У кожній події, як відомо, є пролог, основна частина та епілог, або наслідки, за якими можна пояснити те, що відбувається. Розглянемо, що саме відбувалося в українсько-московських стосунках у XVII-XVIII ст.

У 1682 році в Московському царстві до влади приходить десятилітній цар - Петро І, а в Україні у 1687 році гетьманом було обрано Івана Мазепу.

За наказами московського царя козаки постійно використовувалися у численних війнах, які вела Московія, на будівництвах фортець і каналів, що супроводжувалося величезними людськими втратами.

У 1700 році Петро І розпочав Північну війну зі Швецією. Московська армія зазнавала поразку за поразкою. У той самий час козацькі полки Івана Мазепи досягали значних успіхів. "...Апостол Данило, полковник миргородський, розбив шведського генерала Шліппенбаха, ... в 1702 році удачно бився під Биховим стародубський полковник Миклащевський ..., потім запорожці взяли Нарву, а чернігівський полковник Юхим Лизогуб захопив Орішок". Але ця війна завдавала значних ударів козацько-старшинському корпусу, що було особливо відчутним під час битви 1706 року під Несвіяжем, у якій була майже повністю знищена бойова старшина двох полків: Стародубського й Переяславського. Загинули полковники Михайло Миклашевський та Іван Мирович, зять Миклашевського Андрій Гамалія, сотник Тарас Григорович (Гаврилович); із стародубців потрапили до полону старшини Ромодановський, Чорнолузький, Турчевський, Тимошенко та інші.

У цей час в Україні, кров'ю синів якої розширювалися межі Московського царства, "Москва насильничала, мов п'яна". "Історичні документи тих часів - то якась безконечна хартія всякого свавілля, жорстокості і попрання всіх Божих і людських прав. Тих випадків сотні, тисячі - і то тільки занотованих в актах. А скільки того пропало, перетерпілося і зосталося навіки невідомим?". На Чернігівщині московити "хати відчиняли, шуби і одежу забирали, гусей, курей різали... Ганялися за людьми й кололи їх шаблями". І все це діялось у "мирний" час!" Жаль нам вас, як людей військових, пропадете ви скоро, коли будете держатись того народу московського", - говорив ханський візир козацькому послові.

Щоб ослабити Україну, козаків вигубляли безкінечними, часто бездарними й безглуздими походами, а селянські господарства руйнували розбоєм і поборами. В українських містах розміщувалися московські війська, які забезпечувалися їжею, конями, зброєю, припасами виключно за рахунок місцевого українського населення. Українським купцям було заборонено вести торгівлю з Європою через західний кордон України, а дозволялося лише через Архангельськ, тобто, наприклад, щоб із Житомира продати хліб у Німеччину, потрібно було його везти в Архангельськ, вантажити на кораблі і перевозити до Німеччини. Яка ж була після цього комерційна вигода і якою б мала бути ціна на цей хліб?

До 1707 року з заходу і півдня Московію оточували землі козацьких держав - Гетьманщина в Україні зі столицею в місті Батурині, Запорозьке Військо Низове (Чортомлицька Січ - поблизу сучасного села Капулівка Нікопольського району Дніпропетровської области), Велике Військо Донське зі столицею в місті Черкаську.

В українській історії сьогодні вже багато написано про запорозьких козаків та козаків Гетьманщини, але ми мало знаємо про історичну долю наших сусідів - донських козаків. В "Казачьем словаре-справочнике" (т. 2, Калифорния, США, 1968 г.) читаємо, що самостійна річкова держава Велике військо Донське остаточно сформувалася по річці Дон у першій половині XVI століття. Вона була заснована азовськими та білгородськими козаками, а потім масово поповнювалася козаками з окраїн Московщини та Великого Князівства Литовського. З християнською Москвою донські козаки встановили стосунки взаємної підтримки. Таке становище задовольняло населення донської землі і зовсім було не до душі московським правителям.

Масовий відхід козаків з Московщини порушував звичний уклад у державі, але московити нічим не могли цьому завадити. У той час встановилося як закон правило: з Дону видачі немає.

Низка причин змушувала московських правителів (до Петра І) рахуватися з цими обставинами. Їм доводилося примирятися з наявністю цих самостійних союзників-федератів - трьох козацьких держав, визнавати їхні права та звичаї, тішити їхнє самолюбство, з честю, на рівні з іноземцями, приймати їхніх послів, і навіть висилати їм більш-менш регулярно дари. А за такі "блага" козацькі республіки захищали Московію від нападів татар та турків.

На початку XVIII століття землі донських козаків поступово оточувалися московською оборонною лінією від Астрахані до Бахмута, а згодом, зайнявши Азов і збудувавши Таганрог, Москва замкнула повне оточення козаків, при цьому це було досягнуто завдяки перемогам самих же козаків.

Петро І почав виношувати плани знищення Запорозької Січі, повної ліквідації автономії Гетьманщини та Великого Війська Донського, "а якщо б люди противились, то перегнати їх за Волгу, а Україну своїми людьми осадити". Він показав, що не збирається рахуватися ні з козацькими правами, ні з козацькими традиціями та звичаями, ні з угодами своїх предків, які були раніше укладені між козаками і московськими царями.

