"Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя та всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом" (до того ж, згідно з пунктом 4 частини першої статті 92 Конституції України порядок застосування мов визначається виключно законами України, у цьому зв'язку, попри всі емоції, нещодавнє визнання Конституційним Судом неконституційною постанови КМУ "Про внесення змін до Положення про загальноосвітній навчальний заклад", де передбачалося, що в робочий час у державному і комунальному загальноосвітньому навчальному закладі педагогічні працівники зобов'язані постійно застосовувати українську мову, є абсолютно юридично правильним).

Наскільки мені відомо, норми статті 10 Основного Закону стали об'єктом безпосередньої і результативної уваги Конституційного Суду України лише одного разу, підсумованого в Рішенні № 10-рп/99 від 14.12.99. Тоді Суд вирішив:

"1. Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова [тут і далі виділено мною – О.С.] як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України).

Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України.

2. Виходячи з положень статті 10 Конституції України та законів України щодо гарантування застосування мов в Україні, в тому числі у навчальному процесі, мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є українська мова.

У державних і комунальних навчальних закладах поряд з державною мовою відповідно до положень Конституції України, зокрема частини п'ятої статті 53, та законів України, в навчальному процесі можуть застосовуватися та вивчатися мови національних меншин".

Своєю чергою, згадана частина п'ята ст.53 каже про те, що "громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства".

Крім того, у тому ж таки Рішенні №10-рп/99 Конституційний Суд у мотивувальній частині декларував, що:

"Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя"

та

"Положення Конституції України зобов'язують застосовувати державну - українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними службових обов'язків, в роботі і в діловодстві тощо органів державної влади, представницького та інших органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України"/

Що таке "поряд" – Конституційний Суд у своєму рішенні умовчав, тому звернімося до авторитетного і рекомендованого Міністерством освіти України "Великого тлумачного словника сучасної української мови" видання 2001-го року. Отже, звертаємося і дізнаємося, що "Поряд – […] указує на суміжні або одночасні дії, а також на особи чи предмети, що перебувають у спільній або одночасній дії, разом, одночасно. ** Поряд з тим (з цим) – одночасно, разом з чим-небудь".

Таким чином, з вищенаведеного є абсолютно очевидним встановлений на конституційному рівні "український імператив" – українська мова в офіційному вжитку є обов'язковою і крапка, тоді як "російська та інші мови національних меншин" – то лише опція, до того ж опція бути лише "поряд" (разом, одночасно) з імперативною українською.

Відтак, з формально-юридичного боку:

а) Державна мова і офіційна мова = одне і те саме, через що всі колишні і можливі подальші спроби якихось несповна розуму місцевих рад надати російській мові статусу "офіційної" – суть завідомо неконституційні провокації або ж, знов-таки, глупство.

б) Конституція дає можливість законом запровадити обіг інших мов лише "місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування", жодним чином не судами1;

в) і у цьому випадку, і у випадку запровадження якимось законом "мов національних меншин" у державних і комунальних навчальних закладах такі мови можуть функціонувати лише "поряд" (разом, одночасно) з українською, а аж ніяк не замість неї, не звужуючи сферу і обсяг її застосування.

Іншими словами – відповідно до Конституції тим хто прагне запровадити у діловодство російську не вдасться замінити нею українську, а доведеться вести паралельний документообіг двома мовами, на що навряд чи передбачені гроші в бюджетах і кошторисах. Аналогічні проблеми можуть спіткати і бажаючих уникнути української у навчально-викладальному процесі. Навряд чи є сумніви, що "на місцях" знайдеться достатньо українських активістів, що доводитимуть це у разі потреби в судах.

З політичного боку:

а) Проживши більшу частину життя у Донецьку, я жодного разу не помічав там і натяку на дискримінацію російської, маючи навіть вельми переконливу версію, чому так сталося – бо такої дискримінації нема. Більш того, засвідчую, що жодного разу не чув жодного нарікання на це з боку жодного зі своїх дуже різноманітних тамтешніх знайомих. Тому насправді пересічний російськомовний виборець "виконання обіцянок" регіоналами може чи дрібно побачити, чи слабко відчути, або і те й інше разом.

б) Водночас можна не сумніватися у реакції іншої частини суспільства, котра (реакція) напевно що виллеться і у гакмаребу ентузіастам пропихування і прийняття "мовного" закону чи то законів, і у блокування Верховної Ради у день голосування ззовні, і, як я вже казав, у судові позови. Думаю що підловити хоча б два місцеві органи влади на "неоднозначному застосуванні" закону і у такий спосіб отримати підстави для звернення до Конституційного Суду буде не так вже і складно. Усяка дія викликає протидію.

в) При тому навіть у разі успішного проштовхування виконання сподіваного регіоналами нового мовного порядку у навчальних закладах на місцях – чи не поставить це ледачого телепня, що не вивчив вільно українську і, відповідно – майбутнього абітурієнта та фахівця (?) у вкрай несприятливе конкурентне становище у "великому українському світі"? Хто кому і як тоді дякуватиме – теж відкрите питання, до речі.

г) Найкращої ілюстрації імпотентности "регіональної" влади на конструктив, імпотетнтности, маскованої паперовою імітацією діяльности – було б годі уявити.

ґ) Отже у сухому підсумку залишиться лише компост. Залишиться прямий чи непрямий умисел на розкіл суспільства та нагнітання емоцій довкола питання ефемерної ваги. Залишиться нова істеризація "політикуму", маніпуляція суспльною думкою відволіканням від суттєвого. Залишиться факт самотаврування ПРУ та Януковича як антиукраїнців в очах великої частини українців. І - відповідно, мобілізація недружнього до біло-синіх електорату і відхід частини ситуативного електорату, що підтримав Віктора Федоровича лише через більшу антипатію до Юлії Володимирівни. Та і чи так вже однозначно сподобається "регіональним" виборцям їх віднесення рідним Януковичем і його компанією до "національних меншин"?

І це, зверніть увагу - у перспективі парламентських виборів. І у перспективі 2015, де Януковичу чи його регіональному "престолонаследнику", дуже ймовірно, доведеться мати справу вже не з Тимошенко, а з далеко сильнішим опонентом та його ідейними та згуртованими прихильниками.

Властиво, якби регіонали показилися і прагнули озлобити проти себе значну частину суспільства, з тріском програти наступні вибори, поставити себе за межею, де закінчується українське і починається чужинницьке, то інспірація "мовного перевороту" замість збереження status quo – це те, з чого варто було б почати.

Уся ця яникомовна, даруйте, язикомовна затія за своєю розумністю і рівнем конструктивної спрямованости на позитивний суспільно-важливий результат наближається до дражливого висолоплювання язика бевзеватим переростком у дитячій пісочниці.

То що, ентузіасти? Воно вам справді потрібне?

Олександр Северин