для друку  створити pdf-документ з цієї новини 
Ганебні пертурбації, виснажливі взаємопоборювання політиків утомили українців
18.09.08
політика, політиканство, чиновник, верховна рада, Одещина, Одеса, Україна, влада, президент, парламентНинішні вкрай ганебні для українського політикуму пертурбації (маю на увазі внутрішньокоаліційні сварки й заяви про розпад «демократичної більшости» у ВР) вкотре дарували нагоду переконатися в помилковості тези, згідно з якою керування «політичною доцільністю» є однією з форм вирішення викликів часу. Замість послідовного й принципового впровадження в життя тривалий час сатанізованої національної ідеї, нинішні політики й політикани від самих початків постання України як держави завзято ділили міністерські портфелі й крісла керівників депутатських фракцій. Наслідки таких «політичних угод та домовленостей» вкрай трагічні для всього українства. Під загрозою існування опинилась найбільша за розмірами європейська держава. Розпад неприродної й нелогічної від самих початків свого постання так званої «демократичної коаліції» (навіть попри те, що такою насправді вона ніколи і не була) виявився черговим ляпасом усім свідомим власного призначення і не байдужим до долі Батьківщини. Боляче і прикро, але вже звично.
Зайвими й недоречними є пошуки винних і зрадників. Владна верхівка (виконавча влада) мало не щодня демонструвала цинічну зневагу й ігнорацію чинних законів, постанов і вимог, а парламентарії у бійках і штовханині біля трибуни відпрацьовували «фракційні гонорари, аванси й прогресивки». Замість поборення зазіхань зовнішніх супротивників і посталих за їхньої підтримки деструктивних за своєю суттю й діяльністю внутрішніх шкідників Кабінет Міністрів і апарат Секретаріату Президента змагалися за отримання якомога ширших владних повноважень. Не полінуюсь повторити ще раз: наслідки, справді, трагічні.

Криза «демократичної коаліції» не була чимось неочікуваним і незрозумілим. Проте вона в черговий раз унаочнила те, що між народом, який здійснював Помаранчеву революцію, і тими, хто узурпував право називати себе її чільниками, пролягає широка і бездонна прірва. Поза сумнівом, з-поміж усіх нинішніх мешканців політичного Олімпу Ющенко був (та й залишається) єдиним, хто намагався впроваджувати в побут окремі елементи національної ідеї. Хоча окремого дослідження заслуговують причина таких дій і розмір щирости, але це — інша розмова. Саме щирою або й показовою закоханістю в українську культуру й минувшину і пояснюється певна прихильність до нього представників патріотично налаштованих середовищ. Проте всі кроки, скеровані ним на визнання Голодомору 1932–1933 рр. актом цілеспрямованого геноциду й винародовлення та визнання УПА потугою, що воювала за незалежність, нівелювалися непослідовністю, заграванням з відвертими українофобами (пошуком компромісів та посиланням на Конституцію, згідно з якою він є Президентом всіх громадян України) та неспроможністю захистити покривджених посадовцями співвітчизників. Для більшости такі дії (так само, як і бездіяльність) стали свідченням і виправданням його слабкости й недовіри патріотам. Справедливе обурення в представників патріотичних середовищ викликали дії Президента, спрямовані на дистанціювання від націоналістичних середовищ. На догоду новопосталим магнатам (колишнім компартійним і комсомольським функціонерам) до списку НУ в часі виборів до ВР не потрапили авторитетні представники націоналістичних сил, паралельно здійснювались сатанізація й замовчування позитивних фактів у нинішній діяльності ОУН та інших рухів і партій національно-патріотичного спрямування. Прикриваючись жупелом «боротьби з расизмом і ксенофобією», ув’язнювали за фальшивими звинуваченнями активістів молодечих патріотичних середовищ. Ані Президент, ані його оточення так і не виконали взяте на себе зобов’язання забезпечити бандитів тюремними нарами. Та, як відомо, безкарність множить зло. Тому фальсифікатори президентських виборів 2004–2005 рр. нині отримують державні нагороди. Не пасуть задніх у цій справі й хамовиті діячі в царині естрадно-видовищного шоу-бізнесу. Споглядаючи на таку відверту зневагу до всього українського, патріотично налаштований загал зневірився в нинішньому Президентові і залишив його наодинці з новопосталою камарильєю.

Поза сумнівом, нинішній спалах відвертого протистояння між Президентом і Прем’єром був наслідком довготліючої підкилимної боротьби їхнього оточення. Чого варта лишень «виплата втрачених заощаджень Ощадбанку СССР». За привласнені (точніше, нахабним чином вкрадені) Москвою гроші розплачувалися самі потерпілі та їхні нащадки. На голоси економістів, котрі застерігали від такого швидкого введення в обіг великої суми готівки, ніхто не зважав. Не виправдана жодними моральними, економічними й політичними міркуваннями виплата насправді була черговим кроком до збільшення власної популярности. Прикро, проте численному й штучно зденаціоналізованому плебсові такі подачки до вподоби.

Нинішні конфлікти між різноманітними гілками влади та галасливими (проте позбавленими чіткої ідеології) політичними партіями дарували цілий океан надій та сподівань безпринципним заробітчанам на довколаполітичних перипетіях. До Києва вже почали з’їжджатися мало не з усієї України шукачі легкої наживи. За участь у мітингах і пікетах та вивішування й розповсюдження листівок нині заведено платити. Ідеалістів тут не шанують.

Попри те, відвертий зудар між Президентом та Прем’єром дарував чергову нагоду переконатися в потребі витворення, нарешті, єдиного фронту націоналістичних та патріотичних середовищ. Покладатися на «прозріння й розуміння», як і загравати з окремими політико-фінансовими середовищами або й самими політиками, — згубно й недоречно. Україні потрібна політична потуга, котра б принципово й послідовно обстоювала потреби українського народу. Нинішні сварки й розпади (попри всю трагічну їхню суть) є насправді скороминучим (хоча й ганебним та болючим) рядочком (навіть не сторінкою) у новітній історії України. Коаліції, партії та політики, так само, як і їхні забаганки та амбіції, — явища дочасні. Найближчим часом вони підуть у небуття, чільники та активісти знову розбіжаться по взаємопоборюючих партіях і блоках, а їхні такі бучні й гучні (з погляду сьогодення) заяви та петиції викликатимуть нерозуміння, осуд і навіть огиду в нащадків. Суєта затягує необачних цупко й надовго. Але чи варто віддаватися в її згубні для душі і нації обійми?..

Олесь ВАХНІЙ

"Українське Слово"
Закладки: 


Ви повинні увійти, щоб відправляти коментарі на цьому сайті, або увійдіть, або - якщо ви ще не зареєстровані - натисніть тут, щоб зареєструватись
No connect
Портал Українців Одещини
Увага! При копіюванні матеріалів, посилання на Портал обов`язкове.
Адміністрація порталу може не розділяти думку авторів і не несе відповідальності за авторські матеріали.