Як пише ІА “Новороссія”(?!), підсумковим висновком тієї конференції був “прізив к Россіі осмисліть сєбя в логікє мєссіанскоґо ґосударства”, ніби досі цього з боку Москви бракувало… Звертаючись до учасників конференції, митр. сказав: “Ґлубокоуважаємиє прєдставітєлі ґосударствєнной і рєґіональной власті Россійской Фєдєраціі і Украіни...” На жаль не подано до публічної відомості, які то представники “ґосударствєнной і рєґіональной власті Украіни” представляли Україну. Далі митр. вів:

“Русскій чєловєк - ето чєловєк, отождєсляющій сєбя с історічєской міссієй Россіі, міссієй вєлікой восточно-славянской цівілізіціі как Трєтьєґо Ріма, удєржівающєґо мір от тайни бєззаконія. Ето носітєль особого рєліґіозно-національноґо самосознанія, основой котороґо являєтся осознаніє своєй ролі в міровой історіі как народа Божія, народа-боґоносца; ето чєловєк, осознающій свою отвєтствєнность за судьбу святоотєчєскоґо Православія, нєповрєждєнно сохранєнноґо і являємоґо всєму чєловєчєству Русской Православной Цєрковью; ето рєвностний поборнік єдінства Русской Цєркві і нєпрімірімий борєц с расколом во всєх єґо узконаціоналістичєскіх проявлєніях; наконєц, ето чєловєк, отождєствляющій сєбя с мноґовєковой православной русской культурой, к которой одінаково прінадлєжат і вєлікоросс Пушкін, і украінєц Ґоґоль. Слова “русскій і православний” сталі сінонімамі.”

Цю досить довгу цитату наведено, бо в ній якраз в цілій повноті викладено суть “російсько-українських зв'язків”, за які митр. Агафангел бореться і за які удостоївся ордена президента Росії. До змісту цієї тиради російського імпершовініста і неправдомовця ще повернемось, а поки послухаємо інших наук митрополита орденоносця, зрештою вже дворазового.

Як відомо завданням Церкви є вести людей до спасіння і митр. власне показує дорогу до... власне - куди? “Настало врємя рєшітєльноґо і окочатєльноґо вибора. Страшная опасность стоіт тєпєрь пєрєд ліцом нє только Украіни, но і всєй православной восточнославянской цівілізаціі. Отрив Украіни от братской православной Россіі означаєт окончатєльноє ісчєзновєніє Россіі как вєлікоґо ґосударства, как охранітєльніци Православія во всьом мірє.”

Згадавши “Авґустєйшіє особи Россійскоґо Імпєраторскоґо Дома Романових” і “славнєйшіх дєятєлєй русской історіі, ґубєрнатора Новороссійскоґо края, ґенєрала-фєльдмаршала М.С.Воронцова і єґо супруґі Воронцовой” орденоносний митрополит заявив, що він “рєшітєльно поддєржіваєт пріданіє русскому язику статуса рєгіональноґо в Одєскай області (...) і счітаю нєобходімим провєдєніє рєфєрєндума о пріданіі русскому язику статуса второґо ґосударствєнноґо на всєй тєрріторіі Украіни”.

Цих кілька думок чи засад глашатая московського православія і явились причинком зовсім заслуженим для нагородження його орденом Росії самим президентом РФ. (Подібну нагороду отримав польський митрополит Сава за те саме, хоч дещо по-іншому висловлене). Ми поминули справи, так-би мовити, суто церковні, хоч їх властиво і не було, а зупинились на деяких політичних моментах наук орденоносця. Вони зрештою нічого нового не вносять. Просто поширене обґрунтування старого російського “САМОДЄРЖАВІЄ, ПРАВОСЛАВІЄ, НАРОДНОСТЬ”. І на цьому можна було б закінчити усвідомлювання за що митрополит Української Православної Церкви Московського Патріархату, як сам підкреслює, Агфаганел отримав орден від президента РФ Але тому, що він дечого не доказав і сказав неправду спробуємо доповнити. По-перше, щодо культури "русскоґо Божія народа". Відомо, що культура кожного народу є його історичною тяглістю. Вона проявляється у всьому кровообігу його життя, в тому, і то в першу чергу, в державному, тим більше, що в Росії від віків був симбіоз держави і РПЦ, за СССР також. До цього закликали і Тіхон, і Пімен. Та і т.зв привернення "єдінства" РПЦ МП і Російської Зарубіжної Православної Церкви сталося не через молитовне єднання тих Церков, а через особисту інтервенцію президента В.В.Путіна, бо інакше і не могло бути, адже ще перед першою розмовою В.Путіна і митрополита Російської Зарубіжної Православної Церкви Московський патріархат проклинав її ієрархів.

