Вже кілька років поспіль слова ці - "націоналісти", "нацисти", "фашисти" (стосовно українців та Української держави) - з дня у день багаторазово повторюються в телеефірі деяких скандально-одіозних телеканалів та на шпальтах відверто ворожих до цієї держави газет. Цих "ковбоїв свободи слова" всі знають, тому називати їх немає потреби. Це справжня, на зразок геббельсівської, антиукраїнська, антидержавна, українофобська пропаганда. І відбувається це здебільшого за цнотливого мовчання влади - не лише Нацради та її представництва в Одесі, а й СБУ, прокуратури тощо. Така от, бачите, "свобода слова" - паплюжити свою країну, поливати брудом її керівників, не визнавати державних символів... За таку "свободу" у будь-якій демократичній країні одразу дають по руках! А в нас на тлі політичної та економічної нестабільності все це веде до цілковитої вседозволеності та безкарності.

Від кого боронять українців оті "антифи"? Від кого "самообороняються,, носячи при собі ножі та пістолети? Від тих, котрі бажають жити на своїй землі по-своєму, жити українським національним життям? Котрі хочуть, щоби їхні діти розмовляли українською мовою, ходили до українських садочків, здобували освіту рідною мовою? Котрі хочуть слухати українське, дивитись кіно українською, співати і розмовляти вільно по-українськи?

А їм на все це кажуть: "зась!" Ви тут, мовляв, не господарі, не тутешні, "вас тут не стояло", як ото мовиться в Одесі. І взагалі, ви - це зовсім не ви, бо українців нема і не було. А ті, хто себе називає цим іменем, всі поспіль націоналісти, отже, ату їх!

Й усе це може утвердити на одній лише думці: потрібно захищати себе від цілковитого зникнення як нації, як народу українського, котрий у немислимих труднощах, ще несучи на душі своїй вериги минулої неволі, будує свою державу. На своїй, Богом даній землі. І тому всім, хто заважає робити це, хто заперечує цю державу, - зась!

Потрібно захищати себе, свою націю патріотичною, націоналістичною свідомістю - що, в принципі, одне і те саме. Серед українців сьогодні мало ще націоналістів - себто патріотів, для котрих Україна - понад усе. Чим більше ставатиме їх, тим менше шансів залишатиметься в українофобів, шовіністів, "антифашистів" усіх мастей та відтінків.

Безперервне, щоденне та безкарне нагнітання в Одесі українофобії, україножерства, заперечення всього українського врешті-решт призвело до трагедії. Сталося те, що давно визрівало (якщо не це, то щось подібне). Україноненависництво тут розлите в повітрі, як небезпечний газ - він отруює, затуманює свідомість того прошарку молоді, що вихована, вирощена на дріжджах бездуховності, насильства, тоталітарного мислення. Хто вони, оця "антифа", хто зростив на українській землі цю агресивну чужорідну стихію?

Сьогодні український патріотичний загал зменшився на одного друга. Максим Чайка був патріотом, свідомим свого поклику утверджувати українське - в Україні. Він мріяв про те що його діти розмовлятимуть українською. Він хотів, щоби його неформальна організація, його "СІЧ" - а це значить; Слава і Честь - об'єднувала таких самих патріотів, "України своєї свідомих синів", як співається в одній патріотичній пісні. Слава українських борців за державність, яку вони успадкували, й особиста їхня честь: вони добре знають, що сьогоднішній день - це їхнє майбутнє, яке твориться вже нині. Він вчився на журналіста і хотів багато знати, тому прочитав найбільше книжок. Він готував себе до цього майбутнього. Його любили, до його слів прислухалися...

Його проводжали в останню путь сотні таких самих молодих людей. Різні у них політичні погляди, і це добре - погано, коли таких поглядів нема зовсім. І далеко не всі називають себе націоналістами. Та відтепер саме таких молодих людей стане більше. Тому що саме в такі хвилини, у такий час і стають справжніми патріотами.