Володимир ФЕСЕНКО (голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»):
„З політичної точки зору – це крок на зближення з власною партією, спрямований на те, щоб подолати дистанцію між Президентом і пропрезидентською партією. Такий крок, певною мірою, доцільний. Інша річ, що це лише початок процесу і ще зарано говорити на скільки він буде результативним.

Є інша сторона пробеми - суто юридична. Адже Президент не має право обіймати інших посад, в даному випадку і політичних також. Тут є певна юридична колізія. Крім того, звужується простір для політичних маневрів: як для Президента, так і для НСНУ. Те, що це відбулось перед новою хвилею коаліційних процесів і спікеріади в Верховній Раді – додає інтриги, але звужує просітр для маневру «Нашої України».

Вони зараз спробують сприяти голосуванняю за кандидатуру Івана Плюща як певного компромісного кандидата між НСНУ і регіоналами. Або ж НСНУ просто залишиться в опозиції, якщо відбудеться альянс між БЮТ і ПР”.

Віктор НЕБОЖЕНКО (керівник соціологічної служби «Український барометр»):
«Президент не просто хотів вразити нас якимось несподіваним ходом. Йшлося звичайно про створення нового політичного керівництва «Нашої України» і мирного співіснування з «Єдиним Центром». Для цього Ющенку потрібна людина, яка б в своїх амбіціях, організаторських здібностях не поступалась Балозі. І, мабуть, поки триватиме пошук такої людини, Ющенко буде залишатись головою НУ безпосередньо. Але це не надовго. Це пошук заміни Кириленко, який, мабуть, зосередиться на парламентській роботі».

Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей «АКСІА»):
„Стаття 103 Конституції України прямо забороняє Президенту України перебувати на керівних посадах в «об’єднаннях громадян», до яких, зокрема, відносяться і політичні партії. Прикро, що Віктор Ющенко пішов на порушення Конституції, адже на своїй посаді він повинен бути «гарантом Конституції». Президент (як і депутати) повинні показувати приклад наслідування Основному Закону. Інакше звичайні громадяни братимуть поганий приклад з недотримання чинного законодавста.

Щодо політтехнологічної точки зору, то це безперечний успіх НСНУ, адже Ющенко сам по собі є брендом. На нього орієнтується досі значна частина націонал-демократичного електорату, він нерозривно зв’язаний з міфологією «помаранчевої революції» та «Майдану». НСНУ з Ющенко на парламентських виборах може взяти більше голосів, аніж без нього.

Це яскравий приклад, як один і той же хід може бути корисним для однієї партії та водночас бути шкідливим прикладом для всієї нації”.

Михайло ПОГРЕБІНСЬКИЙ (директор Центру політичних досліджень і конфліктології):
„Обрання Президента головою НСНУ я оцінюю як продовження технологічних ігор, які насправді не мають відношення до інтересів суспільства, держави. Насмперед тому, що ані ця політична сила, ані Президент не мають підтримки в суспільстві. Їх підтримка обмежується максимум 3%. Для суспільства це не важливо, а ось для Ющенка і для самої сили, яка фактично вже маргіналізувалась, це нормальний технологічний крок, який насапмперед переслідує ціль обмежити можливість посилення Тимошенко за рахунок НУ.

Наближаються президентські вибори, націоналдемократи будуть змушені обирати кого вони будть підтримувати. Найвірогідніше, що оберуть Тимошенко. Але для Юшенка найбільший ворог саме вона. Тому й була розпочата ця політтехнологічна гра. Ющенко, все ж таки, ще рік буде при владі. А отже, Ющенка важче покинути, ніж, скажімо, Кириленка. Я думаю, що це технологічно правильний для особистих задач Президента крок.

Варто додати, що Ющенко не просто переслідує мету продовжити своє царювання. Він просто себе ідентифікує як єдиного політика, який уособлює мрії українського народу про незалежне існування. Тимошенко для нього – головна загроза цій мрії. Тому він і бореться проти неї. І навіть Янукович для нього не така біда, як Тимошенко».

Юрій ЯКИМЕНКО (директор політико-правових програм Українського Центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова):
«Президент визначився на корсить формального очолювання НУ з тих причин, що він дійсно побачив, що в цих умовах йому важко сподіватись на підтримку будь-якої іншої політичної сили. Тим більше скоро розпочнеться передвиборча кампанія президентських виборів, а можливо і парламентскьих. Рішення значною мірою вимушене і прийняте під тиском певних обставин. З іншого боку таке рішення дійсно обмежує тепер можливості Президента в його стосунках з іншими політичними силами. Президент поставив себе в жорсткі рамки, і це слідувало з його виступу на з`їзді щодо можливостей політичного маневру і пошуку компромісу. Він дав згоду на те, щоб політична лінія НУ і його політичні погляди сприймались як єдине ціле.

З формально-правової точки зору Президент пішов на ризик. Констиутція вказує на те, що Президент України не може займати посад в об`єднаннях громадян. А політична партія входить в категорію «об`єднання громадян». Відкрилась можливість правової дискусії і ініціювання з боку опоннентів певних дій стосовно правомірності таких дій Президента. Але політична доцільність перевищила правову сумнівність такого кроку.

Отже, в подальших кампанія Президент і НУ не зможуть вдавати, що вони, певною мірою, незалежні один від одного. Як це вплине на подальші виборчі кампанії залежить від того, як розвиватиметься політичний процес і коли саме відбудуться дві кампанії (парламентська і президентська)».