У Святому Писанні розповідається, як славний Неємія, що багато дбав про відродження свого народу, суворо наказував не забувати своєї рідної мови, бо знав її силу й значення для збереження окремішности народу. Після Вавилонського полону юдеї дуже єдналися зі своїми сусідами, “і тому сини їхні наполовину говорять азотською, або мовою інших народів, і не вміють говорити юдейською”. Це розлютило Неємію, про що він розповідає: “Я зробив за це догану і проклинав їх, і деяких з чоловіків бив, рвав на них волосся і заклинав їх Богом” (Неєм. 13, 24-25). Це й до тебе, український народе у розсіянні, оце святе слово!

Христос говорив Своєю рідною арамейською мовою. І в останню хвилину, віддаючи Свого духа Отцеві, Христос скрикнув на Хресті вірша з Псалтиря (22, 2) таки Своєю рідною мовою: “Ілі, Ілі! Лама савахфані?” (Мф. 27, 46; Мр. 15, 34), цебто: “Боже мій, Боже мій! Нащо мене Ти покинув?” І кожна людина, які б мови вона не знала, в останню хвилину, залишаючи цей зрадливий світ, прокаже останнє слово таки своєю наймилішою мовою – мовою рідною...

Апостоли так само говорили своєю рідною арамейською мовою, а святий апостол Петро говорив навіть із галилейською вимовою. Так, коли Петро під час суду над Христом був на подвір’ї Кайяфи, то присутні казали йому: “ Справді і ти з них, бо і мова твоя викриває тебе” (Мф. 26, 73; пор. Мр. 14, 70; Лк. 22, 59).

Хто цурається української мови, той цурається й українського народу
Не цураймося ж і ми своєї рідної мови української, як не цурався Своєї рідної мови Христос, як не цурались її й апостоли. Цуратися рідної мови – цуратися рідного народу, а цуратися народу – то кидати свою Віру та Церкву! Хто свою рідну мову забуває, той у серці Бога не має! Зрадник рідної материнської української мови – то зрадник батьківської Православної Віри та Церкви, який щастя й долі не матиме поміж людьми!..

Особливо тяжка й дошкульна зрада рідній мові там, де народ живе серед іншого народу, на чужині. Хто тут зраджує й кидає свою рідну українську мову та переходить на чужу, той легко зрадить і батьківській Православній Вірі, і Православній Церкві, і вкінці стане безвірним і бездушним перекидьком. Хай Господь береже всіх від такого!

Отож, бережімо й любімо свою українську мову! Любімо її в усьому: у книжці, у пісні, у розмові. Ніколи не цураймося своєї рідної мови, де б то не було: чи в себе вдома, чи серед чужих! І не вільно ніде ховатися з рідною мовою, заступаючи її без потреби іншою. Рідна мова – то душа народу, і хто цурається її – той душі своєї цурається!

Українська мова близька й мила кожному українцеві, і тільки людина з порожнім серцем не чує її материнського тепла та небесної краси. Рідна українська мова гріє нашу душу божественним огнем, вона лунає для нас небесними звуками. Ось тому-то рідна мова називається мовою материнською: це та мова, якою рідна мати співала над нашою колискою наші найперші пісні, що бренять нам ангельськими звуками, звуками, яких ми ніколи в житті не забуваємо й не забудемо.

Ці небесні звуки рідної української мови завжди бренять нам ціле життя неземною музикою, скрашуючи нам наше сіре життя й нагадуючи про небесне. І як любимо ми свою рідну матір, так само ми повинні любити й свою українську мову, і не тільки любити, але й шанувати та берегти її.

Блаженна людина, яка рідну мову свою береже та шанує! І жодна інша мова не звучить нам краще, як своя українська!

Українська молодь в розсіянні помітно забуває свою мову, і тим стає на дорогу винародовлення. Це загрозливий стан, і до його направи мусять негайно й одностайно стати в першу чергу родина та Церква, а далі все об'єднане громадянство й уся преса. У добрій національній освіті нашої молоді – наше світле майбутнє, а в її винародовленні – наше смеркання... Це загроза значно більша, ніж її уявляють, а тому кличу до всієї української молоді: коли ти забуваєш мову батьків своїх, мову українську, тим у саме серце раниш свій рідний український народ!