Отже прослідкуємо історію "культурної місії" того “народа Божія, народа боґоносца” на протязі віків:

В ХІХ ст. Росія слушно заслужила почесне звання жандарма Європи.

* У 1775 році дала Польщі поміч в придушенні народного повстання в Україні під проводом Гонти і Залізняка;

* У 1831 і 1863 роках криваво розгромила польські національні повстання, вирізавши 30 тисяч жителів. (Хвалу героєві погрому Варшави Суворову воздав "руській" А.Пушкін у вірші “В ґодовщіну Бородіна”);

* В 1848 році російські війська допомогли Австрії придушити Весну Народів;

* У 1849 році російські війська розгромили Краківську республіку:

* В 1917-21 р.р. Росія в крові втопила визвольні змагання поневолених народів і створила найбільш криваву "культуру" в світі - більшовизм;

* В 1953 році Росія розправилась з виступом робітників Східного Берліну;

* 1956 року Росія в крові втопила Мадярську мирну революцію;

* 1968 року Росія в крові втопила мирну революцію в Чехословаччині, 1979 року - збройна інтервенція в Афганістані.

А згадаймо новіші події: кривава розправа з народом в Баку і Вільнюсі за часів т.зв. Горбачовської відлиги та інші.

Чому згадуємо про це? Бо РПЦ ніколи не виступила проти кривавих завоювань Москви - ані за царату, ані за генсекретаріату.

Ніколи РПЦ не виступила в обороні прав народів і людини, потоптаних деспотичною державною владою, вона завжди надавала владі підтримку. І від цього не можна втікти.

Всім відомо, як соввлада відносилась до релігії і православної Церкви, а тим не менше Московський патріархат, до якого належить і митр. Одеський, підтримував дії Кремля. Мало того, представники “народа-боґоносца”, члени Помісного Собору РПЦ, в листі до ґенсека КПСС М. Горбачова писали, що вони усвідомлюють в нових умовах стремління здійснити ідеї, проголошені Великою Жовтневою Соціалістичною Революцією. Отже, цим РПЦ взяла на себе відповідальність і за всі кроваві лиха, скоєні тією революцією, а все це є складовою "культури Третього Риму" - культури політичної і релігійної. Тому не можна навіть дивуватись, згадавши наприклад прощальну проповідь патріарха Алєксія І на похороні “вождя усіх народів” Й.В.Сталіна, який підкреслював, що Сталін не відкинув жодного питання, з яким патріархія до нього зверталася (а), чи виклади для студентів духовних семінарій сьогоднішнім Московським патріархом Алєксієм ІІ на тему вихованні комуністичної моралі (б), ніби він не знав, що “комунізм починається з атеїзму” (в). Це також є складовою "культури" РПЦ.

А щодо М.Гоголя, то вартує нагадати, що він найбільш хіба викривав і показував людям якраз негативну сторону тієї "культури". Недарма в Росії був популярний віршик

Нам нужни подобрєє Щєдріни,
І такіє Гоґолі, чтоби нас нє троґалі.

Примітки:

а/. За Журналом Московской Патриархии 4/1953, с. 3, подаємо кілька висловів патріарха Алєксія І на похороні Й.Сталіна: “Люді наукі ізумлялісь єґо ґлубокой научной освєдомльоннностью в самих разнообразних областях, єґо ґєніальним научним обобщєніям; воєнниє - єґо воєнному ґєнію... Ні одін вопрос, с которим ми к нєму ні обращалісь, нє бил ім отвєрґнут, он удовлєтворял всє наші просьби. І мноґо доброґо і полєзноґо, блаґодаря єґо авторітєту, сдєлано для нашєй Цєркві нашім Правітєльством”.

б/. Патріарх Алєксій ІІ, будучи головою учбового комітету РПЦ робив інавгураційні виклади для студентів духовних шкіл. Тематика його уроків була "істінно духовна”, як: “Коммуністічєская мораль об отношєніі к труду і соціалістічєской собствєнності”, “В.І.Лєнін і культурная рєволюція” чи “Воспітаніє новоґо чєловєка - важнєйшая задача коммуністічєскаґо строітєльства”.

в/. Вислів К.Маркса.

http://www.ukrnationalism.org.ua/