Не розумію що означає: ,,Коментарі відключені"-правда я новачок і мені треба ще багато де чого навчатися. Всеж таки я погоджуюсь з написаним. Хочется тільки запитати чому Україною ще і як довго ще будуть управляти чужинці? Де сини України де поділись ті яких у минулому називали патріоти?

День пам’яті жертв політичних репресій Донецьк відмітив 19 травня 2009 року. На місці страти тисяч донеччан «Рутченковському полі» відбувся мітинг. Слово було надано російськомовному представнику промосковського «Меморіалу»  але не дали  слово голові організації ветеранів Прокопчуку Віктору Івановичу -  ось той текст, якого злякалась донецька «регіональна» влада:



Розуміння того, яке страшне злодійство скоєно проти нашого народу, до нас, сьогоднішніх українців, приходить в супереч плину часу, наджорсткі інформаційні блокаді і цензурі тої доби та шаленому  опору нинішніх прихильників тої нелюдської системи.
Тут лежать тисячі наших громадян. І ще тисячі лежать в тисячах інших місць. Мільйони душ! Зробили це зло гравці з казино під назвою тоталітарна система. Переможець забирав єдину ставку – життя. Переможений залишав все: родину, домівку, чесне ім’я і життя в обмін на кулю в потилицю і титул «ворог народу». 
Коли сьогодні ми чуємо, що в Україні найменша в Європі середня тривалість життя людини, що 80% юнаків непридатні до військової служби, що цього року навчальні заклади недоберуть уже 135 тисяч студентів, ми усвідомлюємо, що все це вторинні наслідки діяльності тоталітарної системи і її прихильників, що в Рутченкових, Сандермохах, Куропатах, Биківнях, Дем’янових лазах нищила і калічила мільйони борців і безвинних громадян. Тут, в Рутченково, як свідчить Федір Моргун, виконували вироки щодо вояків УПА.
Бодай один із знищених міг стати генієм, що винайшов би нові джерела енергії або засоби боротьби з хворобами людства, чи захисту навколишнього середовища. Не став, не винайшов.
    Сотні з них могли відбутись як талановиті інженери, вчені, педагоги, конструктори, військові, поети, митці, політики, яких нам так бракує сьогодні, і тим прославити Україну. Не відбулись, не прославили.
    Вони були б зразковими солдатами і матросами, що стали б нездоланною перешкодою фашистським ордам, або  робітниками і селянами, що забезпечили б розквіт нашому суспільству . Не стали. Не забезпечили. Їх підло знищили.
В усьому світі є закон про антисемітизм. А скажіть нам, де закон про анти українізм? Чому автори книги «Український фашизм» не залишили державних посад і чому вони ж не бачать фашистських знаків РНЄ? Чому тут виникає безліч «республік», прихильники яких заперечують геноцид саме українського народу? Чому Донецьк переповнений символами тоталітаризму і не поважає його жертв? Чому наші політики не вимагають поваги до законів України від деяких держав? Тому, що ці політичні кастрати  не дотримуються їх самі! Вся держава відзначила  цю скорботну подію позавчора, а ми спромоглися на це лише сьогодні. 
Сьогодні в день пам’яті жертв геноциду за кожного знищеного ми, учасники цього мітингу, відчуваємо біль, сором і каяття.  Що б не повторилося оте страшне минуле у майбутньому наших нащадків, тут слід спорудити мартиролог, на скрижалях якого написати імена всіх жертв. Це обов’язок всіх нас, тому що тут лежать наші батьки, наші брати, наші діди – прадіди.
Ми повинні знати кожну подію нашої історії і пам’ятати, що історія повчає і застерігає, а правда, як сповідь, очищає. Але знати цю правду треба мати мужність. У народу України ця мужність є. Будьмо гідними героїв!