Шлях до визначеного місця проведення вишколу був нелегким: гостре каміння різало в ноги, а дорога змійкою піднімалась вздовж стрімких пагорбів все вище і вище, до вершин. Під важкими наплічниками, але з посмішкою на обличчі всі таборовики долали труднощі і віддавали честь і славу загиблим воякам ОУН-УПА, які неодноразово вели бої на цих землях. Тут, серед диких хащів старих смерекових і букових лісів, в заростях чагарників панує незборимий дух братерства, хоробрості і волі – не підкореної, не знищеної, а «живої» і незборимої.
Вишкіл «Повстанська стежа» поєднав у собі найрізноманітніші аспекти фізичного і духовного виховання: розучування українських патріотичних пісень, Декалогу націоналіста, цікавих ігор, тренінгів, гутірки з ідеології українського націоналізму, нічні «алярми», тренування по самообороні та ін. Апогеєм вишколу стала мандрівка гірськими хребтами до легендарного лісового бука, на якому частенько любив сидіти Тарас Чупринка і споглядати довкола, милуватись красою рідного краю, саме віну у свій час таборував на цій Богом даній землі із куренем «Лісові чорти». А пізніше «таборова експедиція» завітала до колиби (стаї) старого ватажка (депутата) вівчарів корінного гуцула Петра, який гостинно почастував усіх молочними гуцульськими смаковинками… А вночі, як лише перші темні сутінки пригорнули землю до своїх обіймів, заіскрилось над просторами величезне багаття. На нічній ватрі відбулась урочиста посвята в гуцули, а також весела сценічна інтерпретація гуцульського весілля. Довкола лунав веселий сміх, вигуки, а справжня гуцульська говірка з того часу стала невід’ємною складовою спілкування.
Дружня атмосфера запанувала на таборі. І, не зважаючи на проливні дощі, що лились на протязі всього вишколу, юнаки і юнки пронесли крізь всі дні виколювання витримку і впертість до досягнення поставленої мети. А таємничі нічні ватри з піснями та веселими іграми було чутно аж по низинах Космача.
Коли ранкова прохолода, оповита сивим туманом, обіймала гірські вершини і опускалась на холодну землю, коли останні жаринки від багаття «цілували» новий день своїм теплом, прокидалось все довкола… В цей час із щирою молитвою до Господа Бога приходило в душі таборовиків нове життя…
Та дні таборування пробігли непомітно. Прийшов час прощання. І знову дорога кличе. Час повертатись додому. А шлях знову готує нові труднощі. Період проливних дощів зробив своє: майже всі сполучні мости з Космача до сусідніх сіл були зруйновані повністю або ж частково пошкоджені, дороги розмиті. Проте і це не зупинило юного, вже вишколеного, юнацтва. Промоклі «до ниточки», вони вперто долали перешкоди на своїй дорозі, переходили обривистими стежками стрімких вершин, де довкола чигала небезпека, а крім того несли із собою важке мокре таборове спорядження та кухонний реманент. І хоч було важко, та посмішка знову не зникала з обличь, адже поруч було плече друга, панував дух братерства. «Повстанська стежа» стала не просто вишколом, а справжнім випробовуванням на виживання, витримку у важких польових умовах, як це було за часів повстанського руху. Ніхто не впав, не зупинився, не заплакав. Всі гордо дійшли до мети і з гідністю урочисто завершили вишкіл на подвір’ї Народного дому в с. Стопчатів.
Попереду – життєві будні. Але в пам’яті і серці назавжди залишаться спогади про красу рідних Карпат, час таборування та добрих друзів. І хай час біжить нестримно і шалено, хай відкриває нові дороги – допоки у грудях відчуватимем стукотіння серця, допоки по жилах тектиме кров, до останнього подиху – ми обіцяємо бути вірними рідній землі і захищати її від жорстоких обіймів зла.
«Змагатимем до поширення сили і слави, багатства і простору української Нації!»
«…Погасло багаття, горіли ще мрії,
Закінчила лет заворожена ніч,
Далеко у горах горіли обрії
Воскресній зірниці устріч…»



Повідомила Заграва