документи. І згідно з цими документами, отруївши Гітлера спочатку соціалістичною ідеологією і виготовивши для нього на радянських заводах найсучаснішу зброю, техніку, соціалістична Росія (СССР) і соціалістична Німеччина (Третій рейх) у вересні 1939 року рушили назустріч один одному, задушивши при цьому ненароком Польщу і країни Балтії, які необачно «опинилися» поміж ними.

Перелякані уряди цих окупованих країн знайшли притулок у Великобританії, яка цим самим і оголошенням війни Німеччині накликала на себе жахливі бомбардування німецькою авіацією й ракетами. На оголошення війни ще й другому агресорові — Росії — в Англії вже не було сил.

Та перегризлися «союзнички» за здобич. Не минуло й двох років після спільних «парадів переможців», як на окупованих землях один із хижаків-«парадистів» вчепився в горлянку іншому: 22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина напала на сталінську Росію.

У хижаків так завжди. Цікава реакція людей. Гортаю двотомне видання МЗС СРСР «Советско-английские отношения во время Великой Отечественной войны 1941–1945» (М.: Политиздат, 1983): «Сегодня в 8 час. 30 мин. утра секретарь Идена (А. Іден — міністр закордонних справ Великобританії. — О. М.) позвонил в посольство и просил меня быть у Идена в час. З0 мин.» (Телеграма посла СРСР у Великобританії до Народного комісаріату іноземних справ СРСР 22. 06. 41. — Т. 1. — С. 45).

На цій зустрічі з представником СРСР цивілізована Англія побачила у вчорашньому агресорові жертву і негайно простягла руку допомоги, сама знемагаючи від нерівної сутички з могутньою Німеччиною: «Британское правительство готово оказать нам содействие во всем, в чем оно может, и просит лишь указать, что нам нужно... нужно только сообщить, что мы хотим, а Британское правительство постарается, поскольку это в его силах, — исполнить всякое наше желание».

Мало того, Англія доклала всіх зусиль, щоб переконати й США розглядати СРСР як жертву, а не як імперіаліста: «Война Германии с СССР не должна расхолодить США... реакция Америки должна быть более благоприятной для СССР и Англии, чем это имело бы место в других условиях» (т. 1. — С. 46). І їм це блискуче вдалося: «24 июня 1941 года президент США Рузвельт заявил на пресс-конференции, что Соединенные Штаты намерены предоставить России всю помощь, которую они могли бы оказать» (т. 1. — С. 514, п. 7).

А вже увечері 22.06.41 р. прем’єр-міністр Великобританії У. Черчілль, який ще вчора підкреслював: «За последние 25 лет не было более последовательного противника коммунизма, чем я» (т. 1. — С. 9–10), виступив по радіо: «Мы окажем России и русскому народу всю помощь, какую только сможем» (т. 1. — С. 9).

Нам — колишнім радянським людям — важко це зрозуміти, але у наших союзників слово не розходилося з ділом. Уже 16 серпня 1941 року було підписано угоду, за якою СРСР отримав від Великобританії 10 млн фунтів стерлінгів, а з жовтня 1941 року СРСР отримував від союзників 400 літаків і 500 танків щомісячно! А ще — зенітні й протитанкові гармати, олово, алюміній, свинець, інші види озброєнь і військових матеріалів. При цьому транспортували й доставляли їх союзники. Приміром, лише Великобританія від 22. 06. 41 до 30. 04. 44 відправила в СРСР 1,15 млн тонн озброєння, боєприпасів, стратегічної сировини, промислового обладнання і продовольства, у тому числі близько 3,5 тис. літаків (ще 2,5 тис. — США), понад 4,3 тис. танків, понад 5,2 тис. автомашин і бронетранспортерів, понад тисячу зенітних і протитанкових гармат, 12 мінних тральщиків тощо.

«Представитель США Гарриман... отметил, что на конференции США предоставили в распоряжение Советского правительства практически все то, в отношении чего были сделаны запросы советских воєнных и гражданских органов» (Внешняя политика Советского Союза в период Великой Отечественной войны. — М., 1946).

Все це дозволило озброїти, одягти, взути, нагодувати і беззбройну армію, і голодний народ (досі ветерани згадують дореволюційні «трьохлінєйкі», які їм видав Сталін одну на трьох, а бабусі — американські «ботінки», тканини і «тушонку»). Все це дало можливість у глибокому тилу налагодити виробництво вітчизняної техніки, амуніції.

7. 05. 45 Голова Раднаркому СРСР Й. Сталін прийняв дружину Прем’єр-міністра Великобританії, голову Британського комітету «Фонд допомоги Росії» Клементину Черчілль, а заступник Голови Президії Верховної Ради СРСР М. Швернік вручив їй орден Трудового Червоного Прапора за визначні заслуги в провадженні громадських заходів зі збору засобів у Великобританії для надання ще й медичної допомоги Червоній Армії.

