Також у своєму зверненні одеські комуністи вимагають у депутатів Одеської обласної ради зобов'язати обласне управління юстиції зняти з реєстрації громадські організації та політичні партії патріотичного спрямування, серед яких – Молодіжний Націоналістичний Конгрес, УНА-УНСО, "Січ", "Просвіта", "Пора" та ще декілька структур. М'яко кажучи, дивує, іншого слова просто не підбереш, необізнаність одеських комуністів із вітчизняним законодавством: деякі з перелічених організацій взагалі не функціонують в Одеській області й не є зареєстрованими в місцевих органах юстиції. Цікаво, як можна зняти з реєстрації те, що взагалі не є зареєстрованим?

Але понад усе обурює навіть не невігластво, а цинізм "марксистів-ленінців" з Одеси, адже вони вважають "расистськими" організації лише тому, що вони пропагують українську культуру. Маячнею, інакше і не назвеш, виглядають заяви одеських послідовників ідей Леніна-Сталіна, щодо "фашистського характеру" таких організацій, як, наприклад, "Просвіта".

На подібні витребеньки "червоних" можна було би взагалі не звертати уваги: гадаю, наші громадяни і так звикли до різного роду неординарних висловлювань комуністів, після яких варто було б хіба покрутити пальцем біля скроні. Але є одна обставина, яка не може не насторожувати: протягом останніх років представники одеської КПУ, особливо – його молодіжного крила, ЛКСМУ, ведуть себе аж занадто зухвало, нахабно, не відчуваючи спротиву з боку правоохоронних органів Південної Пальміри.

І це при тому, що більшість випадків проявів "червоного екстремізму" зафіксовано якраз в Одесі. Що особливо неприємно – правоохоронці практично не роблять жодних кроків, аби присікти подібну діяльність. Існує підозра, що юних "борців за права пролетаріату в усьому світі" прикривають впливові люди з вулиці Грушевського.

Так, голова ЛКСМУ Євген Царьков, одесит, один з натхненників наведеного вище звернення Одеського обкому, є депутатом Верховної Ради і має чималий вплив у своєму рідному місті. Про цього нардепа ходить чимало суперечливих чуток, які ще потребують перевірки. Але достеменно відомо те, що представники КПУ в Одеській обласній раді мають собі за союзників групу одіозного політика Ігоря Маркова, лідера українофобської партії "Родіна", яку, чомусь, місцеві органи юстиції не поспішають зняти з реєстрації.

На цій політсилі варто зупинитися детальніше. Адже не секрет, що саме активісти "Родіни" є підозрюваними у вбивстві студента Максима Чайки, що був активістом громадської організації "Січ", тієї самої, що фігурує в зверненні одеських комуністів. Більш того, як стало відомо засобам масової інформації, Андрій Довгань, який вважається безпосереднім убивцею Максима, міг бути не лише членом партії "Родіна", але й активістом одеського комітету комсомолу, як до речі, й дехто з інших нападників. Про ймовірну причетність убивці Максима до гаданих організацій повідомляє й інформаційний портал proUA.com, що дав матеріал одразу по гарячих слідах убивства.

Отже, мовою оригіналу: "Андрей Довгань, 1985 года рождения – активист "антифы", как утверждают одесские СМИ, неоднократно принимавший участие в разного рода акциях "левых" сил, таких как ЛКСМУ и партия "Родина" откровенно пророссийского деятеля Игоря Маркова, известного в криминальных кругах под кличкой "Марадона" (!!!- С.Б.)

" А тепер ще декілька пікантних подробиць з наведеної публікації про те, що до кривавого інциденту в Одесі могли мати відношення й інші ЛКСМівці, а також про те, що "головний комсомолець країни" міг знати про причетність його соратників до різанини: "В связи с этим характерным выглядят спешное заявления одесского обкома ЛКСМУ о непричастности к убийству Максима Чайки, сделанное нардепом от Компартии Украины Евгением Царьковым 18 апреля еще за час до того, как УНИАН первым распространил новость о трагическом событии, и тем более никто тогда не мог знать о том, кем является убийца, и с какими политическими силами он связан.

Да и в вышедшем час спустя сообщении УНИАН упоминалась только партия "Родина". Однако и та вскоре открестилась от связи с убийцей. После чего и сама одесская "антифа" заявила об отсутствии каких-либо связей с коммуно-российскими политическими силами. Но то, что знает вся Одесса, знают все..." І що ж виходить в результаті? Ті, хто намагаються звинуватити патріотів у протиправних діях, сповідуванні "людиноненависницьких ідеологій", самі при цьому прикривають екстремістів та їх поплічників. Одесою вже гуляють чутки про те, що саме дружні стосунки Ігоря Маркова із кимось з депутатів Верховної Ради, і не виключено, що саме з Євгеном Царьковим та його одно партійцями, врятували однофамільця російського білогвардійського генерала-шовініста від ймовірних неприємностей.

До речі, інцидент з Максимом Чайкою, а також численні побиття одеськими "антифашистами" представників патріотичної громадськості міста, зокрема – під час перипетій довкола встановлення пам'ятника Катерині ІІ в Одесі в серпні 2007 року, залишаються далеко не єдиними проявами комуно-екстремізму в країні. Взяти, наприклад, вибух біля головного офісу СБУ в грудні 2002 року, який, за висновками слідства, організувала група комсомольців, переважно – членів одеського осередку ЛКСМУ, за підтримки, до речі, декількох громадян Росії.

Молоді екстремісти тоді були затримані і протягом тривалого часу перебували під слідством, а амністовані були вже новою владою, яка аж надміру поблажливо поставилася до "витівок" "юних ленінців". На жаль, вона, ця влада, таким чином створила прецедент безкарності, який ми спостерігаємо вже зараз. А така безкарність може лише породжувати нові злочини. І, схоже, так буде тривати і далі.

Не може не насторожувати те, з якою легкістю в останні два роки комуністи "розправляють крила", відчуваючи, серйозну підтримку більш серйозних і впливових політичних сил. Мова не про традиційних союзників "червоних" – регіоналів. Перебуваючи в опозиції, останні навряд чи зможуть якось впливати на ситуацію. Натомість, чутки про якісь певні домовленості БЮТ і комуністів наштовхують на думки. На неприємні, відверто кажучи, думки.