Першими відчули всю сутність московського царя донські козаки. У 1707 році цар послав на Дон військо на чолі з князем Юрієм Долгоруким з дорученням виловити всіх "новоприходцев", які не прожили там 20 років, з тим, щоб відправити їх на старі місця та по новобудовах.

Донські козаки, дотримуючись старих угод, які були укладені між ними та московськими царями, не стали відкрито протистояти такій грубій агресії.

Військовий отаман Лук'ян Максимов дозволив Долгорукому пройти містечками для розшуку підданих московського царя, але впевнені в "своих силах и сам князь, и его подчиненные стали наводить здесь новые московские порядки. В письме на Кубань казаки жаловались пребывавшим там своим старообрядцам: "стали было бороды и усы брить, так и веру христианскую переменять... И так он, князь со старшинами, для розыску и высылки русских людей поехали по Дону и по всем рекам послали от себя начальных людей, а сам он князь с нашим старшиною, с Ефремом Петровым сотоварищи, многолюдством поехали по Северному Донцу, по городкам, и они, князь со старшинами, будучи в городках и многих старожилых казаков кнутом били, губы и носы резали и младенцев по деревьям вешали, и многие станицы огнем вижгли, также женска полу и девичья брали к себе для блудного помышления на постели, и часовни все со святыней выжгли".

Такі дії московитів призвели до повстання козаків на Дону, які восени 1707 року розбили московські загони і вбили князя Юрія Долгорукого. Весною 1708 року на допомогу донським козакам прийшло 1,5 тисячі запорожців. Але московський цар підготувався до цієї війни заздалегідь: маючи великі військові сили, користуючись відсутністю більшої частини козацьких військ в Україні, які у цей час були задіяні в боях на півночі Московщини та на будівництві Петербурга, розпочав рішучий наступ на донських козаків, розбив сили повстанців на чолі з отаманом К.Булавіним і ліквідував автономію козацької держави.

Зважаючи на тяжку ситуацію в своїй державі та передбачаючи, що така сама доля чекає і Гетьманщину, Іван Мазепа у жовтні 1708 року підписує угоду зі шведським королем Карлом XII про спільні бойові дії проти Московського царства, намагаючись вирватися із прірви, в яку затягувала Україну Москва.

Але це не врятувало Україну. Петро І оголошує І.Мазепу зрадником і розпочинає наступ на Україну. 2 листопада 1708 року його війська руйнують Батурин, а 6 листопада у Глухові виголошується анафема Івану Мазепі.

Для недопущення участи у цій війні запорожців Петро І направив у Запорозьку Січ своїх послів з великою сумою грошей, але запорожці, добре усвідомлюючи всю критичність ситуації, все ж таки відкидають пропозицію московського царя і виступають на підтримку Мазепи у його національно-визвольних устремліннях. Кошовий отаман Запорозької Січі Кость Гордієнко, обраний на цю посаду у січні 1709 року, закликав козаків до боротьби проти московитів.

Розлючений цар, користуючись нагодою, коли запорозьке козацьке військо на чолі з Гордієнком вийшло з Січі для об'єднання з козацькими полками І. Мазепи, видає наказ на знищення Січі.

На Січі залишалося тоді лише 300 козаків-охоронців. Царське військо на чолі з полковником Яковлєвим 18 травня 1709 року захопило і знищило Чортомлицьку Січ. Після захоплення Січі московити "...товариству нашому голови обдирали, шиї на плечах рубали, вішали й інші тиранські смерті завдавали, яких і в поганстві за стародавніх мучителів не водилося, - не тільки тих, хто з товариства, а й з домовин мертвих ченців відкопували, голови їм відтинали, шкіру здирали й вішали", - писав самовидець, кошовий Стефаненко.

Московити розпочали страшний терор по всій Україні. "Україна залита кров'ю, зруйнована грабунками й виявляє скрізь страшну картину варварства переможців", - доповідав у 1709 році у Париж французький посол.

Закінчивши розгром козацьких військ і підкоривши їхні землі Московському царству, Петро І у 1721 році оголошує про створення імперії під назвою "Росія". Підставою для цього могло стати включення до складу Московського царства земель колишньої Київської Русі.

В "Советской исторической энциклопедии", том. 12 на сторінках 142 і 210 читаємо:

- "Российская империя - официальное наименование российского феодально-абсолютистского государства, установленное после победы России в Северной войне 1700-21 в связи с принятием Петром І в 1721 титула императора и существовавшее до Февральской буржуазно-демократической революции 1917 (до отречения Николая II от престола 2 (15) марта 1917)";

- "Россия - название, обозначающее страну и государство, населенное русским народом; в политическом отношении до Великой Октябрьской социалистической революции 1917 означало, как и названия "Российское государство", "Российская империя", всю совокупность территорий, входящих в состав государства и населенных как русскими, так и нерусскими народами".

Оце і є епілог описаних у цьому короткому аналізі історичних подій, які відбулися в українсько-російській історії у період з 1682 до 1721 року, а наслідком стало створення Російської імперії, яка постала на численних людських жертвах, і головне, українського козацького народу. Імперія, яка народилася таким чином, і надалі потребує постійних жертв, і вона їх має. Сторінки історії ХVIII-ХХ ст. рясніють підтвердженнями.

Українці повинні знати та усвідомити ці сторінки, свою трагічну історію, щоб не допустити поглинання України новою імперією.

Анатолій ГРИВА

("Нація І Держава")