І все це Англія надавала, одночасно ведучи серйозну війну: «Английские воздушные силы производят как днем, так и ночью большие налеты на все оккупированные Германией территории и на саму Германию в пределах досягаемости. Около 400 самолетов совершали вчера дневные налеты по ту сторону моря. В субботу вечером более 200 тяжелых бомбардировщиков совершили налет на германские города. Некоторые из них несли бомбы по три тонны весом, а прошлой ночью в операциях участвовало более 250 тяжелых бомбардировщиков... Мы надеемся таким путем заставить Гитлера вернуть часть своих военно-воздушных сил на запад и постепенно ослабить бремя, лежащее на Вашей стране... В операциях у норвежских берегов мы перехватили различные транспортные пароходы, направлявшиеся на север против Вашей страны» (послання прем’єр-міністра Великобританії голові Народних Комісарів СРСР від 8. 07. 41). «Далее Бивербрук (міністр постачання, лорд, голова делегації Англії. — О. М.) заявил, что Британское правительство готово принять все возможные меры для ослабления нажима немцев на СССР. В частности, в качестве «личного предложения» Бивербрук высказал мысль о том, что Англия могла бы не только еще усилить бомбежку Западной Германии и Северной Франции (что она в значительной степени уже делает сейчас), но также направить часть своего флота в район Мурманска и Пестамо для морских операций против немцев. Бивербрук говорил также о возможности крупных рейдов на северный французский берег, то есть временного захвата таких пунктов, как Шербур, Гавр и тому подобное». (Телеграма посла СРСР у Великобританії до Народного Комісаріату іноземних справ СРСР від 28. 07. 41).

Послання Прем’єр-міністра Великобританії голові Ради Народних Комісарів СРСР від 28. 07. 41: «Предстоящей зимой Германии придется испытать ужасную бомбардировку. Еще никто не испытал того, что им предстоит. Военно-морские операции... ныне осуществляются».

На цей час Англія вже не один рік вела широкомасштабні успішні бойові дії в Африці і на Сицилії проти німецьких та італійських армій, які привели до капітуляції Італії та оголошення нею війни Німеччині.

«Война идет на многих фронтах, и до того, как она окончится, могут возникнуть еще новые боевые фронты. Наши ресурсы, хотя и огромны, тем не менее они ограничены, и речь должна идти о том, где и когда эти ресурсы могут быть наилучшим образом использованы» (Послання Прем’єр-міністра Великобританії і Президента США Голові Ради Народних Комісарів СРСР від 15. 08. 41). Та тиранові Сталіну, який у мирний час мільйонами знищував свій народ, і «м’ясникові» (так звали його німецькі і союзні генерали) Жукову були незрозумілі перестороги щодо самовбивчого на той час так званого «другого фронту». Тому йому мусили ввічливо роз’яснити: «Вы должны иметь в виду, что более года мы вели борьбу совершенно одни (бо СРСР у цей час разом із Німеччиною загарбували все нові країни й території. — О. М.) и что, хотя наши ресурсы растут и отныне будут расти быстро, наши силы напряжены до крайности как в метрополии, так и на Среднем Востоке, на суше и в воздухе, а также что в связи с битвой за Атлантику, от исхода которой зависит наша жизнь, и в связи с проводкой всех наших конвоев, за которыми охотятся подводные лодки и самолеты «Фокке-Вульф», наши военно-морские силы, хотя они и велики, напряжены до крайнего предела» (Послання Прем’єр-міністра Великобританії Голові Ради Народних Комісарів СРСР від 21. 07. 41) (т. 1. — С. 89).

На це Молотов мусив відповісти, що «к прошлому лучше не возвращаться», бо «в настоящий момент вопрос об отношениях между Англией и СССР стоит по-иному» (Запис бесід Народного комісара іноземних справ СРСР з послом Великобританії в СРСР від 27. 06. 41) (т. 1. — С. 49).

Проте навіть у такій скруті у керівництва СРСР вистачало нахабства і цинізму ставити Великобританії умовою допомоги її СРСР... визнання західних кордонів СРСР станом на 22. 06. 41: «Советую направляющемуся в США Литвинову заявить Рузвельту в самой категорической форме, что Прибалтийские страны входят в состав СССР» (т. 1. — С. 518, п. 32). Це все одно, що визнати законними «кордони» Німеччини від Атлантичного океану на заході, Північного Льодовитого океану на півночі, Тунісу, Алжиру і ще пів-Африки на півдні, Польщі, Болгарії, Румунії, Угорщини, Чехословаччини на сході. Або ж визнання за Японією Британської Малайї, Індокитаю, Таїланду, Сінгапуру, Гуаму, Гонконгу, Філіппін, Гавайїв...

Нині щось схоже спостерігається у М’янмі, де подібний режим готовий допустити загибель сотень тисяч жертв стихії, але відмовляється прийняти міжнародну гуманітарну допомогу.

