У комуністів усі святкування – Першого травня, Дня Перемоги, 7 листопада проходять під одними й тими самим гаслами, з однаковими портретами, прапорцями. Усе з тим же духом нафталіну... Ніякої креативності чи оригінальності.

Бачу літню комуністку з плакатом, на якому зображено чоловіка без штанів, але з парасолькою з написом «НАТО»

– Що означає ваш плакат?

– Це дуже красномовний плакат. Ми вже залишилися без штанів. У цьому винна наша влада, бо вона хоче парасольку НАТО.

– Ви прийшли святкувати 7 листопада, до чого тут НАТО?

– Добре, у мене на такий випадок є інші плакати…

Бабця витягує портрети Сталіна і Леніна.

Що візьмеш від людей, чия молодість губиться десь у далеких 50-х. Я намагалася знайти когось, хто міг би спокійно, без істерик мені розповісти про свою любов до Свята Жовтня. Але марно.

Ось чоловік з червоною зіркою на шапці...

– Що для вас означає червона зірка сьогодні? – запитую в нього.

– Це майбутнє планети, – не моргнувши оком, відповідає він.

– Як на мене, це вже минуле…

– Ні, ні! Ви відстаєте від життя. Значно відстаєте. Якось був у Ленінграді, і на мене кинувся неонацист… Здається, він був з України…

Йду далі, бо не знаю, як таку розмову підтримувати. Принесли труну з написом «Гроб буржуям». Чую вигук:

– Та його треба живого в гріб закопати…

– Кого треба закопати? – уточнюю у чоловіка, що представився Валентином Івановим:

– Як кого! Ющенка! Бо він злодій. Він розікрав банк «Україна». На нього була заведена кримінальна справа по цьому банку. Потім він дав Плющеві хабара…

– Звідки у вас такі дані?

– А це була публікація перед виборами... Я б у це не повірив, але була ще одна публікація, де йшлося про те, що він перевів гроші з банку «Україна» в Росію, на зміцнення економіки Росії... Потім ці гроші були переведені в банк у Нью-Йорк. Я б у це теж не повірив, але є книжка Світлани Зоріної (заступниці Леоніда Черновецького), де вона пише, що авторами замовних убивств на Україні є Павло Лазаренко, Вадим Рабинович і Віктор Ющенко… Після цього я подумав, а хто ж убив Вадима Гетьмана, Кравченка, Кирпу, банкіра Ляха?..

– І хто ж їх убив?

– А всі вони були противниками Ющенка! Але це ще не всі аргументи… Симоненко сказав, що Ющенко злочинець. І всі мої слова відповідають тому, що сказав Симоненко.

– «Закопати живцем»… Не можна ж людині такого бажати…

– Якби в нього було хоч трохи совісті, він би сам наклав на себе руки.

Біля гробу стоїть парубок, його звати Іларіон, йому 19 років. Мені стало цікаво – а що сьогодні святкує він.

– 7 листопада – це світле свято… Але Ющенко перешкоджає тому, щоб люди розвивалися, пам’ятали свою історію. Це з його подачки переписуються підручники, учнів змушують учити те, чого не було…

Цей словесний потік далі слухати не можу, бо Іларіон так захопився, що забув витерти соплі (у нього був нежить).

Усі традиційні святкування комуністів не обходяться без «віруючих». Чую, бабу Параску лають:

– Та Параска Шухевича захищала, такого бандита, як сама. Наші батьки кров пролляли і ми ляжемо кістьми, але родіну не здамо!

– То ви сюди протестувати проти Параски вийшли? – запитую.

– Нєт, радость моя, ми вийшли проти помаранчевих, аби вони покаялися.

Якийсь чолов’яга цікавиться, чому не видно портретів Януковича і Симоненка. Жінки відчули провокаційний дух запитання і почали лаятися...

– Киш, бандеро, од нас!

– Сьогодні 7 листопада – до чого тут церква, яку більшовики завжди принижували?

– Як до чого?! Ми є Русь, слов’яни... Це страна православна, і комуністи православні. Ми без комуністів – ніхто!

Підходить жіночка, зауважує «віруючим», що потрібно розмовляти спокійно, навіщо агресія.

– Ми так кричимо, аби чули всі. Бо вони вже нас замучили, стільки вже церков від нас забрали.

– Хто забрав?

– Бандери забрали! Симоненко і Янукович – це наша родіна свята! Во ім’я отця, і сина і святаго духа. Амінь! Комуністи всі православні. Ми є мать городов святої Русі, і звідси пішла Большая Русь і Малая русь. Ми скоро з’єднаємося. Матір божа нам у цьому поможе. Комуністи – наші защитники.

