От потрапила мені до рук стаття, може буде цікаво:
До 70-ти річчя від дня народження
БРАТИ по Духу
Тоді прости-прощай, проклятий краю, Вітчизно боягузів і убивць. В. Стус "Не можу я без посмішки Івана"
Цього року Василеві Стусу 6-го січня виповнилось би 70 років, як і Вячеславу Чорноволу 24 грудня 2007. Обидва народилися на Святвечір: Вячеслав – на католицький, Василь – на православний. Обидва загинули у боротьбі за незалежність України. Вони познайомилися у Києві в 1960-х роках. Разом були якийсь час у Мордовських таборах. Перебуваючи на засланні листувалися. На превеликий жаль листи не збереглися. У кінці 70-х – на початку 80-х років пройшла передолімпійська кампанія – за заявою Щербицького про очищення "образцового города Києва от проституток, тунеядцев и зарвавшихся диссидентов". Ця заява поширилася і на "зарвавшихся диссидентов", які ще не повернулися зі заслання. Отже, під час чергових арештів і обшуків у всіх засланців позникали листи Вячеслава Чорновола і Василя Стуса. Одного часу, коли в Магадані, де відбував заслання Стус, хмари над ним скупчилися, Василь сам спалив листи. Якимось дивом у архіві В. Чорновола збереглося два листи та телеграма від Василя: "Дорогий брате, вітаю сорокаріччям. Тримайся, набирайся сили. Про приїзд дай знати відразу. Обнімаю. вітання друзям. З Новим роком і Різдвом. Василь" (22.12.77). Листи та телеграма написані Стусом із Матросова Теньківського р-ну, Магаданської обл., де був на засланні Василь. Вячеслав у той час відбував покарання в Мордовії. "Донеччина" вже друкувала спогади друзів про В.Стуса (№ 14, 20.02.07 – “Плугатар іде за плугом” Л. Огнєва). До них сьогодні додаю спогади Вячеслава Чорновола.
"У Василя було дуже характерне обличчя – коли він розмовляв з друзями, воно сяяло добротою й ставало надзвичайно гарним. Коли ж говорив із ворогом чи ницою людиною, очі ставали колючими, уперед виходило підборіддя, опускалися куточки губів – вираз людини, що бридиться розпукою. Він міг не сказати ні слова, але одного такого погляду вистачало, щоб тюремщики відправляли його до карцеру "за оскорбление начальства", придумуючи "докази" провини." (В. Чорновіл "Разом за гратами") Коли під час судових процесів початку 1968 року, офіцери виштовхували небажаних свідків з коридорів суду, Василь дивився на них з таким презирством, що ті мимоволі відступали і їжилися під його поглядом. Цей погляд глибокого презирства не могли пробачити йому й у концтаборі. "Коли мене привозили в концтабір "Лесной", де тоді був Василь, він сміливо, мало не розштовхуючи наглядачів, які вели мене у відгороджений плотом карцерний закуток табору, проривався до мене, щоб мовити кілька слів чи бодай потиснути руку. Наступного дня я чув голос Василя в сусідній камері карцера, а потім ми зустрічалися на півгодинній прогулянці у дворику, обнесеному дротяною сіткою не тільки з боків, але й зверху, від неба" – розповідав В. Чорновіл. Наприкінці 1976-го року в концтаборах Мордовії Вячеслав Чорновіл почав боротьбу за Статус політв'язнів в СРСР. 10 грудня 1976 року він сам перейшов на такий Статус: відмовився від примусової безоплатної праці, виконання принизливих приписів режиму. Розплата не забарилася: його відправили у тюрму у табір "Лесной". вже наступного дня Вячеслав дізнався, що Василь Стус, якому залишався місяць до відправки на заслання, не вийшов на роботу й заявив про перехід на Статус політв'язня. На цей раз Василя не посадили до штрафного ізолятора, де могли б друзі зустрітись. Його трохи раніше відправили важким двомісячним етапом на Колиму. Але найбільше табірних спогадів про Василя у вячеслава зв'язано з 1975 роком. Вони півроку були в одній зоні в Мордовії. Їхні ліжка у довгому бараці стояли майже поруч. Так само поблизу в цеху стояли електричні машинки, на яких шили рукавиці. І належали вони обидва до однієї табірної "сім'ї". Табірна "сім'я" – об'єднання кількох в'язнів, де порівну ділиться все – від кусня хліба до шкарпеток. Стусова "сім'я" складалася зі двох українців (Василь і Вячеслав), двох вірмен (Паруй Айрік'ян і Азат Аршак'ян) і старенького грузина дворянського роду (Васо Елізбаришвілі). "Це був відносно спокійний відтинок мого (мабуть і Василевого) невільництва. Може тиск на нас трохи зменшили перед підписанням улітку Гельсінського заключного акта. Поменшало "відряджень" у карцер і голодівок протесту. Василеві й мені нарешті дали побачення з рідними. На диво стриманою була й реакція на наші гострі політичні заяви, наприклад, про зречення радянського громадянства на користь символічного українського. Саме тут Василь написав значну частину своїх, може, найбільш відшліфованих віршів. Підписання Брежнєвим Заключного акта Гельсінської наради ми зустріли голодівкою протесту, бо розуміли це підписання як глум передусім над нами, в'язнями сумління" (В. Чорновіл). Дуже дошкуляла Стусові хвороба на виразку шлунка. Табірна медицина швидше калічила ніж лікувала. На початку серпня 1975 року Василя, який почувався зле, раптово виписали з лікарні з діагнозом "стійка ремісія", що означає затухання хвороби. Причина була у тому, що до лікарні мали привезти в'язня з іншої зони, зустріч якого зі Стусом була небажаною. Через той брехливий діагноз Василеві ще й відмінили дієту. Подальша тюремна одиссея Василя Стуса і Вячеслава Чорновола розвела друзів по різним куткам Сибіру. Тільки вряди-годи доходила до Вячеслава звістка про Василя: живий, пише, бореться. Найстрашніша прийшла у 1985-му році, коли В.Чорновіл вже повернувся на Україну. Людмила Огнєва
http://blog.vanya.com.ua/archives/56 Цікаві факти про Україну
Ну і персонально Вам, друже, буде цікаво: http://www.btb-net.com/main/202/fzologya-lyudini-tskav-fakti Вервольф - найпотаємніший бункер Гітлера. Й по сьогодні «Диявол» криється у дрібницях Мова як чинник формування людини і нації В пошуках загальнонаціонального сенсу ДЕМ'ЯН МНОГОГРІШНИЙ
Портал Українців Одещини Увага! При копіюванні матеріалів, посилання на Портал обов`язкове. Адміністрація порталу може не розділяти думку авторів і не несе відповідальності за авторські матеріали.