Однак радянське керівництво на той час мусило визнати уряд Польщі в еміграції і навіть укласти угоду із Сікорським (документи і матеріали з історії радянсько-польських відносин. — М., 1973. — Т. 7. — С. 198–199), однак замість трьохсот тисяч військовополонених поляків визнало лише двадцять тисяч. Решту на той час вже, напевно, було знищено (згадаймо Катинь). Приблизно так само відбувалося в питаннях відновлення Чехословаччини і Югославії. Довго не визнавав СРСР і генерала де Голля...

І все це мало місце у критичні місяці 1941 року, коли цілі беззбройні радянські армії потрапляли в німецький полон, коли німецька армія без жодного супротиву котилася на схід і вже підходила до Москви, коли Українська Повстанська Армія тільки-но формувалася, а Похідні групи ОУН сотнями гинули, організовуючи антигітлерівські підпілля по всій Україні. Коли лише окремі міста — Одеса, Київ — чудом опиралися по кілька тижнів вишколеній і нахабній гітлерівській солдатні, під чоботом якої лежало пів-Європи. Коли щоденні переговори з Англією і США починалися і закінчувалися благаннями: «Відкривайте другий фронт. Негайно, за будь-яку ціну!».

Але вже тоді Сталін випробовував нерви і реакцію своїх друзів-союзників «жартами» на зразок: «А не боится ли Англия, что русские сами победят Германию и скажут Англии, не хотим, мол, с вами иметь никакого дела?» (запис бесіди Голови Раднаркому СРСР з послом Великобританії в СРСР від 10. 07. 41. — Т. 1. — С. 78–79).

А наївний, інтелігентний англійський посол підтримав «жарт», бо був переконаний, що жодна із сторін — підписантів угоди — не може зробити нічого такого.

Як же змінилася риторика Кремля у 1944–1945 роках, коли спільні зусилля союзників подолали Німеччину, коли радянські війська «помилково» впритул розстріляли американських союзників, коли Сталін брутально потоптав Кримську конференцію і самочинно насаджував уряди окупованим совєтами країнам Східної Європи, коли в Тегерані на прохання США і Великобританії відкрити «другий фронт» проти Японії радянська делегація погодилася зробити це лише після поразки Німеччини, щоб кинути на схід всю армію і мати з того зиск, а не ділити перемогу на трьох.

І як це відрізняється від виступу Сталіна по радіо 3. 07. 44: «...историческое выступление премьера Великобритании Черчилля о помощи Советскому Союзу и декларации правительства США о готовности оказать помощь нашей стране... могут вызвать лишь чувство благодарности в сердцах народов Советского Союза...» (т. 2. — С. 63). Або в посланні 16. 11. 44: «Уверен, что крепнущий союз наших стран послужит на благо делу победы над общим врагом и делу прочного мира во всем мире» (переписка ПредСовмина СССР... — Т. 1. — С. 321).

Та дивуватися не доводиться. «Умом Россию не понять», — констатував поет. А імператор Бісмарк застерігав весь світ від будь-яких угод чи бодай контактів із Росією.

Позавчора більшовики породили в Німеччині єдинокровного брата — націонал-соціалізм. Вчора з ним перегризлися, і це коштувало світові десятків мільйонів жертв. Спільно з Англією і США подолали Німеччину, яка різала, вішала, палила й стріляла, морила в газових камерах і палила в крематоріях наших людей. Сьогодні Росія товаришує з Німеччиною і спільно виступає проти України, яка стала головною жертвою політичного авантюризму Кремля і яка врятувала Москву, відтягнувши діями УПА ще у 1942 році десятки дивізій зі сходу. Сьогодні Росія головним ворогом бачить США, які рятували її не раз від голодної смерти. Сьогодні Росія лякає Україну НАТО, сама йдучи туди наввипередки, відчуваючи недружній подих Китаю у потилицю.

І прикро стає за українських керманичів, які не читають не лише німецького Бісмарка, а й українського Донцова, шукаючи в Росії гаранта своєї цілісности й незалежности і роззброюючись, як роздягається перед ґвалтівником наївна дівчина, сподіваючись на його людяність.

І лячно стає, бо ніяких активних дій з боку керівництва України для входження до європейської системи колективної безпеки НАТО, крім гучних заяв, не спостерігається.

На відміну від Росії, яка говорить — і робить. Демонстрація м’язів після антиукраїнських заяв чільників Росії, антиукраїнський психоз у російських ЗМІ яскраво свідчать про це.

І моторошно стає від сліпоти і недолугости відповідальних за безпеку України органів, які нічого не роблять для нейтралізації антиукраїнських проросійських сил в Україні, які отримують від України пенсії й пільги і вірно служать Росії... проти України.

Розраховуємо на вірність і вдячність Росії?

«Щас!» — каже нам Росія...

Олександр МАЛИЦЬКИЙ

"Українське Слово"