Святкувальники готуються до урочистої ходи – кожен прищеплює собі червоний бантик з маленьким портретом Леніна.

Один чоловік обурився журналістами

– Преса – це буржуазна сволоч. Ось так і передай своїм господарям. Вони пропагандони оранжеві, – звертається до мене, у самого під рукою газета “За трудовую Россию”.

– Ви ж самі тримаєте газету, правда, російську...

– Бо ж вони наші брати! 90 відсотків наших братів там, а не в вашій буржуазній Україні! Ми думаємо про них, бо вони про нас думають. Ми не служитимемо долару… Коли розгромили Радянський Союз, то стала актуальна бандеровщина, НАТО, капіталізм, у всіх його жахливих проявах… Передайте замовникам вашої інформації, що вони будуть тричі прокляті. Смерть їм, смерть буржуазії. Да здраствуєт Ленін і Сталін.

– Може, уже пора йти вперед, а не оглядатися на Леніна-Сталіна?

– Пролетарська революція, соціалізм – це і є вперед. Ми сьогодні повернулися на сто років назад: до панів, бидла, еліти і так далі.

Навколо мене починає збиратися натовп…

Якийсь чоловік звертається до мене, каже, що його звуть Олександр Литвин:

– Нам не потрібно шукати крайніх, а потрібно об’єднатися і будувати разом Україну. Я ось людина віруюча… Зараз до влади прийшли юди, але я вам даю хрест, що їм залишилося півтора року. Я зараз готую позов до Гаазького суду щодо відновлення Радянського Союзу. Я дуже серйозно готуюся до позову, я не поспішаю, бо за гороскопом я водолій і повинен усе робити повільно. Як кажуть, сім раз подумай і раз одріж. І я одріжу! У мене така освіта, що я відкрив нові види енергії, нові види літаків, але всі розробки відправив у Росію, бо в Україні одні злодії. В Україні злодій злодія доганяє, я не маю права нікому тут сказати правду…

Діди з бабами почали обступати мене з такими грізними обличчями, наче побачили в мені ворога комуністичної ідеї. Не скажу, що я прихильниця цієї ідеології, проте намагаюся не сперечатися, не провокувати, ставлю невинні запитання...

– А чого це ви українською мовою берете інтерв’ю, якщо він до вас говорить російською?.. – звертається до мене літня дама з яскраво нафарбованими губами. Потім кілька комуністичних осіб стали розмахувати руками перед самісіньким моїм обличчям.

– Добре, що ви хоч не англійською тут розмовляєте, – примирливо сказав друг Росії і “винахідних літаків”. – А ви що, гидуєте російською мовою? – раптом скипів він...

– Ні, ні, шановний, все добре, я нічим тут не гидую, – сказала я, задкуючи від натовпу.

– А чому ви тоді з ним не хочете російською розмовляти? У будь-якому порядному товаристві розмовляють « на общем языке». Свою мовою ви пропагуєте націоналізм!

Інший дядько-комуніст, бризкаючи на мене слиною, додав:

– Та ви просто не хочете визнати, що ви не культурна. А потрібно визнавати. Це все одно, якби ви приїхали в Англію й розмовляли французькою.

Це мені нагадало абсурди з “Аліси в Країні Чудес”.

Мусила втекти, бо комуністи ставили дедалі агресивніші.

– Якби не Радянський Союз, ви б узагалі не народилися або в Бухенвальді пиво пили зараз, – кричали мені навздогін.

Почалася хода. Біля Верховної Ради свій електорат очолив лідер Комуністичної партії України Петро Симоненко.

«Слава Великому Октябрю! Ура, товарищи! Бой продолжается». – звучало з гучномовців.

Позаду Симоненка крокували люди з хрестами і дзвонили в дзвоник.

– Петре Миколайовичу, а що ви сьогодні святкуєте? – запитала я.

– Якщо говорити про нашу історію, то це справді день, коли була утворена держава в інтересах простих наших громадян. Це, якщо говорити про велику нашу державу. А якщо говорити про Україну, то це практично день утворення незалежності України. Не було б 7 листопада, не було б України.

– Не можу збагнути, яке відношення до 7 листопада мають хрести, Ющенко і НАТО.

– Якщо ви серйозно замислитеся над тим, що відбувається в нашій державі, то зрозумієте, що саме Комуністична партія об’єднала громадян. Сьогодні Комуністична партія захищає православ’я. І віруючі є нашими прибічниками.

Ксеня Лесів

постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-283166.html