Наведемо лише деякі політичні "догми" Агафангела із того "доклада". Як пише інформаційна агенція " Новоросія" (?!), підсумковим висновком тієї конференції був "призыв к России осмыслить себя в логике мессианского государства".

Митрополит у своєму виступі зокрема сказав: "Настало время решительного и окончательного выбора. Страшная опасность стоит теперь перед лицом не только Украины, но и всей православной восточнославянской цивилизации. Отрыв Украины от братской православной Росии означает окончательное исчезновение России как великого государства, как охранительницы Православия во всем мире". Далі, згадавши "августейших особ Росийского Императорского дома Романовых", орденоносний митрополит заявив, що він "решительно поддерживает придание русскому языку статуса регионального в Одесской области и считает необходимым проведение референдума о придании русскому языку статуса второго государственного на всей територии Украины". Куди хилить Агафангел - ясніше ясного.

Проте митрополит дечого не доказав, а з деяких питань сказав неправду. Спробуємо доповнити.

По-перше, щодо культури "руского Божія народа". Прослідкуймо історію культурної місії того "народа-богоносца" упродовж віків:

у XIX столітті Росія слушно заслужила "почесне" звання жандарма Європи; 1775 року добровільно допомогла Польщі придушити повстання в Україні під проводом Гонти і Залізняка; 1831 та 1863 років криваво розгромила польські національні повстання, вирізавши 30 тисяч жителів Варшави; 1848 року російські війська допомогли Австрії придушити "Весну народів"; 1849 року російські війська розгромили Краківську республіку; 1917-22 роки - Росія радянська втопила у крові визвольні змагання поневолених імперією народів і створила найбільш криваву диктатуру у світі - більшовизм, поневоливши власний народ; 1953 року Росія криваво розправилася з виступом робітників Східного Берліна; 1956 року Росія придушила Мадярську мирну революцію; 1968 року Росія в крові втопила мирну революцію в Чехословаччині; 1979 року - збройна інтервенція в Афганістані.

Згадуємо про це тому, що Російська Православна Церква ніколи не виступала проти кривавих завоювань Москви - ні за царату, ні за генсекретаріату, ні тепер ніколи не ставала на захист прав народів і людини. Натомість завжди підтримувала всі агресії чинної в Росії влади.

Представники "народа-богоносца", члени помісного собору РПЦ, в листі до генсека КПРС М. Горбачова писали, що усвідомлюють устремління здійснити ідеї, проголошені "Великою Жовтневою соціалістичною революцією". Отже, цим РПЦ фактично взяла на себе відповідальність і за всі криваві біди, скоєні та спричинені тією революцією.

Іван НЕВІДОМИЙ

"Нація І Держава"